У дисертаційній роботі представлені нові наукові результати і узагальнення, отримані шляхом багатопланового, філософсько-методологічного осмислення постфрідманівської парадигми світорозуміння, її ролі і місця у формуванні постейнштейнівських фізико-теоретичних репрезентацій світу і її внеску в розвиток наукового світобачення XXI століття. Філософсько-світоглядний аналіз специфіки постфрідманівської парадигми в контексті нової методологічної культури нелінійного мислення дозволив зробити такі висновки: Постфрідманівська парадигма космофізики, що сформувалася в надрах культури нелінійного теоретичного мислення, обкреслює концептуальний горизонт сучасного осмислення еволюціонуючого Всесвіту як комплементарної самоорганізуючої структури, що складається з інформаційно-вакуумного середовища (безперервного континууму) і дискретної речовини і випромінювань, між якими можливі взаємопереходи. Постфрідманівський філософсько-методологічний дискурс про магістральні напрями сучасних теоретичних досліджень фізичного вакууму виявив необхідність кардинальної трансформації світоглядного простору наукової рефлексії. Така трансформація дозволила осмислити ряд фундаментальних фізичних ідей, таких, як ідея народження Всесвіту з фізичного вакууму; ідея інфляційної космології; ідея несингулярної фрідманівської космології; ідея глобальної еволюції елементарних часток і фізичних полів; ідея фізичного вакууму як передумова всіх чотирьох типів взаємодії в природі; ідея «вакуумної причинності»; ідея спонтанного порушення глобальної симетрії фізичного вакууму як джерела самоорганізації різних структурних рівнів матерії; ідея безконечності й крайньої неоднорідності Метавсесвіту як множини однорідних мінівсесвітів, які створюють структуру типу фрак тала, що розгалужується; ідея негативного тиску антигравітаційного вакууму; ідея помилкового вакууму тощо.
У постнекласичній космофізиці постфрідманівського періоду фізичний вакуум, що виступає у всій онтологічній невизначеності і суперечності його властивостей, – це специфічна форма вияву матерії, потенційне «все», що охоплює неосяжне різноманіття форм активності, що є джерелом існування нескінченної безлічі всіляких світів. Згідно з постфрідманівським світозбагненням існування фізичних об'єктів, що базується на тріаді: «умови реалізації – алгоритм, який породжує, – наявність» різні типи існування (актуальне, потенційне, віртуальне, приховане) виступають як певні поєднання компонентів названої тріади. Зокрема, віртуальне існування, що зберігає «пам'ять» про минуле, ефекти концентрації структурних ритмів, інтерпретується як немарківський процес загального типу.
В контексті цієї концепції, буття людини розглядається як буття-біфуркація, що здійснюється в точці розгалуження онтологічних горизонтів, і воно може реалізуватися в одному з типів існування – актуальному, віртуальному або потенційному. 3. Визначальну роль в конструюванні постфрідманівської парадигми світорозуміння зіграла конгруентність за своєю семантикою парадигмальних зрушень в двох дослідницьких програмах: вакуумно-синергетичній – в області фізико-космологічного пізнання і постмодерністській – у сфері філософсько-світогляд-ної думки. Перша програма пов'язана з переходом від інфляційної моделі еволюції фізичного світу до постінфляційної, інформаційно-вакуумної картини світобачення, друга – з радикальним цивілізаційним поворотом від визнання презумпції лінійного прогресу, заснованого на ідеї уніфікації шляхів і форм розвитку, до жорсткого дистанцінування від будь-яких спроб конструювання метафізичної картини світу в її класичному розумінні. Методологія аналізу парадигмальних зрушень в космофізиці включає наступні положення: розуміння детермінізму, фундованого презумпцією випадкової флуктуації фізичного вакууму як вирішального чинника еволюції нерівноважних середовищ; версифікацію еволюційних перспектив дисипативних структур у Всесвіті; розпад суб’єкт-об’єктної опозиції та формування нового типу наукової раціональності, яка визначає діалогічний, наративний характер фізико-космологічного пізнання і яка відхилила функціонування в ньому абсолютної істини (навіть у формі ідеалу); неуніфіковане співіснування в лінгвістичному просторі протиборствуючих інтелектуальних оптик світобачення. 4. Уявлення про постфрідманівську парадигму світорозуміння як про один з можливих типів репрезентації онтологічного мультиверсуму дозволяє зіставити розміри поняття істинності наукового знання з поняттям його адекватності і, розглядаючи їх у історико-методологічному аспекті, доповнити принципами єдності, простоти, цілісності, внутрішньотеоретичної наукової продуктивності, антикумулятивності динаміки розвитку наукового знання. Сполучення цих принципів ініціює розширення когнітивної практики побудови універсально-загальних космофізичних теорій і їх критерію істинності, а також типології існування фізичних об'єктів і обумовлює відмову від фундаменталізму, наукоцентризму і суб’єктоцентризму в науковому пізнанні. 5. Поняття про віртуальне існування фізичного вакууму в рамках постфрідманівськоі космофізики відіграє фундаментальну роль: по-перше, воно формує новий тип тимчасового порядку – «дискретну темпоральність», яка дозволяє осмислити можливі «актуалізації» мікроскопічного мегаоб’єкту (віртуального протовсесвіту); по-друге, характеризуючись нескінченними значеннями параметрів, воно дозволяє визначати актуальні частки кінцевими значеннями їх властивостей, що розкриває нові природничонаукові аспекти співвідношення кінцевого і безконечного. 6. Принципові особливості голографічної інтерпретації принципу глобальної єдності, яка застосована до осмислення всіх ієрархічних рівнів матерії – від рівня континуального вакууму до мікро- макро- і мегасвітів, наочно демонструють необхідність ревізії теоретико-множинної концепції математики, нездібної описати унікальну властивість цілісності і неподільності фізичного вакууму (як нерозкладного на безліч елементів цілого). Це дозволяє судити про фізичний вакуум як про «потенційне все» і репрезентувати його, метафорично, як «об'ємну квантову голограму»; тоді всі матеріальні об'єкти Всесвіту будуть частинами цієї голограми, взаємоузгодженими і скорельованими на єдине ціле, в ролі якого виступає «вакуумно-генетичний» код розвитку Всесвіту. 7. В контексті постфрідманівського світоосягнення осмислюється зміна динаміки глобального космологічного розширення Всесвіту – від його безперервного загасання (згідно фрідманівської парадигми космофізики) до нової стадії прискорення, актуалізованого антигравітацією космічного вакууму. Це може означати, що просторово-часовий каркас нашого чотиривимірного світу перестає змінюватися з часом і, досягнувши регулярного і геометрично ідеального симетричного стану, залишається «зафіксованим навіки». В цій ситуації грядуща еволюція Всесвіту, мабуть, буде інваріантною щодо вибраної моделі трьохмірної геометрії (плоскій, замкнутій або відкритій). 8. Відповідно до постфрідманівського світорозуміння майбутнє Метавсесвіту як сукупності безлічі міні всесвітів, цілком можливо, буде разюче відрізнятися від майбутнього, передбаченого фрідманівською парадигмою: Метавсесвіт ніколи не сколлапсує, народившись з флуктуацій просторово-часової «піни», і його простір-час не буде мати єдиного початку і кінця – він нескінченний в часі і в просторі. 9. Постфрідманівська концепція квантового народження класичного простору-часу, флуктуаційна індукція речовини і матеріального Всесвіту з фізичного вакууму призводять або до ідеї народження нескінченної безлічі топологічно не зв'язаних світів з властивими ним розмірностями простору-часу, типами компактифікації, або до ідеї народження одного мінівсесвіту в надрах іншого. Це дає право говорити про «Метавсесвіт, який самовідтворюється и роздувається», тобто про процес його нескінченної самоорганізації. 10. Науковий аналіз такої глобальної теми, як постфрідманівське світорозуміння, не можна визнавати цілком завершеним. У процесі дослідження з’явились проблеми, які становлять перспективи подальших наукових розробок. Зокрема, глибокого аналізу вимагає проблема пошуків першопричини, яка спонукає абсолютне ніщо – фізичний вакуум – породжувати інші рівні реальності, або проблема створення математичного апарату, який зміг би «обслуговувати» фрактальний аспект еволюції Метавсесвіту не тільки засобами геометрії, але й не традіційного «матаналізу». 11. Фізико-космологічне пізнання феномену вакууму вимагає від дослідника не тільки творчої фантазії, але й глибокого методологічного аналізу використаних математичних теорій і впроваджуваних фундаментальних фізичних понять. І в цьому процесі постфрідманівське світорозуміння, на думку автора, зможе стати регулятивом у пошуку найбільш реалістичних космофізичних теорій, здатних виправдати багатовікові надії вчених на побудову «теорії всього». |