Анотація до роботи:

Соколовська М.В. Порівняльна характеристика методів радіомодифікації пухлини при променевому лікуванні хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.23 – променева діагностика та променева терапія. – Інститут онкології АМН України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена вдосконаленню методів і підвищенню ефективності традиційної променевої терапії (ПТ) хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини (РСОРП) шляхом застосування таких методів радіомодифікації: локальна гіпертермія, внутрішньопухлинне введення метронідазолу, термохіміорадіомодифікація, радіосенсибілізація малими дозами іонізуючого випромінення в залежності від розташування та стадії патологічного процесу.

Для вирішення поставлених задач дослідження були оброблені та проаналізовані матеріали обстеження і лікування 170 хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини ІІ–ІІІ стадії Т_1–3N_0–1М₀, які перебували на лікуванні в радіологічному відділенні Київської міської онкологічної лікарні з 2003 по 2006 рр.

Доведено, що застосування досліджуваних методів радіомодифікації при променевій терапії хворих на РСОРП дає можливість покращити як безпосередні, так і віддалені результати лікування. Було показано, що використання радіомодифікаторів дозволяє збільшити частоту повної регресії пухлини на 16-27%, а також покращити показники трирічної загальної виживаності на 12-32%, безрецидивної виживаності на 17–36% (в залежності від методу) порівняно з традиційним променевим лікуванням. При цьому не збільшується частота та інтенсивність місцевих променевих реакцій та, на відміну від самостійної радіотерапії, променеві зміни легше піддаються купіруванню медикаментозними засобами, а їх прояви закінчуються раніше на 1–2 тижні.

Встановлено, що найефективнішим серед досліджуваних методів радіомодифікації виявився метод сенсибілізації пухлини малими дозами іонізуючого випромінення. Достатньо ефективними також є методи локальної гіпертермії та внутрішньопухлинного введення метронідазолу.

Таким чином, доведено, що досліджувані методи радіомодифікації підвищують ефективність променевого лікування хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини, не впливаючи при цьому суттєво на частоту та інтенсивність місцевих променевих реакцій.

Разом з тим, найменша ефективність лікування та найбільша травматичність, серед застосованих методів радіомодифікації, спостерігається при термохіміорадіомодифікації. Тому, цей метод не рекомендується широко застосовувати в клінічній практиці.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в оцінці ефективності променевого лікування хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини із використанням різних методів радіомодифікації пухлини і запропонування найефективніших серед них для широкого впровадження в клінічну практику.

1. Поєднана променева терапія найбільш повно забезпечує опромінення пухлин в порожнині рота у порівнянні із дистанційним опроміненням. Відсоток повної регресії пухлини після завершення всього курсу лікування при поєднаній променевій терапії був на 17% більшим ніж при дистанційній променевій терапії (50,0% проти 33,3%). Поєднане променеве лікування дає змогу збільшити показники трирічної загальної та безрецидивної виживаності в 1,4–1,5 рази.

2. З метою покращення результатів традиційного променевого лікування хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини застосовані такі методи радіомодифікації: локальна гіпертермія, внутрішньопухлинне введення метронідазолу, термохіміорадіомодифікація та сенсибілізація пухлини малими дозами іонізуючого випромінення. Для цих методів обґрунтовані показання до їх застосування в залежності від локалізації, поширеності та характеру росту первинного пухлинного вогнища, наявності регіонарного метастазування.

3. Частота та інтенсивність місцевих променевих реакцій при застосуванні методів радіомодифікації, на відміну від традиційної радіотерапії, не збільшуються. А променеві зміни легше піддаються купіруванню медикаментозними засобами і їх прояви закінчуються раніше на 1–2 тижні, за виключенням термохіміорадіомодифікації. Серед досліджуваних нами методів радіомодифікації хворі найкраще переносять внутрішньопухлинне введення метронідазолу та радіосенсибілізацію малими дозами іонізуючого випромінення.

4. Використання радіомодифікаторів, незалежно від методики опромінення, дало можливість досягти повної регресії пухлини в 56,7–66,7% випадків, що на 16–27% вище (в залежності від методу радіомодифікації) ніж при променевій терапії без радіомодифікації.

5. Застосування досліджуваних методів радіомодифікації у хворих на рак слизової оболонки ротової порожнини збільшує трирічну загальну виживаність хворих на 12–32%, а трирічну безрецидивну виживаність на 17–36% (в залежності від методу) порівняно з проведенням лише променевого лікування.

6. Найефективнішим серед використаних методів радіомодифікації виявився метод сенсибілізації пухлини малими дозами іонізуючого випромінення. Він значно підвищує як безпосередні (повна регресія
   пухлини = 60,0±8,94%), так і віддалені результати променевого лікування (трирічна загальна виживаність = 60,0±8,94%, безрецидивна = 56,67±9,05%) та практично не має протипоказань.

7. Достатньо ефективними виявилися також методи локальної гіпертермії (трирічна загальна виживаність = 53,33±9,11%, безрецидивна = 40,0±8,50%) та внутрішньопухлинного введення метронідазолу (трирічна загальна виживаність = 43,33±9,05%, безрецидивна = 36,67±8,80%).

8. Найменша ефективність лікування та найбільша травматичність серед досліджуваних методів спостерігалися при термохіміорадіомодифікації (трирічна загальна виживаність = 40,0±8,50%, безрецидивна = 36,67±8,80%).