Анотація до роботи:

Вишиванюк М.В. Пореформений розвиток сільського господарства в регіоні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2002.

Досліджено науково-прикладні аспекти розвитку аграрного сектора економіки Івано-Франківської області після організаційного завершення реформування земельних і майнових відносин власності та реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств у більш прогресивні організаційно-правові структури. Опрацьовано найважливіші особливості, напрямки і механізми подальшого розвитку агроформувань індивідуальних господарств. Обгрунтовано положення щодо того, що в системі правових, економічних, соціальних, ресурсних, технологічних та інших чинників, покликаних забезпечити ефективний пореформений розвиток, провідну роль відіграватиме багатоаспектний організаційний чинник. Поряд з виконанням ним притаманних йому функцій від ефективності його прояву залежатиме результативність дій інших чинників.

Вказано, що у функціональній структурі цього чинника визначальні місця належатимуть поступальній соціальній орієнтації пореформеного розвитку, організації його програмного і кадрового, перш за все кадрово-управлінського, забезпечення. Особливе значення у системі здійснюваних у цьому аспекті дій і заходів будуть мати відновлення і подальший розвиток соціального потенціалу та оздоровлення демографічної і соціально-психологічної ситуацій на селі. Стосовно кожного з цих напрямків у роботі обгрунтовано і втілюються у практику конкретні організаційні, економічні, технологічні та інші заходи.

1. Радикалізація сучасних аграрних відносин належить до найважливіших складових післярадянського розвитку України. За порівняно короткий з погляду історії період її сільське господарство пройшло важкий, складний, неоднозначний за його сприйняттям українською спільнотою взагалі і селянством зокрема. Денаціоналізація за ініціативою держави землі і передача переважної її частини у власність громадян, у першу чергу селян, реформування майнових відносин власності на селі, перехід до принципово нових форм і методів господарювання, створення реальних умов для становлення приватного сектора, поглиблення розвитку різноукладності та інші соціально-економічні зміни створили обнадійливі передумови для виведення аграрного сектора економіки країни на якісно вищий рівень розвитку і для підвищення на цій основі всієї системи життєзабезпечення селян на пореформеному розвиткові аграрного сектора економіки.

2. Визначальною (генеральною) метою пореформеного розвитку має стати вирішення у єдності кількох основних проблем:

подолання наслідків прорахунків і помилок, допущених у процесі здійснення першого етапу реформи, і перехід від переважання на ньому дестабілізаційних, руйнівних процесів до процесів відроджувальних і створювальних;

повне і по можливості швидше і ефективніше використання потенційних можливостей, закладених у суспільно-політичних і соціально-економічних результатах першого етапу реформи, шляхом використання переваг господарювання на селі на засадах приватної власності і забезпечення на цій основі істотного підвищення життєвого рівня селян і всіх сільських мешканців у його сучасному розумінні; оздоровлення соціальної і демографічної ситуацій на селі; формування навколо сільського господарства, села і селянства більш сприятливої для них і для країни взагалі соціально-психологічної ситуації;

створення на цьому етапі соціальних, економічних, організаційних, технологічних, ресурсних та інших передумов для поступового наближення сільського господарства до рівня його розвитку в найбільш розвинених в аграрному відношенні країн.

3. У системі чинників, єдність і цілеспрямованість дій яких повинна забезпечити підвищення ефективності ведення сільського господарства в пореформений період, одне з основних місць відведено комплексному, багатоаспектному організаційному чиннику. Особливість його дії і прояву полягатиме у тому, що, безпосередньо виконуючи притаманну йому цільову функцію, він одночасно повинен буде забезпечити ефективне використання потенційних можливостей, закладених в інших елементах аграрних реформувань: правових, економічних, соціальних, технологічних, ресурсних, еколого- і природоохоронних тощо. Таке розуміння сутності і цільового призначення організаційного чинника може стати основою розширення його впливу на пореформений розвиток аграрної сфери.

4. Однією з передумов досягнення мети і завдань пореформеного етапу становлення стійкого сільського господарства є розробка всебічно відпрацьованої стратегії його розвитку. З огляду на багатоаспектність цієї проблеми складовими стосовно до сучасних умов і проблем визначені:

поглиблення соціальної орієнтації пореформеного розвитку;

доведення до логічного завершення розвитку започаткованих на першому етапі реформування земельних і майнових відносин власності та форм господарювання, які у найбільшій мірі відповідали б інтересам селянства, формуванню на селі дрібних і середніх власників та ефективно діючих господарів;

прискорене (без шкоди для якості) становлення на селі приватного сектора у найсучаснішому розумінні;

орієнтація на кінцеві результати, на власні сили та вміння за умови використання можливостей ефективного господарювання, створюваних державою.

5. Серед інших організаційних чинників ефективного пореформеного розвитку визначальне місце відведено його програмному забезпеченню. З цією метою у досліджуваній області під керівництвом і за безпосередньою участю автора дисертації у 2000 році розроблено Комплексну програму відродження сільського господарства. Перший досвід її практичного втілення підтверджує доцільність такого організаційного заходу.

6. Соціальна спрямованість пореформеного розвитку об’єктивно зумовлює необхідність оздоровлення у прикарпатських селах соціальної (у її найширшому і найсучаснішому розумінні) демографічної ситуації. Як відомо, ця проблема є загальнодержавною і може бути вирішена лише спільними зусиллями державної влади, регіонів, сільських і селищних рад, соціальною спрямованістю функціонування усіх господарюючих суб’єктів.

7. З урахуванням інших організаційних чинників пореформений розвиток стане достатньо результативним лише за умови його надійного кадрового, у тому числі кадрово-управлінського, забезпечення.

Публікації автора:

1. Вишиванюк М.В. Новий етап аграрної реформи в області. – Івано-Франківськ: ”Плай”, 2001. – 218 с. (одноосібна монографія).

2. Вишиванюк М.В. Проблеми комплексності на післяреформаційному етапі розвитку сільського господарства області // Економіка АПК. – 2000. – № 8. – С. 47 – 51 (0,31 др. арк.).

3. Вишиванюк М.В. Комплексне відродження сільського господарства Івано-Франківщини // Проблеми формування ринкової економіки. Спеціальний випуск ”Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи”. Міжвід. наук. зб. К.: КНЕУ, – 2000. – С. 91 – 94 (0,17 др. арк.).

4. Вишиванюк М.В. Новий етап розвитку аграрних відносин в області. // Економіка АПК. – 2001. – № 1. – С. 14 – 18 (0,31 др. арк.).

5. Вишиванюк М. Економічні реформи на селі // Матеріали всеукраїнської наради економістів. ”Економіка України та шляхи її подальшого реформування”. Київ, 14 – 15 вересня 1995 р. – К. : ”Генеза”, 1996. – С. 111 – 113 (0,11 др. арк.).

6. Вишиванюк М. Швидше завершити пошуки ефективних шляхів і методів реформування на селі. Виклад матеріалів Всеукраїнської наради з питань агропромислового комплексу (10 січня 1997 р. м. Киів) // Економіка АПК. – 1997. – № 3. – С. 3 – 23, в т.ч. автора – С. 6 – 7 (0,1 др. арк.).

7. Вишиванюк М.В. Вступне слово // Всеукраїнська наукова конференція ”Регіон у системі нових економічних і правових відносин”. Івано-Франківськ, 8 – 10 жовтня 1997 р. – Івано-Франківськ: Сіверія, 1998. – С. 4 – 5 (0,1 др. арк.).

8. Вишиванюк М.В. Україна на шляху державоутворення // Матеріали регіональної наукової конференції. ”Україна: державність, історія, перспективи”. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – С. 4 – 8 (0,25 др. арк.).