У висновках узагальнені теоретико-методологічні підходи й основні положення дисертації, сформульовані практичні рекомендації. Події останніх років, становлення громадянського суспільства в Україні актуалізують активне залучення політичної та інших наук до дослідження проблем становлення місцевого самоврядування. Місцеве управління є підсистемою суспільної системи, яка розвивається під впливом імпульсів від громадян, держави, партій, еліт, міжнародного співтовариства. Структура підсистеми включає органи державної влади та місцевого самоврядування, місцеві еліти, відгалуження загальнонаціональних політичних сил, паростки нового, реального, самоврядування (структури громадянської активності), механізми формування органів місцевого управління, відносини між вказаними суб’єктами тощо. Держава, сприяючи розвиткові форм соціальної активності, зокрема місцевого самоврядування, водночас змушена контролювати діяльність органів останнього. Поєднання демократичних та авторитарних тенденцій управління великим містом зумовлюється його природою: спілкуванням різних за традиціями, менталітетом, добробутом спільнот. Демократизація системи управління містом пов’язана з перспективою діалогу культур. Перспективним напрямом зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування виступає розширення бази оподаткування фізичних осіб шляхом комплексного реформування адміністрування податку на доходи таких осіб разом з реформуванням оподаткування фонду оплати праці. Тому доцільно не лише збереження єдиного податку на доходи фізичних осіб, а й скасування зборів соціального страхування і перерозподіл коштів на соціальне страхування через бюджет, впровадження єдиного соціального податку. Законодавча база місцевого управління має бути істотно реформована, що зумовлене необхідністю демократизації. Незважаючи на прийняті закони про органи самоорганізації населення, про пропорційну систему виборів до місцевих рад, ця база має бути доповнена законами про нові механізми державного контролю, формування виконавчої влади на місцях. Становлення міської влади в столиці України відбувалося на тлі повільного формування нових соціальних зв’язків та соціокультурних реалій. Якщо у першій половині 1990-х років спостерігалися хаотичність системи політичного управління містом, зниження рівня керованості соціальними процесами, то у 1996–2002 рр. була реалізована бюрократична модель консолідації міської влади, яка характеризується: консолідацією органів адміністративного управління; стабілізацією управлінських кадрів, відносною замкненістю кадрового складу органів управління; контролем за представницькими органами місцевого самоврядування з боку органів адміністративного управління; слабким розвитком політичної конкуренції; низьким рівнем активності структур самодіяльності населення; відсутністю налагодженої системи соціального ліфту; низьким рівнем ідеологічної легітимації тощо. Недоліками бюрократичної консолідації є суперечності між: інтересами міської влади та органами державної влади; бюрократичними угрупованнями в самому Києві; інтересами міської бюрократії і територіальної громади. Реалізація бюрократичного варіанту політичної консолідації в столиці відкриває альтернативи подальшого розвитку: демократизація системи управління; зміцнення авторитарного режиму; нова дестабілізація політичного режиму. Деякі з цих сценаріїв можуть реалізуватися одночасно. Зокрема, розширення демократичних основ передбачає, принаймні на першому етапі, певний дестабілізаційний період. Реалізація демократизаційного сценарію базується на трьох ключових напрямах, проте нині на перший план виходить створення адекватних законодавчих передумов розвитку суспільної і політичної демократії (політична реформа). Хронологічний аналіз розвитку будівельного комплексу в столиці України і становлення міської влади свідчить про кореляцію цих процесів. Зв’язок між ними об’єктивується, зокрема, у тенденціях просторового розвитку міста. Його становлення відбувалося у кілька етапів. Нині визрівають передумови для початку чергового етапу, однією з характеристик якого може стати істотне ускладнення структури будівельного ринку і зростання суперечливої взаємодії між його суб’єктами. | 