Анотація до роботи:

Дубов Д.В. Політико–комунікативна безпека України у євроінтеграційному контексті. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 – основи національної безпеки держави (політичні науки). – Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України, Київ, 2007.

У дисертації досліджується сучасний стан політичних комунікацій в Україні та ЄС, розглядаються моделі, що коректно описують сучасні системи політичних комунікацій. З огляду на інтенсивність інформаційної революції зроблено висновок щодо ЗМІ та міжнародних неурядових організацій як нових політичних акторів, що сприяють трансформації політичних систем в напрямі поствестфальської невизначеності із її “м’якою десуверенізацією”.

В процесі дослідження стану політико–комунікативної безпеки ЄС зроблено висновок про її кризовим стан, що має наслідком посилення політичного абсентеїзму, “демократичного конформізму”, труднощі із утвердженням спільноєвропейської ідентичності тощо. Як один зі шляхів розв’язання означеної кризи запропоновано використання інструментарію інформаційного суспільства із з його інформаційно–комунікативними технологіями (системи електронного урядування, а в більш широкому розумінні – електронної демократії).

При розгляді української системи політичних комунікацій та трансформуючого впливу на неї процесу євроінтеграції зазначено системні кризові феномени й зроблено висновок щодо зв’язку процесу євроінтеграціїї із системою викликів у сфері національної політико–комунікативної безпеки та щодо необхідності фундаментального переходу від інституційно–центристської до громадяно–центристської моделі політичних комунікацій з метою розв’язання сучасної політико–комунікативної кризи в Україні.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей трансформації українських політичних комунікацій з огляду на інтенсифікацію євроінтеграційних процесів, що можуть створити низку загроз вітчизняній політико–комунікативній безпеці, та використання інструментарію інформаційного суспільства з метою мінімізації негативних наслідків від означених інтеграційних процесів.

1. Сучасний стан політичних комунікацій коректно описує модель, яка характеризує їх як такі, що здійснюються за відсутності розгалуженої системи елементів зворотного зв’язку та жорстко визначених політичних акторів. Дана модель накладає істотні обмеження на пошук нових форм розв’язання конфліктів у сфері політичних комунікацій. Водночас, методологічно продуктивним уявляється поєднання “імперативної” комунікативної моделі із новими “неімперативними” моделями розподілу інформації.

2. Визначено, що особливістю криз, що виникають в процесі трансформації наддержавних структур, є їх транскордонний характер із істотним перерозподілом усталених напрямів комунікацій між громадянами та керівництвом держав на користь наддержавних організацій, посиленням радикальних рухів всередині держав, що є учасницями цих процесів. В процесі подібної трансформації виникає ефект накладання існуючих небезпек та їх нових різновидів, що породжує комбіновані чи системні кризи. Така взаємодія перетворилася у головну загрозу стабільному розвитку, посиливши дестабілізуючий вплив на суспільство та всі його основні системи включно зі сферою політичних комунікацій (ефект інтерференції).

3. Виникнення потужних наднаціональних утворень, процеси їх бурхливої трансформації, інформаційна революція спричинили значні зрушення в сфері безпеки політичних комунікацій. Відповідно в результаті дослідження зроблено висновок про появу нових політичних акторів (ЗМІ, міжнародні неурядові організації), що трансформують політичну систему в напрямі поствестфальської невизначеності із її “м’якою десуверенізацією”, коли питання набуття або втрати державного суверенітету набуло принципово нових вимірів. Пришвидшені процеси інтеграції між державами спричинилися до актуалізації латентних проблем демократичного розвитку: кризи демократії, кризи ідентичності, послаблення комунікативних взаємодій як між громадянами, так і між громадянами та державою. Першоджерелом подібних криз є глобальна криза комунікацій в її соціогуманітарному значенні, за умов якої сфера політичних комунікацій зазнає істотних трансформацій, що актуалізує проблеми політико–комунікативної безпеки як такої складової (підсистеми) національної (наднаціональної) безпеки, що забезпечує стабільність та ефективність політичних комунікацій, запобігає негативному чи деструктивному впливу на соціально–політичну систему у процесі здійснення політичних комунікацій.

4. Стан політико–комунікативної безпеки ЄС як одного із найпотужніших наддержавних утворень охарактеризовано як кризовий. Цей стан є джерелом і водночас наслідком посилення політичного абсентеїзму, “демократичного конформізму”, труднощів в утвердженні спільноєвропейської ідентичності тощо. Саме криза європейської ідентичності призвела до активізації радикальних угруповань, посилила відцентрові сили в ЄС, що загрожує цьому наддержавному утворенню посиленням дезінтегративних (відцентрових) тенденцій.

5. Одним із перспективних шляхів подолання політико–комунікативних криз, пов’язаних із кризою європейської ідентичності, визначено появу нових (або трансформація вже існуючих) форм комунікацій і демократичних інститутів.
   В умовах становлення інформаційного суспільства та широкого впровадження інформаційних технологій така трансформація приводить до утвердження “електронної демократії”, яка спричинює структурні соціальні зміни, полегшує можливість безпосередньої участі громадян у політичному житті країни і може розвиватися у найрізноманітніших формах (електронні консультації, електронні петиції, електронне прийняття рішень тощо). Недоліками електронної демократії є поглиблення соціально–інформаційного розмежування (інформаційно “заможні” та інформаційно “бідні” класи), вияви соціально–політичної апатії, розчарування у можливостях докорінних змін в організаційних формах прийняття державно–управлінських рішень.

6. В Україні, яка активно залучена до загальносвітових та європейських процесів інтеграції та глобалізації, кризові явища у сфері політичних комунікацій мають своїм виявом: несформованість єдиної політичної нації з урахуванням всіх національних особливостей; відсутність загальноприйнятної для соціуму національної ідеї, що могла би виконувати мобілізуючу роль у формуванні єдиної політичної нації; відсутність ефективно діючої системи демократичних інститутів; високий рівень конфліктності політичної еліти, яка дистанціюється від ведення конструктивного діалогу і віддає перевагу “перманентним протистоянням”; критично низький рівень довіри громадян до всієї державної структури органів влади та до основних інститутів громадянського суспільства. Визначено, що основною причиною зазначених кризових явищ є криза наявних моделей політичних комунікацій та низькі темпи їх трансформації у якісно нові.

7. Процес євровропейської інтеграції України є амбівалентним та тісно пов’язаним з системою викликів у сфері національної політико–комунікативної безпеки. Євроінтеграція сприяє розв’язанню існуючих в українському соціумі політико–комунікативних проблем (розвиток демократичних інститутів, сприяння створенню якісно нових форм політичних комунікацій тощо), але водночас вона є одним із факторів актуалізації та істотного загострення внутрішніх суперечностей соціуму (мовні питання, а також питання вибору глобальних систем безпеки, становлення національної ідентичності тощо). Викликом системі національної безпеки України є також “м’яка десуверенізація”, яка реально може обернутися втратою реального суверенітету. Подібні виклики та загрози виникають на кожному із стратегічних напрямів та етапів інтеграції України до ЄС, стосуючись передусім потреб адаптації законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини, інтеграції України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки, політичної консолідації та зміцнення демократії, культурно–освітньої та науково–технічної інтеграції.

8. Кардинальне розв’язання сучасної кризи політичних комунікацій в Україні можливе лише за умов фундаментального переходу від інституційно–центристської до громадяно–центристської моделі політичних комунікацій. Одним із основних шляхів реалізації цього засадничого завдання є впровадження електронної демократії й ефективне використання в політичній практиці її інформаційно–технологічного інструментарію (електронного урядування).

Публікації автора:

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Дубов Д.В. Засоби масової інформації як якісно нові суб’єкти політичних комунікації //Політичний менеджмент. – 2007. – № 1. – С. 57–65.

2. Дубов Д.В. Безпека політичних комунікацій: сутність і зв’язок із загальною системою національної безпеки України // Вісник ДАКККіМ. – 2006. – № 4. – С. 155–160.

3. Дубов Д. В. Криза політичниx комунікацій в Європейському Союзі: виклики для європейської безпеки та національної безпеки України // Стратегічна панорама. – 2006. – № 3. – С. 84–89.

4. Дубов Д.В. Політико–комунікативна безпека України в контексті формування інформаційного суспільства // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 64. Ч. 1. – С. 120–124.

Статті в інших наукових виданнях:

1. Дубов Д.В. Роль інформаційної культури в діяльності органів державного управління // Вісник Книжкової палати України. – 2003. – № 8. – С. 26–28.

2. Дубов Д. Інформаційний маркетинг у контексті державних, політичних та соціальних інформаційних відносин // Вісник Книжкової палати. – 2006. – № 7. –
   С. 33–36 (у співавторстві з Матвієнко О.).

3. Дубов Д., Дубова С. Основи електронного урядування: Навчальний посібник. – 2006. – 175 с. (Гриф “Рекомендовано Міністерством науки і освіти України”).

Тези:

1. Дубов Д.В. Деякі аспекти проблем національної інформаційної безпеки України на шляху інтеграції до ЄС // Суспільство: історія, методологія дослідження, практика: Матеріали Всеукраїнської науково–практичної конференції. – Тернопіль, 2004. – 18 червня. – С. 149–150.

2. Дубов Д.В. “Інформаційне сміття” (спам) як проблема України на шляху євроінтеграції // Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, історія, право: Матеріали міжнародної науково–практичної конференції студентів, аспірантів і молодих науковців. – Луцьк, 2004. – 30 вересня. – С. 58–60.

3. Дубов Д.В. Підходи до безпеки держави в епоху глобальних інтеграційних процесів // Людина, культура, техніка в новому тисячолітті: Матеріали 4–ї міжнародної науково–практичної конференції. – Х., 2005. –
   26 квітня. – С. 120–121.

4. Дубов Д. Політична комунікація як органічна частина системи національної безпеки України // Зб. наук. праць “Держава, управління і право”. Вип. 1. Ч. 1. – К.:КНУКІМ, 2006. – С. 39–42.