Результати дисертаційного дослідження дозволили зробити наступні висновки щодо конкурентоспроможності легкої промисловості України та перспектив формування конкурентних переваг галузі: 1. На основі аналізу різних тлумачень „конкурентоспроможності галузі” удосконалено визначення цього поняття. Отже, конкурентоспроможна галузь в процесі відтворення, повинна забезпечувати зростаючий обсяг доданої вартості на основі підвищення ефективності використання факторів виробництва, впровадження інноваційних технологій, забезпечення інвестиційної привабливості бізнесу, освоєння нових ринків, а також наявності ефективної системи міжгалузевих зв’язків. 2. Результати аналізу світових тенденцій розвитку легкої промисловості, дають можливість зробити наступні висновки: відбувається зниження частки легкої промисловості в структурі переробної промисловості провідних країн світу завдяки появі нових наукомістких виробництв, збільшення сфери послуг та переміщенню частини виробництв до країн з більш дешевою робочою силою; простежується тенденція до збільшення світових обсягів виробництва товарів легкої промисловості, завдяки впровадженню досягнень НТП при одночасному скороченні чисельності зайнятих у цій промисловості у високорозвинених країнах; має місце збільшення частки країн азійського регіону в світовому виробництві та експорті товарів легкої промисловості. Серед головних факторів, що впливають на розвиток легкої промисловості: кон’юнктура на світовому ринку сировини, обладнання та вартість робочої сили. Можна прогнозувати, що в подальшому легка промисловість провідних країн світу, зокрема високорозвинених країн ЄС, буде розвиватися в цілому капіталомістким, але одночасно матеріало- та трудозберігаючим шляхом. 3. Дослідження зовнішньоторговельної динаміки виявили наступні негативні чинники, що впливали на роботу галузі останнім часом: суттєве погіршення ситуації на внутрішньому ринку через збільшення в десятки разів обсягів імпорту товарів легкої промисловості на неконкурентних для вітчизняних виробників умовах (заниження довідкових цін). Розрахунки середньозважених експортних та імпортних цін за товарними позиціями галузі, що мають найбільшу питому вагу в експорті легкої промисловості України, демонструють переважання в 2,6 разів середньозважених експортних цін легкої промисловості над відповідними імпортними цінами. Задля створення справедливих конкурентних умов на внутрішньому ринку та виявлення реальних масштабів ввезення контрабанди в Україну необхідно проводити відповідний аналіз за статистикою, яка є відкритою в країнах – торговельних партнерах та запровадити подання імпортерами експортної декларації, виданої в країні походження товару. 4. Застосування інструментарію міжгалузевого балансу для аналізу вартісної структури випуску дало змогу зробити наступні висновки: частка проміжного споживання більше ніж втричі перевищує додану вартість, що свідчить про відсутність достатньої кількості видів продукції, виробленої із застосуванням інноваційних технологій та більшої обробки. Актуальним є впровадження ресурсо- та матеріалозберігаючих технологій, а також зменшення залежності галузі від імпортної сировини та матеріалів (політика імпортозаміщення), що дозволить зменшити частку проміжного споживання в структурі випуску та підвищити конкурентність галузі. На підставі аналізу вартісної структури ВДВ легкої промисловості України, можна зробити висновки про перевищення фактору праці над фактором капіталу в 1995–2003 рр., тобто основна маса новоствореної вартості йшла на оплату праці і можливості розширеного відтворення були обмежені. За період з 2000 по 2005 рр. простежується зміна структури ВДВ галузі з переважанням фактору капіталу, що є позитивною тенденцією. 5. Проведена оцінка фінансового стану всієї сукупності великих та середніх підприємств легкої промисловості за критеріями фінансової стійкості, залежності від зовнішніх джерел фінансування та стабільності в довгостроковій перспективі, здійснена на основі трикомпонентного показника типу фінансової ситуації з’ясувала, що в цілому фінансовий стан підприємств є нестійкий. Динаміку змін фінансової стійкості підприємств легкої промисловості можна охарактеризувати як стабільно нестійку, що в свою чергу може вплинути на їх стабілізацію в майбутньому. Позитивними моментами роботи галузі є збільшення кількості прибуткових підприємств за показником чистого прибутку. 6. Порівняння продуктивності праці (на основі валової доданої вартості та чисельності зайнятих) демонструє відставання вітчизняної галузі від середнього показника ЄС–27 в 7,5 разів. Також галузь поступається багатьом країнам за рівнем інвестицій, що вкладаються у виробництво, у тому числі в його інноваційну складову. У країнах-конкурентах сформувалися потужні висококонкурентоспроможні кластери виробництв, відставання від них багатьох вітчизняних підприємств досягло критичних величин. В умовах лібералізації ринків та збільшення обсягів імпорту вітчизняним виробникам доводиться конкурувати на рівних з продукцією високорозвинених постіндустріальних країн, отже нагальною є потреба підвищення технологічного рівня виробництва та застосування інноваційних механізмів розвитку для формування конкурентних переваг. 7. Згідно з Концепцією Державної програми розвитку легкої промисловості України до 2011 р. 90% інвестицій в галузь планується залучити з недержавних джерел, тобто політика, направлена на створення сприятливого інвестиційного клімату є важливою. Серед заходів, що мають сприяти поліпшенню інвестиційного клімату наступні: забезпечення стабільності та подальшого розвитку виробництва на основі конкурентоспроможної частини виробничого апарату; підвищення ефективності інституційного середовища для інвестиційної діяльності; зниження темпів інфляції та реальної відсоткової банківської ставки до рівня, що стимулює інвестиції у виробництво; забезпечення гарантій інвестицій вітчизняних і закордонних інвесторів; створення організацій за участю держави в страхуванні інвестицій від економічних і політичних ризиків; участь у міжнародних угодах зі страхування та гарантій інвестицій; формування фінансової інфраструктури інвестиційного процесу, що адекватна ринковій економіці; створення відповідного податкового режиму, що направлений на стимулювання інвестиційної діяльності; введення диференційованого підходу в наданні пільг; розвиток і удосконалення механізму стимулювання іноземних інвестицій на регіональному рівні (регіональні резервні фонди, регіональні та міжрегіональні організації сприяння інвестиціям, вільні економічні зони). 8. Інноваційна політика повинна бути направлена на досягнення наступних результатів: покращення споживчих властивостей продукції на основі технічного оновлення та модернізації основних виробничих фондів, автоматизації та комп’ютеризації процесів проектування та виготовлення продукції легкої промисловості; впровадження гнучких виробничих систем для забезпечення швидкої переналагодженості виробництва на зміну асортименту відповідно до потреб ринку; впровадження матеріалозберігаючих технологій, використання екологічно чистих матеріалів і технологій виробництва; створення технологій, що забезпечують ефективне використання сировинних ресурсів. 9. Нагальним є питання формування промислової політики на базі галузевих прогнозів у рамках цільових програм розвитку конкретних видів економічної діяльності. У рамках даної дисертаційної роботи дане питання вирішено шляхом розробки багатофакторної моделі для прогнозування темпів приросту обсягів випуску галузі. Розробка даного прогнозу здійснена з використанням вибіркової лінійної багатофакторної моделі. На період 2007–2009 рр. прогнозовані індекси обсягів продукції мають наступні значення: за найбільш ймовірним сценарієм розвитку – 102,7, 102,0 та 101,2 відсотків; за оптимістичним сценарієм розвитку – 109,4, 108,5 та 107,8 відсотків; за песимістичним сценарієм розвитку – 100,0, 100,4 та 100,5 відсотків. Отримана багатофакторна модель може бути застосована для прогнозування впливу інвестиційної складової, експортної складової та цінової компоненти на темпи приросту обсягів продукції галузі. 10. Сучасні технології характеризуються масштабністю і капіталомісткістю, вони виходять далеко за рамки можливостей одного підприємства і навіть галузі. Для їх реалізації необхідні значні інвестиції, міжгалузеві об’єднання капіталів, координація діяльності наукових установ з виробничими підприємствами. У легкій промисловості організаційно-економічний механізм реформування структури галузі задля підвищення її конкурентоспроможності та можливості продукувати інновації має полягати в створенні високотехнологічних кластерів, які мають об’єднати провідні галузеві наукові установи, промислові підприємства, фінансово-інвестиційні структури та фонди, у тому числі венчурне фінансування, лізингові компанії, а також державну структуру, що має координувати розвиток промисловості відповідно до пріоритетів державної інноваційної політики та провідних світових досягнень в цій сфері. |
