У висновках подано основні результати дисертаційного дослідження, а також сформульовані практичні рекомендації.
Огляд літератури з проблематики даної роботи показав, що у вітчизняній науці світосприйняття розглядається здебільшого у співвідношенні зі світоглядом. У роботі відокремлено три основних підходи до визначення світосприйняття, що склалися у вітчизняній науці: 1) світогляд протиставляється світосприйняттю (світовідчуттю), вони вважаються різними рівнями відношення до явищ навколишнього середовища і внутрішнього світу: світогляд – це рівень усвідомлення, раціональної обробки та розумової інтерпретації цих явищ, а світосприйняття (світовідчуття) – це сфера емоційно-чуттєвого ставлення до них; 2) світовідчуття, світосприйняття й світорозуміння розглядаються як етапи (ступені) розвитку світогляду, світоглядної свідомості; 3) світовідчуття (світопереживання), світосприйняття й світорозуміння розглядаються як рівні світогляду, світоглядної свідомості. Через це автор доходить висновку, що проблема політичного світосприйняття далеко не повно висвітлена у науковій літературі. Першим кроком на шляху розв’язання наукової проблеми понятійного визначення політичного світосприйняття, на думку дисертанта є розгляд його як системи.
У ході даного дисертаційного дослідження побудована концепція елементарної системи політичного світосприйняття, для чого була застосована комплексна методика структурно-компонентного аналізу. Доведено, що політичне світосприйняття відображає політичну дійсність в її цілісності – як природно-суспільний світ життя й діяльності людини – та в її значимості для людини – крізь призму суспільних відносин, життєвих інтересів. Виходячи з цього, політичне світосприйняття доцільно розглядати як рівень політико-світоглядної свідомості, що займає проміжне місце між політичним світовідчуттям і політичним світорозумінням, це, так би мовити, арена зустрічі чуттєвого й раціонального, яка задає горизонт бачення політичного світу і, отже, горизонт, який відокремлює можливе від неможливого в ньому, здійснене від нездійсненого тощо.
Система політичного світосприйняття в її структурно-компонентному вимірі є сукупністю пов’язаних між собою компонентів – репрезентантів об’єктів політичного світу, яка характеризується єдністю, котра набуває виразу в інтегральних властивостях та функціях цієї множини. У цьому визначенні зафіксовано три основоположних виміри системи політичного світосприйняття: політичний світ як внутрішнє середовище, компоненти як репрезентанти об’єктів політичного світу, інтегральні властивості як системоутворюючий фактор.
Політичний світ як внутрішнє середовище системи політичного світосприйняття являє собою дуже складний і багатошаровий комплекс явищ, інститутів, відносин, процесів тощо, які формують такі сфери суспільного життя, як державно-правова, партійна, виборча, політико-технологічна (прийняття політичних рішень), політико-світоглядна та деякі інші; він складається з різноманітних об’єктів, які можна звести до трьох основних груп: персоніфіковані (публічні політики, партійні лідери та функціонери, державні діячі тощо); інституційні (держава та її органи, органи місцевого й регіонального самоврядування, політичні партії, громадсько-політичні організації тощо); ідеологічні (ідеології, програми, проекти тощо).
Як компоненти системи політичного світосприйняття виступають політичні іміджі. Структура політичного іміджу складається із інформаційного каркасу та іміджологеми. Інформаційний каркас політичного іміджу представлений у двох рівнях: сукцесивному (образ-знання) та симультанному (прототип). Структура прототипу складається із когнітивного образу та інструментально-практичної (прототипної) установки. Як когнітивний образ виступає профіль прототипу політичного іміджу, загальна структура якого складається з двох груп властивостей: реальні характеристики, які позначають змістовний фактаж конкретного політичного об’єкта, його “даність”; “фантомне навантаження”, що містить увесь спектр характеристик, які бажані, але реально відсутні в даному об’єкті.
Як системоутворюючий фактор системи політичного світосприйняття виступає парадигма політичного світосприйняття – продукт соціально-політичної взаємодії, в ході якої формується певна система політичних цінностей, схильностей до сприйняття соціально-політичної інформації, матриця-схема політичного світобачення та політичного світовідчуття. У структурі парадигми політичного світосприйняття відокремлено два рівня: рівень архетипу (філогенетичний), який формується в процесі філогенезу людини і складається з певних архетипних уявлень про політичний світ; рівень культурно-виховних нашаровувань (онтогенетичний), який формується у процесі онтогенезу людини на базі політико-культурного потенціалу всього суспільства і складається з певних параметрів (рис, властивостей) політичного світу. Трансформуючись у світосприймальну установку, ці параметри забарвлюються індивідуальною мотивацією (зацікавленістю), що забезпечує більш високий ступінь емоційності сприйняття окремих об’єктів.
Виходячи з результатів дослідження, автор формулює наступні практичні рекомендації:
1. У структурі державних наукових програм та планів доцільно приділити увагу проведенню фундаментальних досліджень з проблем політичного світосприйняття та інших споріднених політологічних галузей, зокрема, політичних технологій, політичної іміджології тощо, відокремивши їх у відповідний розділ та забезпечивши хоча б на мінімальному рівні державне фінансування;
2. При розробці державних програм розвитку, прийнятті політичних рішень треба враховувати фактор політичного світосприйняття, його парадигмальні характеристики, особливості політичного світосприйняття ключових (адресних) соціальних верств (груп);
3. Необхідно все активніше включати політико-світосприймальні параметри у технологічні схеми громадських зв’язків, роботи з громадськістю, підвищуючи їх ефективність і доцільність.
|
