Вивчення джерельної бази, державних документів і матеріалів, періодичних видань стосовно даної проблематики дозволило автору отримати певні результати. Так, зокрема, на основі дослідницької роботи доведено, що процес політичної соціалізації і політичного виховання сьогодні є одним з важливих засобів у формуванні політичної культури та поведінки громадян України, усвідомлення ними власної ролі і значення в житті країни, відповідальності згідно з їх переконаннями та цінностями. На основі аналізу трьох рівнів пізнання політичного світу – політико-гносеологічного, політико-соціалізаційного і політико-дидактичного, доведено, що політичний світ є принципово пізнаваний, політична соціалізація є перевіреним століттями механізмом передачі колективного політичного досвіду від покоління до покоління, що відображає сутність політичного процесу, у власному змісті цього слова, а політична дидактика являє собою функціональну реакцію політичної освіти на зміни, що відбуваються в суспільстві. Із досягненням достатнього рівня політичних знань громадян суспільство здатне подолати низку гострих проблем, які перешкоджають його просуванню по шляху ствердження демократичних засад. Зокрема, це стосується усунення масового абсентеїзму громадян в політичному житті, досягнення свідомої та аргументованої електоральної поведінки в процесі голосування та набуття пріоритету демократичних цінностей в їх політичній культурі. Не менш важливими виглядають перспективи подолання непрофесійності політичної еліти і зменшення її креативності, уразливості свідомості громадян під впливом новітніх PR- технологій. Взаємозв'язок політичної освіти і політичного процесу був простежений на основі зміни політико-освітніх парадигм від античності до сучасності. Історичний досвіт демонструє закономірність того, що в періоди, які передують становленню нових епох, значення політичної освіти надзвичайно зростає. Вона знаходить свій прояв в тому, що на рівні суб'єктів відбувається напружений процес активного вироблення нових політичних знань, пошуку різних форм і методів їх передачі суспільству, визначаються і коректуються цілі політичної освіти. Політична освіта в ці періоди здатна відігравати різну роль. Нерідко її розглядають як найважливіший фактор збереження цілісності існуючого політичного світу, як спосіб подолання негативних екзогенних факторів і приборкання стохастичних тенденцій. Але політична освіта найчастіше загострює існуючі негативні фактори і каталізує руйнівні тенденції. Більш того, вона здатна виступити ініціатором процесів, які спрямовані на знищення “старого порядку”. В перехідні періоди зміни відбуваються й у домінуванні окремих компонентів політичної освіти. На перше місце виходять вироблення політичної позиції і політична участь. Змістом політичної освіти, активно доповнюваної вихованням, стають такі ключові поняття як “ціль”, яка містить позитивний образ майбутнього і негативний образ минулого, засіб досягнення майбутнього й інтеграції учасників процесу в наявне політичне буття. По завершенні перехідного періоду настає досить тривалий період стабільності. У цій ситуації відбувається очевидна рутинізація політичної освіти, оскільки знімаються протиріччя між структурою суспільства і політичними процесами по її ствердженню. Політична освіта починає виконувати функцію фактора, що гармонізує, підтримує баланс між світом „політичних речей” і світом „політичних ідей”, між особистістю, державою і суспільством. Традиційні суб'єкти політичної соціалізації – вчителя, батьки - займають свої звичні місця в ієрархії агентів політичної соціалізації. На перше місце виходить заклопотаність проблемою політичного знання, адекватного відображення в ньому реально-ідеальних політичних інститутів. Таким чином сформульовані вище умови, дозволили автору охарактеризувати політичну освіту як безупинний процес. Одночасно вона розглянута і як дискретне явище оскільки, значною мірою, вона детермінована політичними реаліями конкретної епохи, яка відображає динаміку політичного світу. З одного боку в політичній освіті можна бачити найважливіший фактор підтримки буття політичного світу через різноманітні механізми впливу на індивідуальну і суспільну свідомість і поведінку, з іншого – вона виступає як інструмент, який вносить зміни в існування політичного універсуму шляхом узгодження (чи неузгодженості) ендогенних і екзогенних сил, які впливають на його стабільність. Крім цього, політична соціалізація, будучи іманентною складовою політичного процесу, відтворює в кожному новому поколінні стереотипне, клішоване, ставлення попереднього покоління до політичного світу. Політичне виховання, у свою чергу, націлене на переробку людини відповідно до параметрів, що задаються кожною епохою і в силу цього зв'язано з гармонізацією і підтримкою балансу в системі. Політичну освіту відрізняє те, що поряд з консервативною складовою (і це ріднить її з політичною соціалізацією і політичним вихованням) вона містить у собі елемент пізнання нового, інноваційного прориву. Це дозволяє порушити баланс устояних знань і уявлень про цей світ чи його складові і, як наслідок, підштовхнути суспільні сили до змін. Серед методологічних проблем в поширенні політичних знань автором виявлені висока ступінь догматизації фундаментальних положень політичної науки та недостатня розробленість методологічних основ формування критичного мислення громадян. Для вирішення цих проблем, на думку автора, спершу слід створити в Україні систему демократичного громадянського виховання населення і політичного просвітництва. Особливо це стосується молодого покоління із залученням найкращої демократично зорієнтованої частини наукової, педагогічної та управлінської інтелігенції. При цьому необхідним є подолання системи норм, стереотипів, цінностей, які залишилися нам у спадок після комуністичного тоталітаризму. Перед сучасною Україною стоїть завдання формування такої освітньо-виховної системи, яка б, головним чином, була здатна виступити своєрідним рушієм національного прогресу та платформою демократичних політичних доктрин для різноманітних політичних сил. Необхідно усвідомити, що суб'єктами політичної освіти є не тільки школи, але і вищі навчальні заклади, політичні партії, гуртки та курси при громадських організаціях, союзах, усілякі фонди соціальної спрямованості, суб'єкти молодіжної (державної і недержавної) політики, армія, освітні центри при конфесіях, система підготовки і перепідготовки кадрів державних службовців. Надзвичайно важливим сьогодні є утвердження в практиці політичного процесу реальних громадянських свобод як найголовнішої цінності, в ім’я якої суспільство буде готовим пережити труднощі посттоталітарного часу. Україна, виходячи з досвіду країн, які вже пройшли цей складний процес і враховуючи специфіку власного розвитку має зробити ряд важливих кроків. У зв’язку з цим в дисертаційному дослідженні висловлюються низка можливих рекомендацій. Необхідно створити законодавчу базу по підтримці політичного розвитку суспільства, яке було б здатне діяти ефективно в умовах перехідного періоду та нестабільності у державі. Важливо радикально переглянути політико-дидактичні можливості засобів масової інформації. Сьогодні абсолютно зрозуміло, що крім заходів по розробці спеціальних освітніх програм політико-аналітичного характеру, проведення інтерактивного спілкування молодого покоління з відомими політиками та громадськими діячами, необхідні масштабні заходи по систематичній роботі з журналістами, як потужним мультиплікаційним ресурсом. Надзвичайно важливо здійснити низку кроків у видавницькій політиці. Державні інституції повинні показати приклад випуску спеціальних тематичних освітніх брошур для різних вікових категорій читачів, від дитячого та шкільного віку до пенсіонерів, про основні права та обов’язки громадян України, про її політичну та виборчу систему. Необхідно через видання недорогих, а інколи і безкоштовних, матеріалів, які є доступними для широких кіл громадян, поширювати знання про українську і світову історію, про національну самобутність, про історичні зв’язки українського народу. При цьому важливо подолати необ’єктивність історичних оцінок як через вихваляння минулого, так і, навпаки, через приниження величезного внеску українського народу в світовий розвиток та світову культуру. В тісному зв’язку з політико-дидактичною діяльністю необхідно здійснювати і роботу по вихованню українських громадян. Саме виховання здатне перетворити набір знань про політику на цілеспрямовану діяльність по підтримці демократичних норм і цінностей. Непересічне значення при цьому має сама атмосфера навчання. Абсолютною його умовою виступають демократичність стосунків тих, хто навчається і тих, хто вчить. Оскільки сам характер стосунків в процесі навчання є чи найкращим вихователем. Врахування цих рекомендацій дасть можливість повноцінного, всебічного формування та розвитку політично писемних громадян, які у своїх діях та поведінці будуть керуватися не лише особистими інтересами, а й інтересами держави, що буде величезним позитивним кроком переходу України до демократії та становлення нового, повноцінного демократичного суспільства. Сьогодні, коли особливого значення набувають механізми виробництва наукового політичного знання, створення об'єктивної і цілісної картини політичного світу, навчання і виховання громадян адекватному сприйняттю політичного світу й умінню орієнтуватися в ньому як активних суб'єктів політичного процесу, перед політичною наукою України стоїть завдання виконання своєї найважливішої соціальної функції – виступити ініціатором створення умов для формування громадянина, адекватного сучасним політичним процесам. |