Анотація до роботи:

Бушанський В.В. Політична етика у філософії М.О. Бердяєва доеміграційного періоду (1900-1922рр.). – Рукопис. (237 ст.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Київ, 2004.

У дисертації досліджується етико-політична проблематика у соціальній філософії М.О. Бердяєва (1874-1948). Зосереджено увагу на становленні бердяєвської філософії – соціалізаційних, культурно-дискурсивних факторах і особистісно-ціннісних чинниках філософської еволюції. Проаналізовано бердяєвський доробок доеміграційного періоду (1900-1922 рр.). Простежено зміну періодів бердяєвської творчості: марксистського (1900-1901) – визначальність впливу марксистської картини світу за присутності елементів критичної філософії, наслідком якого стала інтеріоризація гуманістичних цінностей; неокантіанського (1901-1907) – поєднання принципів формальної етики Канта й ціннісної етики Ніцше; неохристиянського (1907-1917) – утвердження трансцендентного ідеалізму, синтез християнської та ніцшеанської етики як апології соціальної творчості й особистісної самоактуалізації. Методологічна сув'язність виділених періодів засвідчує еволюційність бердяєвської філософії. Етичні та політичні сфери поєднуються у вченні про існування етики закону, спокути і творчості. Держава тлумачиться як суспільний прояв етики закону. Політика у повсякденні (як царина відносного) є пов'язаною із самообмеженням влади в законах; у історії (як знаряддя есхатології) – визначається етикою творчості.

У висновках підбиваються підсумки проведеного дослідження, здійснюються теоретичні узагальнення положень, сформульованих у процесі реалізації мети, висунутих завдань і гіпотези.

Дослідження показало, що становлення бердяєвської етико-політичної думки відбувалося під впливом домінуючих тенденцій соціалізації кінця XIX-поч. XX ст. Але вся еволюція бердяєвської творчості засвідчує поступове зменшення у його текстах соціально-дискурсивних (за походженням) і коґнітивних (за механізмом опосередковування) змістів. Натомість усе більшої визначальності набували особистісно-ціннісні чинники, що зумовлювали спрямованість бердяєвської філософії, зокрема і її етико-політичний зміст, проявляючись як поняттєве розгортання.

Для становлення бердяєвської філософії суттєве значення має вплив марксистської картини світу, критицизму та модерну. Ці впливи (певною мірою навіть послідовно) відобразились як періоди бердяєвської творчості (марксистський (1900-1901), неокантіанський (1901-1907), неохристиянський (1907-1922)). За предметною визначеністю слушно виділити і політико-філософський період (1917-1922): аналіз суспільно-політичних явищ провадився у рамках неохристиянської картини світу зі звертанням до предметно-рефлексивних методів. Здійснений аналіз дає змогу стверджувати: а) присутність марксистського дискурсу в творчості філософа була історично зумовленою; б) звернення до трансцендентального та трансцендентного ідеалізму визначалось логікою філософських пошуків; в) відтак, становлення філософії у доеміграційний період мало еволюційний характер.

Вплив марксизму проявився як інтеріоризація гуманістичних цінностей, що перебували в основі цієї світоглядної системи. Уже в марксистський період спостерігається і вплив трансценденталізму. Але звернення до основних положень неокантіанства відбувалось разом із засвоєнням ніцшеанської етики.

Наступним кроком у філософській еволюції став перехід від трансцендентального до трансцендентного ідеалізму, що проявилось у бердяєвській участі у неохритиянському русі. Звернувшись до неохристиянства, Бердяєв віднаходить потрібне йому цілісне антропологічне вчення. Неохристиянство уможливлювало поєднання ідей трансцендентної етики, що є незмінною й ідеї діонісового начала у людській особистості, що має втілюватись у культурі, визначаючи соціальне життя. На відміну від суперечливості методологічних принципів попередніх творчих періодів, у рамках неохристиянства формулювалась органічно-завершена антропологічно обґрунтована методологія. Нехристиянська антропологія включала наступні аспекти: а) ідея об'єктивації, представлена як легенда про первісну гріховність й історичну марність, зумовлену втратою зв'язку з Абсолютом і соціальною пасивністю; б) теодицея – в історії відсутній Божий промисел, зв'язком між людством і Богом є лише Новий Завіт, відтак людство відповідальне за власні переступи; в) антроподицея – оскільки людина подібна своєму Творцеві, то володіє і подібними можливостями й обов'язками – подолання зла і повернення у творчій діяльності до єдності з Абсолютом. Із окреслених антропологічних підвалин виводяться необхідні цінності, що становлять зміст етики як вчення про необхідний спосіб соціального життя і ставлення до власної особистості (присутність останньої складової є особливістю саме бердяєвської етики). Так, найвищою цінністю проголошується свобода, що тлумачиться як меонічна, тобто первинніша і Бога, і його творінь, і життя взагалі. Оскільки свобода вважається первинною, то вона може бути не метою діяльності, а тільки її передумовою – "до свободи не можна прийти, із свободи можна тільки вийти". Відтак належне соціальне життя є вільним самовиявленням особистостей. Звідси виводиться культ героїчності та геніальності. Однак Бердяєв не відкидає і значення етики закону. Заборонні соціальні норми мають значення як умова становлення самодисциплінованої особистості, взірцем якої є середньовічний лицар і святий. Але закон у Бердяєва має тільки відносне значення. Вільна особистість, якщо і приймає (чи відкидає) якусь норму, то не за соціальним велінням, а за власним вибором.

Політична площина етики розгортається як вчення про належну суспільну організацію. У цій якості виступає теократія. В основу цього устрою покладається ідея соборності. Остання може мати лише загальнолюдський характер – "людство соборно відпало від Бога, соборно має і повернутися". Шлях до теократії – творчість соціальна (утвердження "правди хліба", подолання об'єктивованості родини, верстви, держави, утворення незалежних громад) і духовна (містицизм – безпосереднє пізнання Абсолюту). Держава (в усіх її проявах) мислиться Бердяєвим як необхідний атрибут етики закону, вона вбирає неминуче зло, присутнє в об'єктивованому світі. В етиці свободи держава постає стороннім явищем. Особистість захищена від неї власним законом. Загалом, політика тлумачиться як процес подолання емпіричного полону. Саме тому, згідно з Бердяєвим, основою політичного життя є відносність ідеологем, ідеалів, інтересів. Будь-який політичний максималізм вважається небезпечним мрійництвом. Політична відносність – це прийняття спадку історії та завдань майбуття. Це побудова політичного життя як сприяння емпіричному перетворенню наявного буття на відповідне ідеальному.

Бердяєвські погляди, що були висловлені у неокантіанський і політико-філософський періоди творчості відзначаються всеохопністю як за предметом, так і за філософськими напрямками. Застосовані поняття вирізняються змістовою конкретністю, розмежованістю одне щодо одного і володіють дискурсивною взаємопов'язаністю. Усе це дає підстави заперечити висунуту В.В. Зіньковським, характеристику бердяєвської творчості як "недискурсивної". Натомість наголосити на системному характері бердяєвської філософії загалом і політичної етики зокрема.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації.

1. Зміст і форма партійної системи у контексті методології М. Бердяєва // Держава і право. Зб. наукових праць. Випуск 12. – К.: Інститут держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 541-549.

2. Діалектика суспільного у філософії М. Бердяєва // Держава і право. Зб. наукових праць. Випуск 14. – К.: Інститут держави та права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 498-506.

3. Бердяєвська критика демократії і політичний тероризм // Людина і політика, 2002, № 2. – С. 119-128.

4. Жити дивлячись на північ. Про деякі уроки самоусвідомлення та месіанізму // Віче, 2003, № 5. – С. 74-78.

5. Криза європейської цивілізації і футурологічний проект М. Бердяєва // Людина і політика, 2003, № 5. – С. 64-73.

6. Історія і політика. (Звертаючись до творчості Миколи Бердяєва.) // Генеза, 2004, № 1(9). – С. 144-152.

7. Бердяєв М.О. // Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. 2-е вид. доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – С. 50-51.

8. Екзистенціалізм // Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. 2-е вид. доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – С. 78-79.

9. Бердяєвські антиномії демократичного режиму // Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні: Тези наукової конференції. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – С. 118-119.

10. Леґітимуюча роль символу свободи // Мова символів – мова вічності. Матеріали міжнародної наукової конференції 14.XII-15.XII. Частина І. – К, 2001. – С. 32-33.

11. Проблема національності у філософії М.О. Бердяєва // Гуманітарний вісник Запорізької держаної інженерної академії. Випуск 10. – Запоріжжя: ЗДІА, 2002.-С. 54-58.

12. Етико-політичний час і простір у міфічному й історичному світоглядах // Міфологічний простір і час у сучасній культурі. Матеріали міжнародної наукової конференції 12-13 грудня 2003 року. Ч. 2. – К., 2003. – С. 44-45.