У висновках дисертаційної роботи підбито підсумки проведеного дослідження, узагальнено теоретико-методологічні підходи й основні положення дисертації. Зокрема на основі здійсненого аналізу визначено наступне. 1. Обґрунтовано недостатню увагу до проблем легітимації політичної еліти. Незважаючи на те, що поняття «політична еліта» та «легітимність» лежать в одному політичному полі, дослідники не часто поєднували ці поняття в рамках однієї концепції, перехрещуються вони лише у двох моментах: у елітаристських концепціях приділяється увага факторам, що роблять можливим входження до політичної еліти; у дослідженні проблем легітимності науковці звертають увагу на персоніфікацію влади. Тому в дослідженні розглянуто процес легітимації політичної еліти; визначено існуючі теоретичні підходи до ролі політичної еліти в процесах легітимації. 2. На основі аналізу підходів до поняття легітимності виділено три аспекти: легітимність політичної еліти через володіння певними духовними якостями та соціально-економічними статусами, легітимність як стабільність політичної системи і легітимність як пошук консенсусу щодо визначальних цінностей у суспільстві. 3. Наголошено, що легітимність є явищем соціокультурного характеру, суть якого необхідно розглядати з урахуванням зазначених вище підходів. Легітимність політичної еліти можна визначити як визнання політичної еліти, що засновується внутрішньому виправданні високих політичних позицій цієї групи кожним членом суспільства, довірою до цих осіб. Легітимація політичної еліти – процес здобуття виправдання, довіри суспільства, визнання за нею права на прийняття політичних рішень. 4. З вираховуванням досвіду вивчення політичної еліти виокремлено три напрями її дослідження: а) еліта визначається за позицією, б) репутацією, при цьому до уваги беруться думки експертів, які намагаються виокремити найважливіших осіб; в) впливом на прийняття рішень. 5. Осмислено роль політичної еліти у процесах легітимації і означено її як роль носія легітимації, що володіє самостійністю, впливом на прийняття політичних рішень, може інтерпретувати цінності та транслювати їх для суспільства. Під політичною елітою розуміється соціально інтегрована група осіб, що займає високі політичні позиції та здійснює публічні інтеракції щодо прийняття та реалізації політичних рішень. 5. Обґрунтовано поняття «легітимаційна ситуація», це ситуація політичної дійсності, що виникає у випадку зменшення ступеня легітимності політичної еліти і характеризується появою нових можливостей для подальшої легітимації, зміною в системі цінностей та нормативно-регуляторній базі, зміною політичної еліти, конкуренцією між формальними та неформальними політичними інститутами. Визначено причини та рівні легітимаційних ситуацій. 6. З’ясовано, що Україна пережила чотири легітимаційні ситуації, що відповідають усім критеріям такого роду ситуацій: 1989 – 1991 рр.: прийняття Декларації та Акту про державну незалежність України, введення інституту Президента; 1994 – 1996 рр.: формування еліти після виборів 1994 року, Конституційний договір та Конституція України, 2002 – 2004 рр. – вибори Президента України та прийняття змін до Конституції; 2004 – 2006 рр. – вибори до Верховної Ради-2006, упровадження політичної реформи, «Універсал національної єдності». 7. Визначено форми політичної еліти, що утворювалися внаслідок проходження легітимаційних ситуацій: номенклатурно-патріотична еліта, номенклатурна олігархія, бюрократична олігархія. Форма політичної еліти залежить від цінностей, поведінки політичної еліти в легітимаційній ситуації. 8. Проаналізовано та узагальнено джерела легітимації політичної еліти України. Ними є легально-раціональні чинники (правові засади та власна вигода), традиція та харизма. Основними легально-раціональними чинниками виступають: бюрократія, закон, вибори, участь громадян у політичному житті. Найбільший вплив мають вибори, що служать інструментом оновлення еліти, відкривають доступ до неї новим суспільним групам, та нормативно-правові норми, що регулюють діяльність еліти. Щодо участі громадян, то вона, на нашу думку, найменш прогнозована. Закон виступає предметним виразом узгодження політичної еліти з одного боку та суспільства (чи зацікавленої групи) – з іншого. Особливу роль для легітимації відіграють закони, що регламентують вибори, діяльність інститутів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних службовців. Визначено фактори, що впливають на легітимацію бюрократії: політичні лідери, закон та ефективність діяльності бюрократичного органу. Окреслено вплив традиції на легітимаційні процеси. Визначено генераційну структуру Верховної Ради, що складається з п’яти поколінь, та цінності, які сповідує кожне покоління. На основі аналізу політичної практики легітимації виокремлено риси традиційного панування: рекрутування політичної еліти на основі відданості політичному лідерові. Розподіл функцій у середині еліти залежить від персоналій, що входять до її складу. Розподіл не закріплений нормами права. Зазначено, що харизма як джерело легітимності стосується передусім політичних лідерів. Харизматичний лідер стає легітимованим індивідами та суспільством у цілому тому, що несе в собі цілісний образ світу, ціннісну систему та правила поведінки. На основі аналізу передвиборних програм Президентів робиться висновок, що у передвиборних програмах кандидатів простежується зміна від політичних до соціальних цінностей. 9. Описані явища дають підстави стверджувати, що політична еліта України залишається конкурентною, а це означає, що у суспільстві триває пошук системи цінностей, яка б інтегрувала все суспільство і елітні групи, отже, можливі нові легітимаційні ситуації. Для легітимації політична еліта все більше може апелювати до легально-раціональних джерел легітимації, якими є демократичні принципи та механізми, правові регулятори, участь громадян, ефективна діяльність чиновників. |
