Творчу спадщину О.Гріна літературознавством вивчено у багатьох аспектах, але значущі особливості поетики письменника залишаються все ще недослідженими. Основним художнім прийомом Гріна є романтична ідеалізація. Конкретний аналіз творів дозволив дійти висновку, що грінівська ідеалізація греїчного героя припускає піднесення до взірця, до вищої досконалості за допомогою очищення життєвого образу від усього, що не відповідає авторським уявленням про прекрасне і духовно досконале. Але поетична ідеалізація - не абстракція: в її внутрішній структурі можна вичленити три основних компоненти: реалістичність, антитетичність і міфопоетичність. Реалістичність виявляється не тільки у вірогідності деталей, але й у певній типізації романтичних образів, близькій до реалістичної. Антитетичність полягає в акцентованому зіставленні несумісних людських характерів. Вона поширюється також і на текстові рівні творів Гріна, проникає всю художню структуру його прози, стає невід'ємною складовою романтичної ідеалізації. Романтична ідеалізація Гріна спирається на міфопоетичну основу. Вміння витончено втілювати естетичні ідеї в живу плоть образів приводить Гріна до створення численних образів-міфів, що не поривають зв'язків з реальною дійсністю. У тісному взаємозв’язку з міфопоетичністю знаходиться у Гріна і символічне осмислення буття. Грінівський символ має всі якості, властиві символу як такому: високий ступінь уза-гальненості, певна одиничність, необхідна міра архетиповості. Символікою просякнуті у Гріна художній простір і час. Показовий у цьому плані роман "Золотая цепь". Герої Гріна діють в умовному просторі, тобто незвичайному, сакральному. Це необхідно автору, щоб не обмежувати читацьке сприйняття конкретно-історичними і локально-побутовими асоціаціями. Відтворенню сакрального простору сприяло використання таких символічних уявлень, як заплутаність, рухливість меж, членування і поєднання простору, рух по колу тощо. Особливо ефективно Грін використовує символіку "великої вертикалі", роблячи проекцію її на людський "мікрокосмос". Символіка простору у Гріна допомагає глибше зрозуміти активну участь простору як в організації дії твору, так і в розкритті характерів персонажів. Художній час у "Золотой цепи" має всі ознаки сакрального: він може стискатись і розтягуватись, швидко минати і уповільнювати хід; минуле, сьогодення і майбутнє можуть змішуватись; герой може "подорожувати" у часі. Письменник спирається на символіку всіх часових циклів: добового, річного, вікового, історичного. Часу в його творах властива і така риса сакрального часу, як дискретність; особливу значимість мають у Гріна граничні і центральні моменти часу. Простір і час як естетичні категорії є у Гріна засобом осмислення складних проблем сучасності і ефективним способом створення романтичного образу світу. У романтизмі Гріна відбувається органічне злиття вимислу і реальності. Основну роль у цьому процесі відіграє принцип феєричності. Феєричність пронизує всю пізню творчість письменника. Поєднання вимислу з дійсністю унаочнюється в таких реалістично-романтичних творах Гріна, як "Крысолов", "Серый автомобиль", "Фанданго". Реалістичність описів, система достовірних деталей, правдивість художніх образів виключають момент недовіри до незвичайного й умовного у прозі Гріна. Умовне, тісно поєднане з реальним, стає невід'ємною естетичною категорією у творчості письменника 20-х років. Запропоновані в дисертації параметри дослідження художнього світу творів Гріна відкривають нові, ще невивчені грані його поетики. Зведені у єдиний корпус, вони демонструють могутній художньо-естетичний потенціал зображальних засобів, що криється у прозі письменника. Поетична ідеалізація, категорія реалістичності, романтична міфологізація, символіка простору і часу, художня реалізація опозиції “умовне/реальне” тощо - усе це свідчить про безсумнівне новаторство романтичної прози Гріна, про те, що перед нами незвичайне мистецьке явище, яке не має аналогу у світовій літературі. Це романтизм, але романтизм нового типу, породжений на зломі двох історичних епох, зумовлений культурно-естетичною динамікою відповідної доби, провідними тенденціями суспільного життя. |
