Анотація до роботи:
Ісакова М.Л. Поетика керроллівського нонсенсу в історико-літературній перспективі. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 – Література зарубіжних країн. – Дніпропетровський національний університет, 2008. У дисертації розглядається вплив та трансформація керроллівського нонсенсу у літературі ХХ ст., досліджуються твори «великої» літератури ХХ ст. (В.Вулф, Т.С.Еліот, В.Набоков, А.Мердок) щодо наслідування і відштовхування від традиційного, класичного нонсенсу середини ХІХ ст. (Л.Керролл, Е.Лір). Особлива увага приділяється вивченню концепту нонсенс в його відмінності від абсурду і нісенітниці, а також генезису керроллівського типу нонсенсу та його попередників. Звертається увага на екзистенціальний вектор рецепції нонсенсу в умовах ХХ ст. Твори англомовних письменників аналізуються у плані сприйняття та втілення глибинних принципів побудови нонсенсу. Аналіз показує, що принципи керроллівського нонсенсу («дитяча» свідомість, «нешанобливість», неупередженість сприйняття, фантазування, психологізація наративу, достовірність неможливого; гра як основа твору, в тому числі і мовна гра тощо) знаходимо у творах англомовних письменників усіх головних літературних напрямків століття: у «високому» модернізмі (романи В.Вулф, вірші Т.С.Еліота, романи В.Набокова), неореалізмі (романи А.Мердок), постмодернізмі (останні романи В.Набокова). Аналіз показує, що розуміння сучасного світу будується не тільки на прийнятті керроллівської концепції дитинства (В.Вулф), відтворенні «дитячої» свідомості та наслідуванні принципу гри (В.Набоков), сприйнятті головних рис його нонсенсу (Т.С.Еліот), але й у конфлікті, полеміці з цим світосприйняттям (А.Мердок). |
