Анотація до роботи:

Чумак Г.В. Поет як критик: шляхи та рівні реалізації літературознавчої концепції Т.С. Еліота в його поетичній творчості. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06. — теорія літератури. Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2004.

Дисертація присвячена з’ясуванню теоретичної проблеми кореляції літературно-критичної спадщини митця і його поетичної творчості. На матеріалі есеїстики і поезії Т.С.Еліота проводиться думка про те, що літературно-критична діяльність творчої особистості є автоінтерпретацією власної творчості.

У роботі реконструйована літературно-критична теорія Т.С.Еліота, проаналізовано основні теорії поета-критика: безособової поезії, об’єктивного корелята, а також літературної традиції. Продемонстровано, як кожна із Еліотових теорії була реалізована в його поетичній творчості, простежено поетикальні засоби їх реалізації, такі як об’єктивізація образу, колаж, фрагментарність, система лейтмотивів, ключові слова, рефлексивність, алюзії, цитації, ремінісценції. В дисертації також запропонована парадигма теоретичних підходів до літератури, співзвучних теорії Т.С.Еліота.

Поєднання в творчості митця художньої та літературно-критичної і теоретичної діяльності — поширене явище в літературах ХХ століття, що потребує глибшого осмислення. Найпоказовішим зразком для дослідження питань автоінтерпретації є творчість англо-американського поета Т.С.Еліота. Саме його літературно-критичні есе про поетів і драматургів, незважаючи на всю їх конкретно-історичність і відповідність обговорюваному об’єктові, все ж, як показав аналіз, є радше зразками саморефлексії, аніж самодостатніми дослідженнями.

Незважаючи на фрагментарність літературно-критичної діяльності Еліота, усі висловлені ним концепти улягають в стрункі теорії, яких виділяємо три: теорію безособової поезії, теорію об’єктивного корелята і теорію літературної традиції.

У зв’язку з теорією об’єктивного корелята в дисертації вибудовується свого роду парадигма теоретико-літературних підходів, аналогій до Еліотової теорії і перегуків з нею. Особливо актуальними в нашому контексті є дві теоретичні поетики, а саме теорія справжньої поезії (дгвані) давньоіндійських літературознавців (Анандавардгана та ін.) та теорія правдивої поезії Івана Франка.

Проведене дослідження взаємозв’язків поетичної творчості автора з його теоретичними концепціями дає можливість зробити висновок про те, що літературно-критична діяльність творчої особистості зазвичай є автоінтерпретацією власної творчості.

Публікації автора:

1. Функція пейзажу у структурі поетичного образу Т. С. Еліота // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. Тернопіль, 2000. Вип. 8. С. 254-268.

2. Поезія Т.С.Еліота: архетипний підхід // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. Тернопіль, 2001. Вип. 9. С. 265-282.

3. Поетичне новаторство Т.С. Еліота: музика поезії // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство. Тернопіль, 2002. Вип. 12. С. 172-198.

4. Літературна теорія Т.С.Еліота: джерела і концепти // Studia methodologica. Тернопіль, 2002. Вип. 12. С. 45-59.

5. Культурологічна концепція Т.С. Еліота // Studia methodologica. Тернопіль, 2003. Вип. 13. С. 98-110.