У дисертації наведено теоретичне обгрунтування й нове розв’язання проблеми порушення подружньої адаптації при еректильній дисфункції у чоловіка. Проблему розв’язано з позицій системного підходу до дослідження механізмів формування та клінічного перебігу дезадаптації при даній патології з метою розробки системи її психотерапевтичної корекції. У всіх чоловіків з еректильною дисфункцією відзначалася ретардація психосексуального розвитку та асинхронії (прості і сукупні) статевого дозрівання.
У всіх подружжів були явно виражені акцентуації характеру: у чоловіків найчастіше педантичний, тривожний і збудливий, у жінок – гіпертимний, тривожний, емотивний, демонстративний їх типи. У 41±5% чоловіків сформувалася слабка статева конституція, тоді як у їхніх дружин статева конституція була середньою чи сильною. Ця невідповідність сприяла розвиткові сексуальної дезадаптації подружжя та поглиблювала її. Причинами соціогенної еректильної дисфункції стали низька сексуальна культура чоловіків та дезінформація в питаннях статевого життя, причиною психогенного розладу ерекції – сексуальні психотравми. Соціогенний варіант еректильної дисфункції у чоловіків призвів до формування соціокультурної (11±3%), дезінформаційної (10±3%), статеворольової (12±3%) та сексуально-еротичної (22±4%) клінічних форм подружньої дезадаптації; психогенний варіант – до розвитку паторефлекторної форми (12±3%), неврозу очікування невдачі (16±4%) та сексуального фобічного неврозу (16±4%). При еректильній дисфункції у чоловіка порушується загальна і сексуальна комунікація подружжів. Міжособистісні стосунки їх є конфліктними, причому для урегулювання деструктивних конфліктів подружжя застосовують неадекватні способи; чоловіки – змагання і пристосування, жінки – компроміс та уникнення. Сексуально-еротична поведінка чоловіків примітивна і, як правило, не відповідає сексуально-еротичній поведінці жінок та їхнім сексуальним експектаціям, що є суттєвим дисгармонуючим чинником. Серед хворих переважали особи, які належали до психосексуального типу чоловік-батько і до агресивного варіанта типу чоловік-чоловік, а серед їхніх дружин – агресивні жінки і тип жінка-мати. Несприятливе сполучення в парі акцентуацій характеру подружжя (педантичного та гіпертимного чи збудливого, тривожного в обох подружжів) та психосексуальних типів (чоловік-батько і жінка-мати, агрисивні обидва подружжя) сприяли розвиткові подружньої дезадаптації і поглиблювали її перебіг. Психічний стан хворих з еректильною дисфункцією і 84±4% їхніх дружин порушений. При цьому у чоловіків із соціогенним її варіантом спостерігався переважно розлад особистості найчастіше емоційно нестійкий і залежний, у пацієнтів із психогенним варіантом – лише невротичні розлади, в більшості випадків коїтофобія та переважно нав’язливі думки чи міркування. Дружини хворих потерпали здебільшого від іпохондричного розладу, пролонгованої депресивної реакції і демонстративного розладу особистості. Існує зв’язок між типами розладу особистості, невротичним розладом та акцентуаціями характеру, з одного боку, і статеворольовою поведінкою – з другого. Найвищі показники маскулінноості на рівні Я-концепції спостерігалися в обстежених із диссоціальним, демонстративним та емоційно нестійким розладом особистості і із збудливою, гіпертимною та демонстративною акцентуацією, а найнижчі – в осіб з ананкастним, залежним розладом особистості і з тривожною, педантичною, емотивною та дистимічною акцентуацією. На біогенному рівні низьку маскулінність виявляли особи з тривожною, педантичною та демонстративною акцентуацією.
У чоловіків із демонстративною та застряваючою і в жінок із педантичною та застряваючою акцентуацією має місце міжрівнева статеворольова дискордантність, що спричиняє розвиток внутрішньооособистісного конфлікту. Існує також закономірний зв’язок між статеворольовою Я-концепцією і характером стосунків подружжів: чим адекватніша соціогенна статеворольова концепція, тим гармонійніше їхнє спілкування, тоді як біогенний рівень статеворольвої поведінки є менш значущим щодо цього. Різноманітність форм і складний генез соціогенної та психогенної еректильної дисфункції і зумовленої нею подружньої дезадаптації визначають необхідність системного підходу до їх психотерапевтичної корекції. Система психотерапії має грунтуватися на принципах комплексності, диференційованості, послідовності, етапності.
Відповідно до клінічної форми еректильної дисфункції та подружньої дезадаптації слід використовувати як основний метод при соціокультурній формі дезадаптації раціональну психотерапію, при дезінформаційній та сексуально-еротичній формах – когнітивну психотерапію та сексуально-еротичний тренінг, при статеворольовій формі – рольовий психосексуальний тренінг. При паторефлекторній формі еректильної дисфункції застосовують раціональну, гіпносугестивну психотерапію, аутогенне тренування, нарко- та плацебопсихотерапію; при коїтофобії – раціональну психотерапію і метод уявної заборони; при неврозі очікування невдачі – окрім раціональної психотерапії, бібліотерапію. Крім того, незалежно від форми дезадаптації, при порушенні міжособистісних стосунків подружжя слід проводити комунікаційний тренінг, персоналістичну психотерапію, а також сексуально-еротичний тренінг. Проведення розробленої системи психотерапії дає змогу досягнути високого й стійкого терапевтичного ефекту при подружній дезадаптації, зумовленій соціогенною та психогенною еректильною дисфункцією у чоловіків, який становить 88±4%. |
