Проведене в дисертації дослідження дало змогу зробити такі висновки і пропозиції. 1. На основі дослідження сутності капіталу та критичного аналізу його сучасних визначень, у більшості з яких капітал ототожнюється з різними формами речового фактора виробництва (матеріально-речовою і суспільною), автором запропоновано уточнене визначення індивідуального капіталу як специфічної суспільної форми поєднання особового і речового факторів виробництва (праці, підприємницьких здібностей, інтелекту, засобів виробництва), спрямованої на зростання підприємницького доходу. Таке визначення точніше розкриває сутність капіталу як вартості, що зростає, отже приносить дохід, лише за умови ефективного поєднання факторів виробництва. Визначено, що діалектична взаємодія індивідуальних капіталів, спрямована на зростання суспільного багатства, набуває форми суспільного капіталу. 2. Встановлено, що розширене відтворення як суспільного, так і індивідуального капіталу в сучасних умовах потребує виваженого державного втручання, найважливішими завданнями та фіскальними інструментами якого мають стати: підвищення якості засобів виробництва за допомогою державних інвестицій, фінансування НДДКР і впровадження їх досягнень у виробництво, податкове стимулювання розвитку НТП та інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств і переливу капіталів у депресивні регіони та перспективні галузі, підвищення якості робочої сили шляхом спрямування державних інвестицій у формування людського капіталу та стимулювання приватних інвестицій у його розвиток, зміни структури суспільного капіталу на основі оптимального розподілу інвестицій у розвиток особового і речового факторів виробництва. 3. Доведено, що для України в умовах транзитивної економіки найбільш прийнятною концепцією державного регулювання потрібно визнати концепцію “неокласичного синтезу”, для якої характерним є застосування в період кон’юнктурних зрушень в економіці переваг кейнсіанського підходу, поєднаних з теоріями “монетаризму”, “раціональних очікувань”, “економіки пропозиції”, тобто організованого впливу держави на економіку переважно за допомогою фінансових інструментів. 4. Визначено напрямки раціонального поєднання економічних та адміністративних методів, зорієнтованих на відтворювальні процеси і, відповідно, на підвищення темпів економічного зростання. Важливим у досягненні такого поєднання є дотримання меж державного втручання, яке б не порушувало об’єктивний характер дії економічних законів. Інакше кажучи, характер заходів і методів впливу держави на економічні процеси має бути підтримувально-спонукальним, що забезпечить об’єктивно виправдане обмеження свободи економічного вибору агентів ринку і помірковане використання економічних важелів без послаблення ефективності ринкових механізмів. 5. Встановлено, що дієвість економічних методів як заходів державного впливу, за допомогою яких створюються відповідні умови для спрямування ринкових процесів у сферу державних інтересів, значною мірою залежить від ефективної фінансової політики. Автор вважає, що вона як підсистема економічної політики є сукупністю законодавчо регламентованих і взаємоузгоджених заходів фінансового впливу, що реалізуються через фінансову систему, спрямованих на процеси мобілізації та використання фінансових ресурсів в усіх ланках економічної системи з метою забезпечення сталого макроекономічного розвитку країни. 6. Виокремивши з фінансової політики таку її складову, як фіскальна політика, автор зосередив основну увагу на дослідженні впливу її інструментів на процеси відтворення індивідуального та суспільного капіталів. Це потребувало уточнення визначення поняття “фіскальна політика”, оскільки у фінансовій літературі існують різні підходи щодо її тлумачення. На противагу ототожненню фіскальної політики з бюджетною чи її трактуванню як сукупності податкової і бюджетної політики автор визначив фіскальну політику як таку, що відображає діалектичний взаємозв’язок податкової і бюджетної політики або як систему економічно обґрунтованих заходів з формування та удосконалення податкової системи держави у відповідь на зміну обсягу і структури державних видатків чи заходів щодо визначення й перегляду системи державних видатків у відповідь на зміну можливостей мобілізації податкових надходжень до бюджету держави з метою забезпечення сталого економічного зростання. 7. Доведено, що активізація процесів відтворення капіталу в умовах трансформації національної економіки в ринкову значною мірою має забезпечуватися шляхом здійснення витрат державних коштів на інноваційний розвиток – через стимулювання системи: освіта – наука – виробництво, а також шляхом зменшення податкового навантаження на суб’єктів господарювання, що збільшить їх заощадження, необхідні для фінансування відтворювальних процесів. 8. Встановлено, що найефективнішими методами податкового стимулювання відтворення капіталу підприємств на розширеній основі є прискорена амортизація й інвестиційні податкові пільги – інвестиційний податковий кредит та інвестиційна податкова знижка. На основі порівняльного аналізу двох видів інвестиційних податкових пільг обґрунтовано доцільність запровадження в Україні інвестиційної податкової знижки на базі об’ємного методу як такої, що здатна забезпечити відчутне для підприємств і водночас прийнятне для держави зниження базової ставки податку. Визначено першочергові заходи, необхідні для запровадження інвестиційної податкової пільги в Україні, а саме: а) окреслити коло витрат капітального характеру, на які поширюється вказана пільга (витрати підприємства, здійснені у звітному періоді на придбання, монтаж і введення в експлуатацію об’єктів, що належать до всіх груп основних фондів, призначених для власної виробничої діяльності (без ПДВ)); б) встановити подію, в результаті якої виникає право на отримання пільги (дата прийняття на баланс підприємства); в) визначати суму пільгової знижки як добуток витрат на інвестиції до діючої ставки пільги (об’ємний метод) з можливою її диференціацією від обсягу освоєних коштів; г) встановити коло підприємств, що мають право на застосування інвестиційної податкової знижки (всі підприємства резиденти, нерезиденти, які є платниками податку на прибуток на загальних підставах); д) передбачити скасування пільги і відшкодування до бюджету суми отриманої знижки у випадку реалізації основних фондів, вартість котрих повністю не перенесена на вартість готової продукції, але при придбанні яких була отримана інвестиційна податкова знижка; е) запровадити відображення інвестиційної податкової знижки у декларації про податок на прибуток (виключно для підприємств, що отримують пільгу). Запровадження описаного вище методичного забезпечення й закріплення його в податковому законодавстві, а також трансформація чинної пільги, яку надають виробникам інноваційного продукту шляхом зниження на 50% базової ставки оподаткування, в інвестиційну податкову знижку сприятиме підвищенню ефективності податкового стимулювання інвестиційної діяльності підприємств. 9. Встановлено, що основними інструментами бюджетної політики, за допомогою яких держава може впливати на відтворення індивідуальних і суспільного капіталів, є регулювання масштабів перерозподілу ВВП, формування структури державних видатків, визначення пріоритетів бюджетної політики, державні інвестиції та кредити, надання державних гарантій за іноземними кредитами, державні закупівлі та субсидії. На основі критичного аналізу теоретичних підходів щодо впливу масштабів одержавлення ВВП на характер і динаміку суспільного відтворення автор дійшов висновку про те, що такий вплив має суперечливий характер. З одного боку, як показує світовий досвід, держави, які перерозподіляють більшу частку ВВП, мають кращі можливості для фінансування в людський капітал і передові технології, що сприяє їх розвитку і посиленню міжнародних конкурентних позицій. З іншого боку, надмірна державна активність призводить до неефективного витрачання бюджетних коштів і негативно позначається на приватній ініціативі. Натомість безперечним є вплив на динаміку суспільного відтворення структури та продуктивності державних видатків, серед яких найбільший ефект дають видатки на охорону здоров’я, освіту і науку та на розвиток інфраструктури. 10. Встановлено, що застосування інструментів бюджетної політики, спрямованих на покращання умов відтворення суспільного та індивідуальних капіталів, підвищує ефективність бюджетного регулювання економіки. На підставі аналізу вітчизняної практики визначені основні напрямки вдосконалення цих інструментів. Так, процедура надання державних гарантій потребує спрощення шляхом концентрації повноважень з підготовки документації та контролю за станом виконання гарантованих зобов’язань в одній державній установі (Міністерстві фінансів України) з одночасним посиленням поточного контролю з боку банку-агента. Важливим також є забезпечення незалежної оцінки потенційних проектів і позичальників шляхом залучення до процесу міжнародних консалтингових компаній. Новий механізм фінансування розробки і впровадження інноваційних проектів через Українську державну інноваційну компанію забезпечить відчутний позитивний ефект в масштабах економіки, якщо ресурси компанії будуть поповнюватися не лише дивідендами від реалізованих проектів та інших не заборонених законодавством доходів, а й за рахунок коштів державного бюджету. Підвищення ефективності державних закупівель в Україні потребує не тільки посилення контролю за використанням державних коштів і досягнення прозорості проведення тендерних операцій. Вдосконалення вимагає й методика оцінки тендерних пропозицій. Так, шкала критеріїв їх оцінки має бути побудована таким чином, щоб якісні критерії перевищували цінові. Крім того, варто виключити із системи оцінки тендерних пропозицій критерій відповідності документального оформлення, який по суті є допуском претендентів до участі у тендерах. |
