У дисертації наведено теоретичне узагальнення та шляхи вирішення проблеми відтворення реалій засобами цільової мови. На основі дослідження побутових реалій Гомерової "Одіссеї" (понад 1000 варіантів перекладу близько 120 реалій) та відтворення їхньої семантики засобами української мови на матеріалі обраних для аналізу перекладів доходимо певних висновків. Визначення терміна "реалія" уточнювалося разом із розвитком перекладознавства. Первісно під цим терміном розуміли сам предмет матеріальної культури, а вже пізніше – лексему. У процесі випрацювання теоретичної бази спираємося на праці Р.Зорівчак, С.Влахова та С.Флорина, А.Федорова, С.Ковганюка та інших дослідників проблеми реалії. Категорія побутових реалій включає ті реалії, що означають предмети, якими користувались древні греки у повсякденному житті і які відсутні в нашому побуті. Саме такі реалії виявляють найбільшу забарвленість національним колоритом. Лексичне значення цих реалій при зіставленні з українською мовою виявляє певну етнокультурну інформацію, яка не має прямих відповідників в українській мові. Тому при їх перекладі потрібно звертати особливу увагу на розкриття розбіжностей значень зіставлених реалій, яка виявляється здебільшого на рівні диференційних сем, що фіксують розширення чи звуження обсягу денотацій, різну референційну спрямованість, особливості використання. Іноді важко відмежувати побутові реалії від інших (наприклад, суспільно-історичних), які у контексті поеми можуть набувати побутового значення. Так, особливостями життя стародавніх греків пояснюється те, що до розряду побутових реалій віднесено лексику тематичної групи “зброя” та “музичні інструменти”, які у інших бінарних зіставленнях такими не є. Особливість досліджуваних реалій у зіставленні їх із українськими відповідниками полягає у тому, що вони характеризуються незмінними часовими рамками: реалії тут уже не можуть перейти у розряд нереалій, що можливе при зіставленні живих мов. При дослідженні деяких реалій зустрічаємося із неперекладністю, що пов'язується із етномовним компонентом їх значення, під яким розуміємо сукупність денотативних та конототивних сем, що у загальному семантичному наповненні лексеми формують її національно-інформаційний пласт. Етномовний компонент найяскравіше виявляється на лексичному рівні, в семантичній структурі реалії, переважно – у конототивному компоненті семантичного наповнення реалії. Іноді конототивна інформація набуває вирішального значення при зарахуванні певних лексем до реалій. До сфери конототивного значення реалії належить насамперед національний компонент – набір сем, які зумовлюють етнічні особливості лексеми. Неврахування їх у перекладі веде до підміни семи етнічної належності. Значним обсягом конототивного значення вирізняються також епітети та означення, у тому числі – й акцентованою семою національної належності, якою вони виділяють означувану реалію. Скрупульозно передані у перекладі епітети та означення особливо важливі тоді, коли у цільовій мові немає прямого відповідника, який повністю передавав би структуру реалії. Полегшує переклад реалій перехід їх до розряду символів, які у своїй семантичній структурі містять поняття “культура древньої Греції”. Не створюють значних проблем при перекладі й реалії-інтернаціоналізми, які є візуальними образами передусім еллінського світу. Через високу частотність вживання та співвіднесеність денотатів такі лексеми стають поняттєво-еквівалентними, хоча й не мають прямих відповідників в українській мові та культурі. Складно відтворити етномовний компонент латентних реалій. Труднощі його відтворення полягають у тому, що латентні реалії, на перший погляд, мають прямі відповідники у цільовій мові. Дослідження різночасових перекладів гомерової “Одіссеї” показало, що, перекладаючи один і той же твір, перекладачі вдаються до різних методів відтворення побутових реалій. Перевага того чи іншого методу визначає характер перекладу в цілому, ступінь його наближення чи віддалення від першотвору. Наявність у перекладі транслітерованих (транскрибованих) реалій вказує на певну "академічність" перекладу; наявність реалій, що відтворені ситуативним відповідником, додає перекладові живих барв, але водночас зберігає за ним дух оригіналу. Відтворення функцій реалій методом уподібнення засвідчує відчутне пристосування оригіналу до цільової мови. При виборі методу відтворення реалій велику роль відіграє контекст, у якому функціонує лексема. Саме він може суттєво впливати на конотативний рівень реалії: підкреслити його, звести до мінімуму, або усунути зовсім. При порівнянні кількості реалій, переданих відповідно кожним із методів відтворення в обидвох перекладах, отримуємо своєрідну характеристику перекладів. Критерієм цієї характеристики-оцінки є перевага того чи іншого методу відтворення побутових реалій. У перекладі Бориса Тена домінує метод віднайдення нейтрального ситуативного відповідника; на другому місці – метод транслітерації. Така позиція перекладача зрозуміла, адже метод транслітерації застосовувати не завжди доцільно. Перекладач послідовно не застосовує метод уподібнення для жодної лексеми, прагнучи не вносити елементів українізації у переклад. Не часто Борис Тен звертається й до інших методів перекладу (гіперонім, дескриптивна перифраза). П.Ніщинський, на відміну від Бориса Тена, значно рідше звертається до методу транслітерації. Також рідко П.Ніщинський використовує як метод відтворення реалій ситуативний відповідник. Найчастіше звертається цей перекладач до методу уподібнення. Працюючи над відтворенням реалії оригіналу, інтерпретатор частково зберігає денотативну семантику, вносить у текст власне українську лексему, від чого втрачається чи не найголовніша сема реалії оригіналу - національна належність. З проаналізованого матеріалу реалій та їх передачі методом уподібнення (в основному - на базі вільного перекладу П.Ніщинського) виділено два ступені українізації, тобто уподібнення перествореного тексту до ментальності та свідомості його сприймача: 1) повний - "хустка"; 2) частковий (контамінований) - "хітон квітчастий", "жупан двійний". В останньому ступені виділено два підступені: а) із домінуванням грецької реалії та українським означенням - "хітон квітчастий"; б) із домінуванням української реалії та відповідним означенням-калькою: "жупан двійний". Дослідження відтворення етномовного компонента реалій у перекладі Бориса Тена та П.Ніщинського показало, що етномовний компонент при відтворенні цільовою мовою може бути або передано (часто – не цілком повноцінно) або підмінено чи втрачено повністю, що пов'язується із методами відтворення реалій. Найповніше етномовний компонент можна відтворити при використанні методу транслітерації та калькування. Застосування методу уподібнення не дає змоги відтворити етномовний компонент реалій оригіналу навіть частково. Усі методи відтворення реалій можна умовно поділити на три групи, при яких: а) етномовний компонент реалій оригіналу збережено максимально (метод транслітерації та калькування); б) етномовний компонент зберігається частково (метод віднайдення ситуативного відповідника); в) етномовний компонент втрачається повністю чи підмінюється етномовним компонентом реалії цільової мови (метод уподібнення). Етномовний компонент у вільному перекладі П.Ніщинського наявний мінімально: це пов'язано передусім із використанням методу уподібнення для відтворення семантичної структури реалій; Борис Тен, завдяки розширенню кількості та якості уживаних способів відтворення реалій, максимально відтворює етномовний компонент реалій оригіналу. Борис Тен орієнтувався на читача, обізнаного з античністю, П.Ніщинський – на найширшу читацьку аудиторію, прагнув впровадити у свій новотвір ті пласти народної мови, які засвідчували б її багатство. Цей перекладач орієнтувався на змогу використати античний матеріал, гомеровий світ для унаочнення широких можливостей української мови. П.Ніщинський апелював до національної свідомості українського читача; через давньогрецький матеріал пробуджував його чуття до української історії, пісні, героїки, побуту. Новотвір П.Ніщинського - унікальне, ще не достатньо вивчене явище в українській перекладній літературі. Причина різниці між двома принципами перекладу побутових реалій полягає у наступному: а) в епосі, в яку створювалися переклади, суспільних вимогах, актуальних на той час; б) у завданнях, які ставили перед собою перекладачі. "Одіссею" в перестворенні П.Ніщинського з погляду сучасного перекладознавства можна назвати "вільним перекладом із внесенням елементів української мови та культури". Праця Бориса Тена - це переклад у сучасному розумінні слова. В окресленні етапів засвоєння Гомерового епосу на українському ґрунті визначальним є зростання ступеня наближення до оригіналу: переспів (С.Руданський, "Ілияда"), вільний переклад (П.Ніщинський, "Одіссея"), переклад (Борис Тен), "Одіссея", "Іліада"). Деякі критики вважають, що барва оригіналу мусить зоставатися "чисто грецька". "Чистої" грецької барви домогтися у перекладі, звичайно, неможливо. Такі намагання не дали б очікуваного результату. "Чистої" барви не знайдемо навіть у Бориса Тена. Є тут скурпульозно віднайдена пропорційність поміж тими елементами змісту й форми, що творять колорит оригіналу, з одного боку, й тими, що пов'язуються з українським – з іншого. П.Ніщинський про таку пропорційність свідомо не дбає. Інтерпретатор подекуди свідомо порушує пропорції між "своїм" та "чужим", акцентуючи, згущуючи барви, притаманні саме українському побутові, українській ментальності. Впровадження непобутових груп реалій (суспільно-історичних, філософських, а також фразеологізмів, власних імен, епітетів чи означеннь дало можливість підтвердити проведені висновки щодо основних принципів перекладу античної спадщини взагалі (та Гомерової "Одіссеї" зокрема) українськими перекладачами. Дослідження побутових реалій "Одіссеї" дає цікавий матеріал для визначення шляхів відтворення етномовного компонента. Обширність питання вимагає продовження дослідження цієї проблеми на матеріалі інших груп реалій, зокрема ряду понять філософського плану, що дало б обширний матеріал для подальшого висвітлення проблеми відтворення реалій та їх етномовного компонента. У дисертації подано словник відтворення реалій (додаток 1), а також класифікацію реалій згідно з основними способами їх відтворення (додаток 2). Версифікаційні кліше національних форм гекзаметра подано у додатку 3. Додатки унаочнюють тенденції двох повних перекладів "Одіссеї", дають змогу простежити рівень відтворення етномовного компонента того чи іншого перекладу. | 