У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове розв’язання наукового завдання, що полягає в удосконаленні існуючих та розробці нових методичних підходів щодо підвищення конкурентоспроможності промислового комплексу. Виконані дослідження дозволили сформулювати такі основні висновки та рекомендації. 1. Встановлено, що в результаті трансформаційних процесів 1992-2004 рр. в економіці України сформувалися суб’єкти господарювання, які характеризувалися в своїй більшості відсутністю чіткого бачення стратегічного майбутнього розвитку, розривом ланцюгів вартості, що призвело до хронічної збитковості, перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською, переважанням, наприклад, в легкій промисловості давальницьких схем, егоїстичним відношенням до стратегічних партнерів і клієнтів. Лібералізація економіки в тому варіанті, який був здійснений під час перехідного періоду в Україні, створила серйозні цінові переваги для сировинних галузей і, навпаки, суттєво послабила конкурентні позиції галузей, які виробляють кінцеву продукцію, незалежно від рівня їх технологічності. В результаті була створена неконкурентна промислова структура. 2. Запропоновано сукупність підприємств різних галузей або типів виробництва розглядати як промисловий комплекс, що характеризується параметрами, які дають можливість оцінити рівень його конкурентоспроможності. До таких параметрів слід віднести, перш за все, структуру комплексу – як інтеграційну (інституційну), так і виробничу, яка, в свою чергу, визначає прибутковість, екологічне та податкове навантаження і в цілому здатність комплексу до розвитку (формування адекватних власних, залучених та запозичених коштів). Всі параметри промислового комплексу знаходяться в постійній динаміці, залежній від рівня менеджменту, організаційної (корпоративної) культури, амортизаційної та податкової політики тощо. В інституційному розумінні промисловий комплекс можна представити як одне велике об’єднання (кластер) підприємств, яке працює на спільний позитивний результат. Концепція кластера являє собою такий спосіб бачення економіки підприємств різних галузей промисловості, при якому вони прагнуть до підвищення конкурентоспроможності. На відміну від традиційної політики, орієнтованої на окремі сектори, кластерна стратегія передбачає розвиток взаємозв’язків між сильними сторонами різних галузей. 3. Встановлено, що економічна політика стосовно конкуренції повинна враховувати зміни структур сучасних фірм, ринкову конкуренцію, динамічні форми конкуренції і розвиток наших знань про фактори, які впливають на поведінку фірми. Це відповідає традиційній мікроекономічній, моделі згідно з якою найкращих результатів досягає об’єднання підприємств (кластер), яке володіє будь-якою структурною перевагою перед діючими або потенційними конкурентами. 4. Аналіз виробничої діяльності галузей промисловості дає підстави стверджувати, що структура промислового комплексу є критичним параметром, який визначає рівень конкурентоспроможності. Так, розрахунки автора показали, що зміна структури промислового комплексу забезпечує збільшення енерговіддачі в 1,78 рази, а екологоефективності – в 2,4 рази. Це обіцяє значну економію витрат на виробництво і охорону довкілля, яка може бути джерелом фінансування прискореного якісного розвитку промислового комплексу. 5. Встановлено, що під конкурентоспроможною структурою промислового комплексу слід розуміти таку, яка забезпечує максимальний результат при збереженні і навіть поліпшенні довкілля. Результат повинен передбачати надходження коштів, достатніх для перерозподілу на стимулювання пріоритетних галузей (видів економічної діяльності) та підтримку життєво необхідних. Досягнення раціональної взаємодії між основними складовими частинами комплексу дозволяє забезпечувати бажане економічне зростання. Сформульована цільова функція конкурентоспроможності промислового комплексу, яка забезпечує його підвищення за рахунок створення додаткової вартості та синергетичних ефектів внаслідок об’єднань підприємств. 6. В результаті проведених досліджень вирішена задача часткового самофінансування розвитку промислового комплексу. Встановлено, що джерелами фінансування саморозвитку промислового комплексу на середньострокову перспективу є кероване зменшення енергоємності за рахунок стимулювання прискореного розвитку пріоритетних видів діяльності, а також вдосконалення інтеграційної політики (стратегії взаємодії). 7. Розроблено методику визначення показника конкурентоспроможності промислового комплексу, використання якої дозволяє врахувати співвідношення цін виробників окремих видів продукції та цін паливно-енергетичного сектору, а також додаткового впливу галузевих цін, приведених до цін в машинобудуванні та металообробці. З використанням даної методики виконано розрахунки показника конкурентоспроможності промислового комплексу Черкаської області. 8. Встановлено закономірності зміни показника конкурентоспроможності в залежності від стратегії розвитку та динаміки цін на паливно-енергетичні ресурси, які дають можливість приймати оптимальні рішення. 9. Формування конкурентної структури промислового комплексу здійснюється за допомогою запропонованої методики, що враховує використання цільової функції, середньозважених показників конкурентоспроможності промислового комплексу, інтегральних показників пріоритетності видів промислової діяльності та стратегій розвитку. |