У висновках на основі теоретичного обґрунтування наявних доктрин, запропонованих концептуальних напрямків вирішення поставлених завдань, аналізу чинного законодавства підсумовуються наступні висновки: здійснено аналіз формування концепції цивільно-правової відповідальності взагалі і за заподіяння шкоди зокрема у вітчизняній правовій науці цивільного права; здійснено аналіз поняття, характерних ознак та функцій цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду на сучасному етапі розвитку цивільного права в Україні; обґрунтовано концептуальне бачення сутності звільнення від цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди; досліджено поняття, специфіку та види підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди; з’ясовано сутність та зміст таких категорій, як «звільнення від цвіль-
но-правової відповідальності» та «виключення цивільно-правової відповідальності», з метою їх розмежування;
уточнено критерії класифікації таких категорій, як «звільнення від цивільно-правової відповідальності» та «виключення цивільно-правової відповідальності», та значення окремих їх видів у загальному контексті дисертаційного дослідження; проаналізовано існуючі підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди; досліджено спеціальні випадки звільнення від відповідальності за заподіяння шкоди працівників ОВС. Уперше висунуто тезу про те, що на відміну від публічно-правових галузей, у цивільному праві є специфіка визначення підстав звільнення від відповідальності. Якщо у кримінальному, адміністративному праві можна говорити про досить чітке розмежування підстав виключення юридичної відповідальності від підстав звільнення від неї, то в праві цивільному зробити це щодо відповідальності в усіх охоронних відносинах практично неможливо. Поряд з цим, уперше аргументується точка зору, відповідно до якої підстави звільнення від відповідальності і підстави виключення відповідальності в цивільному праві можливо розмежовувати лише у договірних зобов’язаннях. Але в деліктах, унаслідок того, що вони виконують важливу охоронну функцію, зумовлену вимогами дотримання законності та забезпечення надійності цивільних правовідносин, відшкодування шкоди і відповідальність практично збігаються і сам факт заподіяння шкоди вже є правопорушенням. А тому категорії «звільнення від відповідальності» і «виключення відповідальності» є фактично тотожними. Також запропоновано підстави звільнення від відповідальності в договірних зобов’язаннях назвати абсолютним звільненням, а у деліктних – відносним звільненням від цивільно-правової відповідальності. Уперше обґрунтовано положення про те, що цивільне правопорушення є особливим видом правопорушення і внаслідок цього має певну специфіку, яка полягає в наявності неповного, або «усіченого», складу. Крім цього, обґрунтовано положення про те, що у відносинах відповідальності за заподіяння шкоди сам факт такого заподіяння вже є протиправним. Додатково аргументовано тезу про те, що відшкодування шкоди є цивільно-правовою відповідальністю. Поряд з цим, звернуто увагу на необхідність застосування диференційованого підходу при відмежуванні непереборної сили від випадку, суть якого полягає в тому, що порівнюються технічні можливості даної особи з можливостями інших однорідних осіб або організацій. При такому підході непереборною силою визнається подія, наслідкам якої не можуть запобігти за даних
обставин будь-які інші такі ж учасники сучасного цивільного обороту. Крім цього, названо перелік підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, до яких на думку автора, належать казус (випадок), необхідна оборона, крайня необхідність, непереборна сила та умисел потерпілого.
На підставі зазначених висновків пропонується: до складу цивільного правопорушення включити такі елементи: шкода, протиправність, причинний зв’язок між заподіяною шкодою і протиправністю; при визначенні форм вини потерпілого викласти ознаки грубої і простої необережності безпосередньо в ЦК, використовуючи наявні визначення видів необережності в кримінальному праві. | 