У дослідженні представлено теоретичне узагальнення й практичне вирішення проблеми формування готовності майбутніх учителів музики до використання української музично-педагогічної спадщини у професійній діяльності, яке одержало експериментальне підтвердження та дало підстави для наступних висновків. У контексті розбудови української національної школи фахова підготовка майбутніх учителів музики потребує удосконалення. Сучасні гуманістичні та професіографічні підходи до забезпечення оптимізації навчально-виховного процесу у вищих закладах педагогічної освіти актуалізували такі тенденції, як спрямованість на реальні потреби викладання музики у школі, культурологічний підхід до освоєння навчального матеріалу, збагачення змісту освіти здобутками минулих поколінь, створення умов для самореалізації студентів, розробка і впровадження інтерактивних форм і методів педагогічної взаємодії тощо. В результаті аналізу наукової літератури конкретизовано й поглиблено поняття “українська музично-педагогічна спадщина”, сформульовано її робоче визначення як доробку минулих поколінь у галузі національної музичної творчості та художнього виховання, потенціал якого є чинником морально-естетичного впливу на особистість у контексті музично-освітніх завдань сучасності. За допомогою порівняльного аналізу розроблено типологію джерел УМПС. До музично-виконавського типу віднесено вокальні, хорові, інструментальні твори, написані для дітей з метою формування їх виконавських умінь. До навчально-інструктивного типу - підручники, програми та інші методичні й інструктивні матеріали, змістом яких є виклад педагогічного досвіду митців. Джерела художньо-методичного типу вміщують музичні зразки та методичні пояснення щодо їх використання у роботі з дітьми. З огляду на зміст УМПС було визначено та охарактеризовано функції спадщини: аксіологічну, що зумовлена ціннісним потенціалом джерел та впливає на професійну мотивацію дій студентів; гностичну, яка є засобом інформаційного забезпечення процесів опанування набутків минулого; праксеологічну, завдяки якій уможливлюється застосування джерел у безпосередній практичній роботі. Виокремлено компоненти готовності майбутніх учителів музики до використання УМПС у професійній діяльності (рефлексивно-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, операційно-практичний) та визначено аналогічні критерії її діагностики. Застосування даного критеріального апарату у констатувальному експерименті дозволило з’ясувати рівні досліджуваної готовності (високий, достатній, обмежений, низький), відмінності між якими виявилися у ступені обізнаності з джерелами минулого, розвинутості у студентів умінь оперування матеріалом, ціннісному ставленні до УМПС. У процесі дослідження доведено, що підготовка студентів до використання музично-педагогічного доробку минулого може бути ефективною за створення й дотримання таких педагогічних умов, як вивчення УМПС через синтез її теоретичного освоєння та практичного застосування в ході педагогічної практики студентів у загальноосвітніх навчальних закладах; включення до самостійної роботи майбутніх учителів з вивчення УМПС комунікативних форм безпосередньої (синхронної) та опосередкованої (діахронної) взаємодії; залучення майбутніх учителів музики до вивчення УМПС з використанням інтерактивних та проблемних методів навчання. Сформульовано принципи підготовки студентів до використання доробку минулого у професійній діяльності (педагогічної спадкоємності, взаємодії професійного та культурно-історичного контекстів, активізації духовно-творчого потенціалу особистості). У їх обгрунтуванні знайшли відображення теорії герменевтики, рецептивної естетики, концепції художньої творчості та музично-освітні ідеї українських педагогів-музикантів другої половини XIX – середини XX століть. У дисертації представлено організаційно-методичну систему підготовки майбутніх учителів до використання УМПС у професійній діяльності, яка структурно складається з мотиваційно-комунікативного, змістового та процесуального компонентів і є оптимальною у забезпеченні ефективного опанування спадщини. Названа система має наступні ознаки: демократичність, взаємозв’язок теоретичної та практичної діяльності, індивідуалізація та диференціація педагогічних впливів, варіативно-моделюючий характер навчання. Пізнавальна, ігрова та практична діяльність студентів з вивчення джерел знайшла відображення у трьох технологічних моделях (гностичній, імітаційно-ігровій, праксеологічній), кожна з яких відповідає певному рівню освоєння матеріалу. Участь студентів у роботі творчої лабораторії “Спадщина” дозволила реалізувати цілі опанування музично-педагогічного доробку минулого за дотримання двох етапів його вивчення – пізнавального та практичного, зміст яких узгоджено з основними видами діяльності студентів на педагогічній практиці. Результати формувального експерименту за трьома діагностичними зрізами дали можливість констатувати суттєві позитивні зміни у кількісних характеристиках рівнів готовності студентів експериментальних груп до використання УМПС у професійній діяльності за усіма визначеними критеріями, що засвідчило ефективність і значну перевагу розробленої і перевіреної практикою організаційно-методичної системи у порівнянні із традиційними підходами до вивчення джерел спадщини і дозволили розробити методичні рекомендації з використання доробку українських музикантів-педагогів у процесі педпрактики студентів. Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів даної проблеми та засвідчує необхідність подальшої її розробки щодо удосконалення й оновлення чинних навчальних програм педуніверситетів з історії української музики, методики музичного виховання, педагогічної практики, спеціальних фахових дисциплін. | 