У дисертації вперше досліджено процес підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу на основі взаємодії сім’ї, дошкільного закладу і школи, теоретично обґрунтовано й експериментально підтверджено педагогічні умови його забезпечення. Проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки: на основі аналізу філософських, психолого-педагогічних літературних джерел, даних експериментальної роботи, власного практичного досвіду з’ясовано, що підготовка дітей до школи в сучасних умовах потребує інноваційної організації і змісту педагогічного процесу. Це забезпечується у навчально-виховному комплексі на основі дотримання певних організаційно-педагогічних, змістово-дидактичних і технологічних умов; у результаті аналізу вітчизняних і зарубіжних літературних джерел теоретично узагальнено провідні історико-педагогічні тенденції підготовки дітей до школи (взаємозв’язки у ступеневій освіті, наступність у діяльності сім’ї і школи, врахування нахилів і здібностей дітей), з’ясовано сучасний стан проблеми; уточнено і науково обґрунтовано такі дидактичні поняття: „навчально-виховний комплекс” як інноваційне соціально-педагогічне явище, інтегрований освітньо-виховний заклад із новими організаційними формами і технологіями, що сприяє неперервності та наступності освіти, реалізації суб’єкт-суб’єктної моделі підготовки дітей до школи; „підготовка дітей до школи” в умовах навчально-виховного комплексу як закономірний, соціально і дидактично зумовлений процес взаємодії, суб’єкти якого перебувають у педагогічно доцільних, суб’єкт-суб’єктних, гуманних відносинах, що забезпечує особистісно орієнтований фізичний, психічний і соціальний розвиток дитини у відповідності до її можливостей і потреб; „готовність до школи” як індивідуальна характеристика особистості дитини, яка виявляється у процесі діагностування на основі критеріїв і показників — активності, самостійності, творчості, що є свідченням фізичної, психічної й соціальної розвиненості, життєвої компетентності, тобто наявності базових якостей особистості як інтегрованого результату спеціально організованої підготовки до школи на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії в умовах навчально-виховного комплексу; „взаємодія” як основний засіб і провідна умова процесу підготовки дітей до школи на основі спеціально організованих педагогічно доцільних відносин сім’ї, дошкільної установи і школи (батьків, педагогів і дітей); теоретично обґрунтовано та експериментально апробовано організаційно-педагогічні, змістово-дидактичні і технологічні умови організації ефективного процесу підготовки дітей до школи, а саме: організації у навчально-виховному комплексі педагогічно доцільної суб’єкт-суб’єктної взаємодії сім’ї, дошкільної установи і школи („батьки-діти-педагоги”) в процесі підготовки дітей до школи; забезпечення усіх видів наступності в змісті взаємодії у процесі підготовки дітей до школи для досягнення літичного переходу від дошкільного до молодшого шкільного дитинства; проведення педагогічного діагностування як основи особистісно орієнтованого процесу підготовки дітей до школи у навчально-виховному комплексі. розроблено й експериментально перевірено організаційно-функціональну модель спеціально організованого цілеспрямованого процесу підготовки дітей до школи в умовах навчально-виховного комплексу у єдності дистантно-організаційного, контактно-змістового, особистісно-суб’єктного етапів; визначено критерії підготовленості дітей до школи у навчально-виховному комплексі (загальної підготовленості, індивідуальної пріоритетної позиції дитини) та їх показники (активність, самостійність, творчість) й охарактеризовано рівні підготовленості (високий, середній, низький). Виявлені критерії взаємодії (узгодженість дій педагогів і батьків, задоволення потреби дітей в суб’єкт-суб’єктній взаємодії) та їх показники (комфортність, задоволеність, незадоволеність) й охарактеризовано рівні взаємодії (співпідпорядкування, співробітництво, співтворчість); створено й експериментально перевірено методику стартового, поточного та фінішного педагогічного діагностування, яка включає застосування п’яти варіантів індивідуальних творчих завдань, методи спостереження, бесіди, на основі чого визначаються оцінка і самооцінка взаємодії, робляться висновки про життєву компетентність майбутнього школяра і особливості подальшої підготовки дітей до школи в умовах комплексу; виявлено, що головним ціннісним орієнтиром процесу підготовки до школи в умовах навчально-виховного комплексу є взята у цілісному вимірі особистість дитини, компонентами розвитку якої виступають фізичні, психічні і соціальні складники, що забезпечують її життєву й соціальну компетентність, стають передумовами її повноцінної самореалізації й адаптації в соціумі; обґрунтовано пріоритет особистісно орієнтованого підходу у підготовці дітей до школи, організацію освітньо-виховного процесу за моделлю суб’єкт-суб’єктної взаємодії, ціннісного ставлення дорослого до дитини, а також свідомого відношення дитини до світу та самої себе; виявлено на основі загальнопедагогічних специфічні принципи організації підготовки дітей до школи в умовах комплексу: суб’єктності й модальності, інноваційності, педагогічної компетентності, особистісно-соціальної взаємодії; обґрунтовані основні види наступності у змісті взаємодії суб’єктів у процесі підготовки дітей до школи: у діяльності сім’ї і дитячого закладу, дитячого закладу і школи, сім’ї, дитячого закладу і школи, що, взяті в єдності, забезпечують неперервний і літичний процес підготовки дітей до школи на основі названих видів наступності; розроблено й охарактеризовано основний зміст підготовки дітей до школи на основі взаємодії за напрямами: оздоровчо-валеологічним, пізнавально-розвиваючим, мовленнєво-комунікативним, художньо-естетичним і морально-ціннісним, що включають змістові лінії “Я-суспільство”, “Я-культура”, “Я-природа”, “Я-сам” Базового компонента дошкільної освіти і забезпечують цілісність у становленні особистості дошкільника і молодшого школяра, їх саморозвиток; доведено, що в сучасних реаліях підготовка дітей до школи на основі взаємодії в умовах навчально-виховного комплексу зумовлює підвищення підготовленості — відповідно до + 42 % і + 56 %, що сприяє формуванню базових якостей особистості, самоактивізації власних сутнісних сил дитини, що свідчить про доцільність визначених педагогічних умов. Досліджувана проблема не може бути вичерпана даною дисертацією. До подальших напрямів наукової роботи вважаємо за доцільне віднести дослідження підготовки дітей до школи за іншими технологіями та моделями, зокрема –– сімейної та шкільної. |
