У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення важливої наукової проблеми – перебудови кримінального процесу України, який, за авторською концепцією, має бути кардинально реформований у контексті європейських стандартів. Головні наукові результати й висновки полягають у наступному: 1. Приписи, зокрема, Загальної декларації прав людини (1948 р.), Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (1966 р.), Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.) та інших міжнародно-правових актів, містять у собі в концентрованому вигляді основні загальноприйняті положення щодо забезпечення й подальшого здійснення прав та основних свобод людини. 2. Із перших століть української державності й до наших днів, від «Закону Руського» й до КПК 1960 р. на різних етапах історії нашої Батьківщини простежується тенденція поступального розвитку кримінального процесу. На основі проведеного історичного аналізу доведено, що цей розвиток знаходиться в постійному русі, в пошуку найоптимальніших варіантів і можливостей застосування. Але все накопичене в цій галузі не стало завершенням роботи по його вдосконаленню, наданню ідеального, стабільного характеру, про що свідчать численні подальші зміни й доповнення до тексту чинного КПК. Зроблено висновок: хоча багатовіковий досвід розвитку національного кримінально-процесуального законодавства передбачав різні форми (типи) кримінального процесу, для сучасної України найбільш прийнятною є саме змагальна форма кримінального процесу, відповідно до якої і треба вибудовувати Загальну й Особливу частини нового КПК України. 3. Одним із головних аспектів, що значною мірою визначають зміст майбутнього КПК України, є завдання кримінального судочинства. Основними з них є завдання, які з погляду автора, слід закріпити в новому КПК України, а саме: 1) регулювання процесуального порядку викриття осіб, винуватих у вчиненні злочинів, притягнення їх до відповідальності та призначення справедливого покарання; 2) регулювання процесуального порядку звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, у передбачених законом випадках; 3) регулювання процесуального порядку викриття осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у неповнолітньому віці або в стані неосудності, і застосування до них передбачених законом примусових заходів; 4) захист особи від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і недопущення засудження невинуватих або застосування до них примусових заходів; 5) захист особистої свободи, майна, честі, гідності, інших прав і законних інтересів особи, державних інтересів, а також прав та інтересів юридичних осіб. Це найбільш оптимальні, вивірені наукою і практикою завдання кримінального судочинства. 4. Визнаючи необхідність запровадження змагальної форми досудового слідства, необхідно відмовитися від фактично розшукного його характеру шляхом забезпечення в новому КПК України дійсної процесуальної незалежності слідчого, звільнивши його від обов’язків виконувати функції декількох процесуальних фігур, які несумісних в одній особі. Захист прав і свобод людини не може бути дійовим без судового контролю за діяльністю органів дізнання й досудового слідства і надійним без надання особі можливості оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, досудового слідства та прокурора. Запропоновано критерії, якими слід керуватися суду при розгляді питань про необхідність негайного судового розгляду скарг громадян, якщо справа знаходиться ще на стадії досудового розслідування. 5. Подальшого вдосконалення потребує законодавче забезпечення розгляду кримінальних справ у судах першої інстанції. Закріплене в КПК України право суду за власною ініціативою й у визначених законом випадках за клопотанням учасників процесу повертати справу для проведення додаткового розслідування не відповідає завданням розкриття злочину, викриття винних і забезпечення правильного розгляду справи в розумні строки, а, навпаки, спонукає до тяганини й безвідповідальності. Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд тим самим ініціює провадження слідчої діяльності й виконує невластиву йому функцію обвинувачення. 6. Додержуючись багатовікових історичних традицій, законодавець відновив у судочинстві України апеляційний перегляд судових рішень. 7. Усвідомлюючи неможливість в усіх випадках забезпечити виправлення судових помилок до набуття судовим рішенням законної сили за умов, що у значній частині кримінальних справ рішення з різних причин не є предметом перегляду в порядку апеляції, дисертант докладно аналізує основні моменти касаційного розгляду кримінальних справ, які мають істотний вплив на забезпечення прав і свобод людини в цій стадії процесу. Звертається увага на недосконалість та неузгодженість між собою положень КПК, зокрема, про предмет і суб’єкт оскарження (статті 383, 384), змішування порядку розгляду різних за природою справ (ст. 385), що значно ускладнює його сприйняття й застосування. 8. Потребує законодавчого вирішення питання оперативного виправлення судових помилок судом касаційної інстанції. Верховний Суд України є єдиною судовою інстанцією по перевірці кримінальних справ у касаційному порядку, а виписані в чинному КПК процедури та процесуальні строки касаційного оскарження й розгляду є недосконалими і не дають можливості оперативно, на обласному рівні виправити судову помилку, як це було у практиці діяльності колишніх президій обласних судів. Законодавчого врегулювання потребує питання про коло осіб, які мають право на подачу касаційних скарг і подань. У контексті оперативного виправлення судових помилок судом касаційної інстанції потребують удосконалення норми КПК стосовно подачі нових матеріалів касаційному суду. У КПК більш чітко повинні бути виписані питання, пов’язані зі зміною або доповненням касаційної скарги чи подання, особливо якщо вони стосуються погіршення становища обвинуваченого (засудженого), порядку розгляду окремої думки судді, який при постановленні рішення залишився в меншості. 9. У контексті європейських стандартів необхідно закріпити правило, що клопотання засудженого, який тримається під вартою, про виклик його в суд касаційної інстанції подається лише в межах строку на касаційне оскарження. Нагальною потребою є запровадження в кримінальне судочинство комп’ютерних технологій, відеоконференцзв’язку для забезпечення “віддаленої” присутності засуджених у касаційному судовому засіданні. 10. Права і свободи та їх обмеження повинні мати певні розумні межі, бути збалансованими. Система кримінальної юстиції існує для захисту прав не тільки підозрюваних, обвинувачених і підсудних, а й потерпілих і суспільства в цілому. Дотримання прав і свобод людини не може бути засобом, що підвищує ефективність боротьби зі злочинністю; навпаки, це ускладнює таку боротьбу. Тому необхідно шукати баланс між двома цінностями – правами людини і ступенем контролю над злочинністю, тобто знаходити оптимальне співвідношення між публічністю (імперативністю) й диспозитивністю. Звернуто увагу на те, що у науці кримінального процесу немає оптимального тлумачення понять «диспозитивність» , «публічність», «імперативність», а відтак не висвітлено їх зміст, ознаки, наповненість та не надано визначення. Доведено, що диспозитивність, як і імперативність, є однією з основних засад кримінального судочинства, але ідея розширення засад диспозитивності в кримінальному процесі повинна мати розумні межі, про що свідчить досвід інших держав, які пройшли фазу сприйняття прав і свобод окремої людини як категорію, що превалює над інтересами суспільства. 11. Серед найбільш перспективних шляхів розвитку кримінально-процесуального права, дисертант вбачає запровадження в кримінальний процес України заочного провадження та відновлювального правосуддя, який також спрямований на виправлення правопорушників. Водночас, якщо для широкого запровадження зазначених інститутів є всі підстави, то для запровадження в кримінальний процес України інституту присяжних в англо-американському варіанті в сучасних умовах суду достатніх підстав немає. 12. 3 метою вдосконалення кримінально-процесуального провадження в стадії виконання судових рішень у новому КПК слід в окремих главах урегулювати питання застосування амністії, видачі і передачі Україні іноземною державою осіб, які вчинили злочини, і в тому числі осіб, щодо яких є невиконаний вирок суду України. |
