У дисертації представлено теоретичне узагальнення і запропоновано нове розв'язання проблеми виявлення та подолання насильницької поведінки в підлітків. Питання вирішено з позицій системного підходу, що дозволило виявити різнорівневе коріння розвитку насильницької поведінки і його різні форми, розробити критерії диференціальної оцінки і діагностики цих форм, а також створити програму подолання насильницької поведінки в підлітків. Отримані в роботі результати дають можливість підвищити ефективність соціально-педагогічних заходів, спрямованих на подолання насильницької поведінки в підлітків. 1. Насильницька поведінка підлітків докримінального рівня пов'язана з порушеннями сімейного виховання. У сім'ях хлопців-підлітків спостерігаються такі типи порушеного виховання, як раннє дорослішання, інфантилізм, статеворольовава дисгармонія, педагогічна занедбаність. У сім'ях дівчат-підлітків – розпещеність, емоційне відчуження, статеворольова дисгармонія, інфантилізм. Причини порушення виховання досить різноманітні: розширення сфери батьківських почуттів, надання переваги дитячим якостям у підліткові, виховна невпевненість, фобія втрати, нерозвиненість батьківських почуттів, винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання, надання переваги жіночим якостям у хлопця-підлітка і чоловічих - у дівчини-підлітка. 2. Кожному типу порушеного сімейного виховання відповідають специфічні механізми формування насильницької поведінки. Так, у хлопців-підлітків раннє дорослішання пов'язано із фрустрацією потреби в залежності, неадекватним засвоєнням вікових норм поведінки, навченою самостійністю (стосунки з безпорадною матір'ю, коли підліток вимушений її підтримувати); інфантилізм – із реакцією емансипації; статеворольова дисгармонія – із трудністю засвоєння чоловічої гендерної ролі, гіперкомпенсацією, обстоюванням своєї мужності; педагогічна занедбаність – із фрустрацією потреби в залежності, навчанням на негативних агресивних моделях. У дівчат-підлітків розпещеність пов'язана з уседозволеністю, неадекватним засвоєнням вікових норм поведінки, поганим засвоєнням соціальних норм, егоцентризмом, фрустрацією почуття власної обраності «чужими»; статеворольова дисгармонія – із трудністю засвоєння жіночої гендерної ролі, маскулінізацією поведінки; емоційне відчуження – із фрустрацією потреби в залежності, із навчанням на негативних агресивних моделях; інфантилізм – із реакцією емансипації, поганим засвоєнням соціальних норм. Тип порушеного сімейного виховання визначає характер розладів поведінки лише в групі хлопців-підлітків. 3. Специфічними фабулами ранніх спогадів для підлітків, схильних до насильницьких форм поведінки, є такі твердження: «Я слабий і безпорадний», «Я знехтуваний і нікому не потрібний», «Я не любимий», «Я поганий», «Світ страшний і небезпечний», «Мою свободу обмежують», «Інші схильні сміятися з мене». Ці фабули ранніх спогадів визначають життєвий стиль підлітків із віогентними формами поведінки, для якої характерні підозрілість, обережність, відсутність віри в іншого, у його щирість і бажання прийти на допомогу тощо. 4. У підлітків із насильницькими формами поведінки більш часто виявляються такі акцентуації характеру, як епілептоїдна, істероїдна і нестійка. Ці результати означають, що риси інертної імпульсивності, в'язкості, злісності, демонстративності, неправдивості, низького емоційного самоконтролю і «застрягаєння» на переживаннях призводять до формування насильницьких форм по- ведінки в підлітків. Указані типи акцентуації пов'язані з мотиваційною складовою. Зокрема, можна сказати, що для підлітків, схильних до насильницьких форм поведінки, характерні такі мотиваційні утворення: бажання влади (епілептоїдна акцентуація); бажання домогтися уваги, стати центром уваги (істероїдна акцентуація); гедоністичні бажання отримати задоволення будь-яким шляхом, відразу і тепер (нестійка акцентуація). 5. Підлітки, схильні до насильницьких форм поведінки, характеризуються таким набором рис (кожна риса характеру має відповідну літеру, згідно найменуванню факторів 16 РF опитувальника Кеттелла): А(+) - відвертістю, добросердістю, добродушністю; Е(+) - владністю, незалежністю, самостійністю, упертістю; G(-) - схильністю до непостійності, підвладністю впливу випадку й обставин, свободою від соціальних норм; І(-) – мужністю, розсудливістю, самовпевненістю, черствістю до оточуючих; L(+) - заздрісністю, підозрілістю, високою зарозумілістю, егоцентричністю; Q2(+) - незалежністю думок і поведінки; Q3(-) - внутрішньою конфліктністю уявлень про себе, відсутністю готовності до виконання соціальних вимог. Ці риси розрізняються віогентним потенціалом, який визначається кількістю значущих зв'язків риси із частотою різних типів насильницької поведінки. Найбільший віогентний потенціал виявляють такі риси: Q3 (-) – внутрішня конфліктність уявлень про себе, відсутність готовності до виконання соціальних вимог; А(+) - відвертість, добросердість, добродушність; G(-) - схильність до непостійності, підвладність впливу випадку й обставин, свобода від соціальних норм. Найнижчий віогентний потенціал у риси Q2(+) - незалежність думок і поведінки. Причому віогентний потенціал виявляють дві, здавалося б, конструктивні риси: А(+) – відвертість, добросердість, добродушність і І(-) - мужність, розсудливість, самовпевненість. У підлітків, схильних до насилля, ці риси спотворюються: мужність трансформується в агресивність і холодність, а товариськість і відвертість – у розбещеність і нав'язливість. Риса відвертості і добросердості A(+) у групі соціально-нормативних підлітків не є віогентною, більше того, вона виявляє антивіогентні властивості, перешкоджаючи насильницьким формам поведінки; риса мужності, самовпевненості (І-) не виявляє зв'язків із насильницькими формами поведінки, не маючи при цьому й антивіогентних властивостей. Різноманітність рис підлітків, схильних до насильницьких форм поведінки, не дозволяє побудувати певної несуперечливої моделі особистості й указує на множинність механізмів формування насильницької поведінки. 6. Підлітки, схильні до насильницької поведінки, виявляють більш низькі показники соціального інтересу. Це означає, що сама фрустрація потреби в залежності призводить до зниження соціального інтересу, тобто інтересу до інших людей, що є ґрунтом для формування егоїзму й егоцентризму. Виникає суперечлива особистісна структура: з одного боку, підлітки, схильні до насилля, мають більш високі показники мотивації схвалення, а з іншого, більш низькі показники соціального інтересу. Це означає, що інша людина перетворюється на засіб підвищення власної значущості. Чим ближчим є ставлення до іншої людини не як до самостійної цінності, а як до засобу для задоволення власних потреб і інтересів, тим глибшим є ступінь особистісної патології. 7. При зниженні соціального інтересу можливі різні варіанти життєвого стилю особистості. Вони модулюються рівнем домагань і мотивацією досягнення. Для підлітків із вираженими домаганнями характерні такі типи соціальної адаптації (виявлено на підставі педагогічного спостереження): 1) підкреслення своєї переваги, 2) самореклама, 3) тиранія, 4) неправдивість. Для підлітків із невираженими домаганнями більш характерні такі типи захисних життєвих стратегій: 1) лінощі, 2) надтоварискість, 3) демонстрація своєї слабості і безпорадності (поєднувана з насильницькими формами поведінки). 8. Запропонована програма педагогічного подолання насильницької поведінки в підлітків включає діагностичну і корекційну ланки, є ефективною і може використовуватися в школах. |
