У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми соціального розвитку та становлення молоді засобами “формальної та неформальної” екологічної освіти, яке полягає у включенні молоді до екокультурної діяльності. Наше дослідження дозволяє зробити такі висновки. 1. Екокультура, звернена до двох світів – природного довкілля та внутрішнього світу, спрямована своїми цілями на створення бажаного ладу в природі і на виховання високих гуманістичних цінностей, орієнтирів у людському житті, дбайливого ставлення до навколишнього середовища. Основою та умовою формування у молоді екокультури є екологічна освіта та виховання, які є цілеспрямованим процесом розвитку у них знань про наукові основи взаємодії суспільства та природи, формування соціально ціннісних мотивів у ставленні до неї, прищеплення молоді необхідних умінь та навичок свідомого ставлення до навколишнього середовища. 2. Зарубіжні концепції соціального розвитку та становлення особистості є важливим науковим підгрунтям для формування загальної стратегії нашої країни на виховання “відкритої” особистості та визначення шляхів прояву молодої людини як активного, самостійного, відповідального та творчого суб’єкта у середовищі, що її оточує. Вирішальну роль у цьому процесі відіграють розмаїття діяльності особистості, емоційно-психологічна комфортність, зміст цієї діяльності, аспекти педагогічного управління, орієнтація вихователя на особистісні структури тощо. 3. Основним соціально-педагогічним контекстом соціального розвитку, само-реалізації та оптимізації процесу соціалізації індивіда виступає (серед багатьох інших) ЕКД, де процеси формування людини не тільки виступають провідним елементом її змісту, спеціально організовуються, свідомо керуються та спрямовуються до конкретних цілей, але й можуть протікати приховано, імпліцитно, будучи обов’язковим, але іноді і стихійно існуючим, неусвідомленим елементом. Запропонована нами модель інтеграції молоді у процес ЕКД, суть якої полягає в тому, щоб задіяти усі можливі канали впливу на особистість, сприяє прискоренню процесу її соціалізації, забезпечуючи гармонізацію дії застосованих у цій діяльності умов й шляхів, які сприяють подальшому соціальному розвитку молоді. 4. Результати експериментальної роботи показали, що визначені педагогічні чинники, дозволяють оптимізувати процес соціалізації молоді, проявляючись у цілеспрямованій діяльності певних інститутів формальної та неформальної екологічної освіти, у використанні певних специфічних методів навчання, виховання та корекції поведінки, у підготовці професійних кадрів для роботи з молоддю, для включення її у процес ЕКД. Все це загалом сприяє формуванню відповідального ставлення до природного середовища, вихованню екологічної культури та виробленню екологічно доцільної поведінки молоді. 5. Передумовою особистісного зростання індивіду та посилення процесу соціалізації є певна організаційно-методична система роботи (в контексті екологічної освіти та виховання), яка втілена в екологічні проекти та програми: діагностика сформованості соціально-ціннісних і особистісних якостей - на підготовчому етапі; організація оптимальних умов для інтенсивної участі у цих програмах - на початковому; надання максимуму можливостей для прояву здібностей, задоволення інтересів, участі у різноманітних видах діяльності - на основному; наявність наукової оцінки ефективності діяльності групи та кожного її члена, обговорення позитивних чи негативних результатів та планування спеціальних акцій на перспективу - на кінцевому етапі . 6. Розглядаючи питання вибору механізмів соціалізації в контексті інтеграції молоді в ЕКД, ми виділили такі із них, які дають можливість проявлятися як об’єктивним умовам життя (природному середовищу) так і вихованню (соціально-педагогічному середовищу) – міжособистісна комунікація, ідентифікація, саморефлексія, емоційне включення тощо. Разом з тим проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Так, вимагають подальшого вивчення питання індивідуалізації процесу соціалізації особистості молоді, значення потенціалу дозвілля для формування соціальних здібностей особистості, поглиблена увага до розвитку мовлення як соціалізуючого фактору, і розгляд багатьох інших теорій та технологій, які дозволяють прийти до сучасного розуміння соціалізації як набуття людиною соціального досвіду та ціннісних орієнтації, які потрібні для успішного виконання її соціальних ролей у певному соціокультурному середовищі. |
