У дисертації на основі аналізу освітньої діяльності та педагогічної спадщини С.Черкасенка доведено, що цей діяч був активним учасником громадсько-педагогічного руху української інтелігенції першої третини ХХ ст. і зробив вагомий внесок у розвиток національної педагогічної думки. Виступивши в 1906-1916 рр. активним борцем проти русифікаторської політики царського уряду, він у 1917-1919 рр. узяв помітну участь у розбудові національної освіти, а його діяльність в еміграції (1920-1940) сприяла національній самоідентифікації української молоді в умовах проживання поза межами України. Такий узагальнений висновок дає змогу висвітлити більш часткові результати нашого дослідження, а саме: 1. Аналіз архівних документів та автобіографічних матеріалів С.Черкасенка свідчить, що провідними чинниками формування його педагогічного світогляду стали: навчання в Новобузькій учительській семінарії; власний досвід роботи народним учителем; вплив рідномовної літератури, зокрема творів класиків української поезії; спілкування з відомими представниками української культури та освіти, серед яких - Борис і Марія Грінченки, М.Грушевський, В.Дурдуківський, С.Єфремов, Олена Пчілка, С.Русова, Я.Чепіга, М.Чернявський, Є.Чикаленко, Г.Шерстюк та ін. 2. Проведене дослідження показало, що основними напрямами педагогічної діяльності С.Черкасенка були: створення українських підручників для початкового навчання (букварі, читанки, підручники з навчання мови); популяризація ідеї національної школи шляхом публікації статей у періодичній пресі, виступів на педагогічних з’їздах (Третій делегатський з’їзд Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти у 1906 р., конференція представників національних учительських організацій у 1906 р., 1 Всеросійський з’їзд з питань народної освіти у грудні 1913 - січні 1914 рр.), шляхом роз’яснювальних бесід та організації виставок україномовної педагогічної літератури під час проведення учительських курсів; участь в організації видавництва рідномовної педагогічної літератури: у створенні та функціонуванні першого на Наддніпрянщині видавництва української педагогічної літератури “Український учитель” (1906), педагогічного видавництва “Українська школа” (1917). С.Черкасенко започаткував за власною редакцією серію книжок “Українська педагогічна бібліотека” (1914) та працював у віденському українському видавництві “Земля” (1920-1922), яке належало Педагогічній місії для друку шкільних книжок за кордоном Міністерства освіти УНР; участь у закладанні основ української педагогічної журналістики. С.Черкасенко був серед фундаторів першого на Наддніпрянщині україномовного педагогічного журналу “Світло” (1910) та часопису “Вільна українська школа” (1917); участь у фундації громадських об’єднань (Всеукраїнської спілки вчителів і діячів народної освіти в 1906 р., Всеукраїнської учительської спілки у 1917 р.), метою яких була консолідація зусиль українських освітян у боротьбі за національну школу; просвітницька діяльність – створення науково-популярних брошур, публікація статей у періодичній пресі, що сприяли підвищенню національної самосвідомості українців та поширенню наукових знань серед широких верств населення; участь у роботі ужгородської “Просвіти”; практична педагогічна діяльність (робота народним учителем у сільських школах степової України, у школах для дітей залізничників та шахтарів Донбасу протягом 1895-1910 рр.). 3. Узагальнення творчого доробку С.Черкасенка дає підстави стверджувати, що завдяки його публікаціям на сторінках педагогічної та громадсько-політичної преси висвітлювалося широке коло педагогічних проблем. До пріоритетних тем статей С.Черкасенка відносимо проблему заборони царським урядом української школи та проблему правового становища вчителя. Публічне обговорення цих нагальних питань шкільного життя допомагало громадськості не лише усвідомити їх суть, а й краще зрозуміти причини загального незадовільного стану народної освіти. Важливою складовою спадщини С.Черкасенка є його публікації історико-педагогічного спрямування. Ознайомлюючи читачів із внеском у розвиток народної освіти Б.Грінченка, М.Дмитрієва, М.Пирогова, Т.Шевченка, Г.Шерстюка та ін., автор істотно збагачував уявлення своїх сучасників про історичний шлях вітчизняної педагогіки взагалі та про боротьбу українців за освітні права зокрема. 4. Проведене дослідження показало, що С.Черкасенко створив комплекс підручників для початкової школи, до якого увійшли буквар, читанки та підручники з української мови. Всі вони певною мірою структуровані та виконують інформаційну, розвивальну, виховну і мотиваційну функції. Такий підхід дав змогу зреалізувати дидактико-методичні принципи природовідповідності, науковості, доступності, наочності та врахування вікових особливостей. Великого значення автор надавав принципу культуровідповідності. Звертає на себе увагу гармонійне поєднання фольклорного матеріалу, кращих творів українських письменників з текстами науково-популярної спрямованості. Характерна особливість підручників С.Черкасенка - значна кількість завдань творчого характеру, які спираються на близький і знайомий світ, що оточує дитину. 5. Здійснений науковий пошук дає підстави зробити висновок про значний просвітницький потенціал науково-популярної, публіцистичної та літературознавчої спадщини С.Черкасенка. Усвідомлюючи важливість самоосвіти в умовах заборони рідномовної школи, діяч намагався через науково-популярну брошуру, статті в газетах і журналах ширити серед малоосвічених верств населення наукові знання про навколишній світ, ознайомлювати з творчістю українських та зарубіжних письменників, пропагувати саму ідею необхідності здобуття знань. Проведене дисертаційне дослідження не охоплює всіх аспектів педагогічної діяльності С.Черкасенка. Подальшого поглибленого дослідження потребують підручники педагога. Окремої уваги заслуговує його просвітницька діяльність в еміграції, особливо участь у заходах ужгородської “Просвіти”. Актуальним є аналіз виховного потенціалу художніх творів С.Черкасенка для дітей, зокрема п’єс, що пропагують ідеї пластунського руху. |