Анотація до роботи:

Сойко В.В. Патоморфоз психічних розладів при епілепсії на прикладі популяції Криму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.16 – психіатрія. – Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню причин зміни психічних і поведінкових розладів при епілепсії (ППРЕ) на прикладі популяції Криму в період з 80-х років минулого століття по сьогоднішній день з позицій патоморфозу. Виділені основні чинники (аспекти) патоморфозу (екзогенні та ендогенні), оцінений ступінь їх внеску в клініко-динамічні прояви ППРЕ.

Порівняльний аналіз стаціонарних і амбулаторних хворих на ППРЕ у 80-х роках (1 група) та на початку XXI століття (2 група) за анамнестичними, етіологічними, патогенетичними чинниками показали їхню вірогідну відмінність. Вірогідно в стаціонарній групі збільшилася кількість жінок (від 26% до 47%), а в амбулаторній – зменшилася кількість пацієнтів, що живуть в повних сім'ях (від 79,6 % до 40%) та зросло число самотніх (від 10,17% до 25%). Вірогідна різниця при порівнянні 1 і 2 груп щодо кількості хворих зі спадково обтяженими формами епілепсії відсутня. За преморбідними особливостями в першій групі достовірно переважали гармонійні особи (69,8%), у порівнянні з другою (27,6%). Число осіб з епілептоїдними рисами в другій стаціонарній групі зросло в 4 рази (38,4%), а в амбулаторній – навпаки, збільшилася кількість осіб з гармонійними рисами (від 54,2 до 87,5%), а з епілептоїдними – зменшилося майже в 10 разів (до 3,7%). Встановлено, що патоморфоз ППРЕ в різних етносах Криму обумовлений не генетичними, а соціально-економічними і культуральними чинниками. Лікувальний патоморфоз пов'язаний з переходом від барбітуратів – до карбамазепинів і вальпроатів, від поліпрагмазії (одночасного призначення 3 і більш препаратів) – до монотерапії епілепсії.

З урахуванням комплексного дослідження чинників патоморфозу ППРЕ встановлено, що головне значення в трансформації клініки належить системі чинників з переважанням ролі лікувальних і соціокультуральних чинників.

1. У дисертації представлено наукове обгрунтування і нове рішення актуальної наукової задачі – виявлення чинників патоморфозу психічних розладів при епілепсії на підставі порівняльного дослідження даних клініко-психопатологічного обстеження, інструментальних досліджень, вивчення соціальних, вікових, спадкових, етнічних і багатьох інших характеристик стаціонарних і амбулаторних пацієнтів різних вікових груп.

2. У результаті аналізу клінічних проявів епілепсії в тимчасовій вибірці 80-х років ХХ століття (1 група) виявлено переважання діагностичних рубрик розладів особи і поведінки внаслідок епілепсії (F 07.0; 36% в стаціонарній групі) і неспецифічних для епілепсії розладів особи (F 07.83; 23% в стаціонарній групі і 31% в амбулаторній групі). Переважав помірно-прогредієнтий перебіг (61%) при середньому віці початку хвороби близько 17 років. Не різко виражені розлади мислення знайдені у 45% стаціонарних і 38% амбулаторних хворих, різко виражені астенічні прояви у 13% стаціонарних і 7% амбулаторних хворих, не різко виражені мнестичні розлади у 38% стаціонарних і 23% амбулаторних хворих, при цьому виражене недоумство діагностовано у 9% хворих. Монотерапія одним протипароксизмальним засобом застосовувалася у 38,45% хворих, а для лікування афективних розладів використовувалися нейролептики у 19% хворих. Знайдені відмінності в клініці амбулаторної і стаціонарної групи пацієнтів по всіх клінічних і параклінічних даних.

3. При аналізі клініки епілепсії в тимчасовій виборці початку ХХI століття (2 група) було виявлено переважання у хворих деменції внаслідок епілепсії ( F 02.803; 23% – стаціонарна група) і неспецифічних для епілепсії розладів особи ( F 07.83; 43% – стаціонарна група). Виявлялося вірогідне зростання випадків злоякісного перебігу (39% в стаціонарній групі і 17% в амбулаторній) і зменшення випадків доброякісного перебігу (5% в стаціонарній групі і 15% в амбулаторній) при середньому віці початку 16 років. У вірогідно меншої кількості пацієнтів (14% в стаціонарній групі) були відсутні розлади мислення. Збільшилася кількість виражених астенічних проявів, особливо виразна в стаціонарній групі (32%). Число різко виражених мнестичних розладів у стаціонарній групі збільшилося до 30%. Монотерапія одним антиконвульсантом застосовувалася у (58,41%), а для лікування афективних розладів використовувалися нейролептики з тією ж частотою, що в першій групі. Відмінності між стаціонарною і амбулаторною групами пацієнтів за клінічними і параклінічними ознаками збільшилися.

4. Порівняльний аналіз 1-ї і 2-ї груп за анамнестичними, провокуючими хворобу чинниками показав їх вірогідну відмінність. Вірогідно в стаціонарній групі збільшилася кількість жінок (від 26% до 47%), зменшилася кількість пацієнтів, що живуть в повних сім'ях (від 79,6 % до 40% в амбулаторній групі) і збільшилася кількість самотніх (від 10,17% до 25% в амбулаторній групі). Кількість спадково обтяжених форм епілепсії вірогідно не змінилася від 1-ї до 2-ї групи. У преморбіді першої групи переважали гармонійні особи ( 69,8%), число яких знизилося в другій групі до 27,6%, проте число епілептоїдних рис особи у другій стаціонарній групі зросло в 4 рази до 38,4%, а в амбулаторній групі, навпаки, збільшилася кількість гармонійних рис особи від 54,2 до 87,5%, а кількість епілептоїдних рис зменшилася майже в 10 разів до 3,7%.

5. Порівняльний аналіз 1-ї і 2-ї груп за екзогенною обтяженістю показав, що в сучасній вірогідно знизилася частота черепно-мозкових травм, передуючих початку хвороби тільки в стаціонарній групі від 22% до 4%, особливо у дітей від 16,% до 3,8%. Фон соматичних захворювань, коморбідних епілепсію вірогідно не змінився від 1-ї до 2-ї групи.

6. При етнокультуральному порівняльному дослідженні клініки епілепсії у 1-ї і 2-ї груп встановлено, що різниця в клініці епілепсії різних етносів Криму обумовлена не генетичними, а соціально-економічними і культуральними особливостями.

7. Лікувальний патоморфоз психічних розладів при епілепсії пов'язаний з переходом від барбітуратів до карбамазепінів і вальпроатам, він визначається переходом від одночасного призначення трьох, а іноді і більше препаратів до монотерапії епілепсії, а також в більш сприятливому перебігу психічних і поведінкових розладів, що слід враховувати в побудові сучасних програм лікування і реабілітації хворих на психічні і поведінкові розлади при епілепсії.

8. З урахуванням комплексного дослідження чинників патоморфозу психічних і поведінкових розладів при епілепсії встановлено, що головне значення в трансформації клініки належить системі чинників, в якій виділяються лікувальний і соціокультуральні чинники як провідні. Це означає необхідність розширення амбулаторної допомоги для хворих на епілепсію, що само по собі сприяє більш сприятливому перебігу хвороби, а також оптимізації системи діагностики, лікування і реабілітації цього контингенту хворих за допомогою розробленої та впровадженої нами системи комп’ютерного моніторингу.

Публікації автора:

1. Сойко В.В. К вопросу о патоморфозе психических заболеваний // Таврический журнал психиатрии. –2003. – №1(23). –С. 52-55.

2. Сойко В.В. Социобиологические особенности как фактор патоморфоза психических расстройств эпилептического процесса // Психiчне здоров'я. –2005. – № 4 (9). –С. 21-25.

3. Сойко В.В. Факторы лекарственного патоморфоза психических расстройств при эпилепсии // Архів психіатрії. –2005. –Т.11, 4(43). –С.217-221.

4. Сойко В.В. Влияние частоты и типов пароксизмов на выраженность психических расстройств при эпилепсии в аспекте патоморфоза // Вісник психіатрії й психофармакотерапії. –2005. – № 2 (8) . –С. 70-75.

5. Сойко В.В. Этнокультуральные факторы патоморфоза психических расстройств при эпилепсии // Український вісник психоневрології. – 2005. –Т.13, № 4 (45). –С. 65-69.

6. Сойко В.В. Социальные аспекты патоморфоза психических расстройств при эпилепсии // Таврический журнал психиатрии. –2005. – №3(32). – С. 11-14.