Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2008.
Робота присвячена дослідженню теоретичних засад парламентсько-президентської форми державного правління. У ній наводиться авторське розуміння поняття «форма державного правління», теоретично уточнюється питання щодо місця й ролі форми державного правління в системі елементів форми держави. Установлюються критерії класифікації республіканської форми державного правління. Здійснюється історичний екскурс щодо становлення теорії поділу державної влади й досліджуються сучасні підходи до його тлумачення. Визначаються моделі поділу державної влади в різних республіканських формах державного правління. У дисертації аналізується сутність і правові ознаки змішаної республіки, з'ясовуються термінологічні еквіваленти її різновидів. Розкривається історичний розвиток, сутність й особливості президентсько-парламентської республіки. Позначаються умови виникнення й правові ознаки парламентсько-президентської республіки, особливості її втілення в конституційних моделях різних держав. Пропонується детальна характеристика конституційного реформування в Україні за роки незалежності. На цьому підґрунті провадиться аналіз основних напрямків вдосконалення моделі державно-владної організації в Україні.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні загальнотеоретичних засад парламентсько-президентської республіки, її сутності, правових ознак та особливостей функціонування. Його вирішення одна з необхідних умов підвищення демократичності й ефективності функціонування вищих державно-владних інститутів в Україні.
Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:
Форма державного правління – це спосіб і порядок формування вищих органів державної влади в країні й механізм їх компетенційних взаємовідносин. Спосіб формування вищих органів державної влади відбиває ступінь участі громадян (або підданих) у їх утворенні (спадкуванні, обранні, призначенні) й указує на способи легітимації державної влади та її підстави. Порядок формування передбачає наявність або відсутність повноважень цих органів щодо взаємоутворення й зумовлює їх конституційну відповідальність.
Основними юридичними критеріями при класифікації республіканської форми державного правління є: (а) поділ державної влади; (б) модель компетенційної взаємодії, врівноваження й обмеження між вищими органами законодавчої, виконавчої влади і главою держави, яка, зокрема, передбачає певний ступінь впливу останнього й законодавчої влади через засоби й порядок формування й відповідальності на виконавчу владу; (в) спосіб обрання глави держави (парламентський або позапарламентський). Зміст другого критерію відбиває поняття «система (механізм) стримувань і противаг», яке традиційно вважається складником теорії поділу державної влади. Оскільки ця система іноді розуміється як окремий принцип організації державно-владних інститутів, доцільно визначити її як окремий класифікаційний критерій.
Поділ державної влади має два аспекти: інституціональний (передбачає те, що кожна гілка державної влади – законодавча, виконавча, судова – представлена нормативно визначеними, організаційно відокремленими органами) і функціональний (відбиває рівень самостійності й автономності реалізації відповідними державними органами законодавчої й виконавчої влади залежно від компетенційних взаємозв’язків глави держави, парламенту й уряду).
В основі організації державно-владних інститутів президентської республіки лежить «жорстка» модель поділу державної влади. Особливістю її функціонального аспекту є те, що реалізація законодавчої та виконавчої влади здійснюється максимально самостійно й автономно, оскільки главою останньої є президент, який формує уряд одноособово.
Поділ державної влади («м'який», «гнучкий» або «частковий») у парламентській республіці має переважно інституціональний характер: парламент є інститутом законодавчої, а уряд виконавчої влади. Функціональний аспект менш чітко виражений, оскільки, по-перше, уряд формується парламентським способом; по-друге, прем’єр-міністр і члени уряду, здебільшого, є депутатами парламенту; по-третє, існує конституційно закріплений механізм тісного співробітництва законодавчої й виконавчої влади.
Загальними правовими ознаками, які в сукупності характеризують теоретико-правову модель змішаної республіки, є: 1) формування уряду за участю глави держави (президента) й парламенту; 2) відповідальність уряду перед главою держави й перед парламентом; 3) біцефальність, дуалізм виконавчої влади; 4) відсутність конституційного визначення президента ані як глави виконавчої влади, ані як глави уряду; 5) статус президента як арбітра або (та) гаранта у певних сферах державної діяльності; 6) заміщення поста (посади) президента шляхом загальних прямих виборів.
Однією з основоположних ознак змішаної республіки є характер її виконавчої влади біцефальний (існування 2-х керівних центрів виконавчої влади – президента і глави уряду) і дуалістичний (вона здійснюється урядом за одночасної наявності певних виконавчих за своєю юридичною природою повноважень у президента). Юридична природа виконавчих повноважень президента (поряд з представницькими, арбітражними тощо) випливає з конституційних положень, а їх обсяг залежить від різновиду змішаної республіки. Значення уряду обумовлюється його становищем як самодостатнього колегіального органу виконавчої влади. Відповідно, й досить вагомим є становище прем'єр-міністра, який виступає главою уряду й має значний обсяг владних повноважень.
Основними правовими критеріями розрізнення президентсько-парламентської й парламентсько-президентської республік є: а) співвідношення обсягу повноважень глави держави й парламенту в механізмі формування й відповідальності уряду; б) відсутність або наявність підстав розпуску парламенту президентом; в) обсяг інших повноважень президента (представницьких, виконавчих, арбітражних, у нормотворчій сфері тощо).
Своєрідність моделі поділу державної влади в президентсько-парламентській республіці полягає в тому, що її функціональний аспект залежить від співвідношення політичних сил у парламенті. В разі перемоги на парламентських виборах політичної партії, яка підтримує президента, уряд фактично формується президентом. Коли на парламентських виборах перемагає опозиційна президенту політична партія парламентом. Це, відповідно, зумовлює два можливі періоди (цикли) функціонування державного механізму президентський та парламентський («співіснування влади»).
Особливістю президентсько-парламентської моделі є можливість конкурування за право формування уряду між президентом і парламентом, які мають однакове джерело владних повноважень, а значить, несуть однакову відповідальність перед народом. Основою цієї владної конкуренції є право президента розпуску парламенту.
Особливістю функціонального аспекту поділу державної влади в парламентсько-президентській республіці є те, що як арбітр глава держави зазвичай забезпечує узгоджене функціонування державних органів, виступає гарантом додержання конституції, незалежності й територіальної цілісності.
Правові ознаки парламентсько-президентської республіки: 1) компетенційна перевага парламенту у формуванні уряду; 2) юридична відповідальність уряду перед парламентом і складання повноважень перед новообраним парламентом; 3) наділення глави держави правом розпуску парламенту за певних конституційно визначених підстав; 4) наділення президента суттєвими повноваженнями: у внутрішній і зовнішній політиці, функціонально поєднаними зі сферою виконавчої влади, пов'язаними з його можливістю втручатися в нормотворчий процес (право законодавчої ініціативи, відкладального вето й видання актів, які мають силу закону).
Рівновага, збалансованість компетенційних взаємозв’язків гілок державної влади найбільш досяжна в парламентсько-президентській республіці та в період «співіснування влади» в президентсько-парламентській республіці. За умов президентського періоду в президентсько-парламентській республіці механізм функціонування державної влади переважно набуває рис персоніфікованості, політизованості й загрожує президентським всевладдям.
Конституційне реформування в Україні має об’єктивні передумови. Конституційна модель, зумовлена внесеними змінами до Конституції України 1996 р., в основному відповідає парламентсько-президентській формі державного правління. Метою подальшого вдосконалення її сучасної моделі є усунення компетенційних суперечностей і досягнення більш високого рівня взаємодії уряду, парламенту і президента.
Публікації автора:
1. Петришин О.В., Протасова В.Є.Удосконалення форми правління в Україні (на матеріалах конституційного процесу) // Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2003. № 6. – С. 27 – 39.
2. Протасова В.Є. Проблеми становлення форми правління в Україні та Росії // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. № 84. – С. 3 – 7.
3. Протасова В.Є. Республіканська форма правління: юридична природа й різновиди // Юридична Україна. – 2007. № 6 (54). – С. 19 – 25.
4.Протасова В.Є. Юридична природа президентсько-парламентської республіки: на прикладі конституційно-правового досвіду V республіки у Франції // Вісник Академії правових наук України. – 2007. № 2 (49). – С. 240 – 249.
5. Протасова В.Е. Конституционная форма правления в России и Украине (сравнительный анализ) // Правовая система и вызовы современности: Матер. междунар. науч. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых 6-10 дек. 2004 г. – Уфа: РИО БашГУ, 2004. – С. 135 – 138.
6. Протасова В.Є. Ідея бікамералізму та її перспективи в Україні // Юридичні читання молодих вчених: Зб. матер. всеукр. наук. конф. 23-24 квіт. 2004 р. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – С. 116 119.
7. Протасова В.Є. Особливості поділу влади у змішаній формі правління // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. і наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів / За заг. ред. М.І. Панова – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 38 – 41.
8.Протасова В.Є. Ідея змішаної форми правління в політико-правовій думці // Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства: Тези доп. та наук. повідом. учасників всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів (26-27 черв. 2006 р.) / За заг. ред. М.І. Панова – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 42 – 46.
9.Протасова В.Є. Трансформація форми правління в Україні: проблеми та перспективи // Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми: Зб. наук. ст. (за матер. XVIII Харків. політолог. читань). – Х.: Право, 2006. С. 100, 101.
10.Протасова В.Є. Парламентсько-президентська республіка в Україні в умовах глобалізаційних процесів // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України: Зб. тез (за матер. XIХ Харків. політолог. читань). – Х.: Нац. юрид. акад. України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрНУ, 2007. – С. 157 – 159.
11.Протасова В.Є. Парламентсько-президентська форма правління в Україні в контексті європейської інтеграції // Матер. наук. семінарів та «круглих столів», провед. НЮАУ спільно з АПрНУ в рамках Фестивалю науки 15-16 трав. 2007 р. / Упоряд. А.П. Гетьман, О.В. Петришин. – Х.: Право, 2007. – С. 133.
12. Протасова В.Є. Модель змішаної республіки в контексті правової культури суспільства // Правова культура і громадянське суспільства в Україні: стан і перспективи розвитку: Матер. міжнар. наук. конф., м. Харків, 12 жовт. 2007 р. / Редкол.: Ю.П. Битяк, І.В. Яковюк, Г.В. Чапала. – Х.: Право, 2007. – С. 134 – 136.
