1. Як свідчить світовий досвід, в країнах парламентської демократії побудова парламентських коаліцій, політичні компроміси та фракційна дисципліна є основними чинниками, що визначають життєздатність уряду, ефективність державної політики та загальну стабільність демократичного устрою з багатопартійними системами. Деякі норми парламентського процесу щодо утворення коаліцій фракцій визначаються конституціями та положеннями, що приймаються законодавчими органами. Проте, більшість їх базується на традиціях відповідальності парламентських партій перед виборцями. 2. Політичне структурування Верховної Ради часто відбувалося за критеріями, які відрізнялися від стандартів європейської парламентської демократії, за якої депутатські фракції і групи формуються політичними силами, що отримують довіру виборців. Відповідно, представництво суспільних інтересів у парламенті набуває все більш деформованого характеру. Фракційна структура Верховної Ради, внаслідок дії чинників нелегітимного характеру, не відповідає політичному вибору громадян. 3. Визначальними складовими політичної структури парламенту є парламентська більшість на основі коаліції фракцій та парламентська опозиція. Доцільність утворення, правовий вигляд і політичне наповнення інституту парламентської більшості залежать від форми правління в державі. 4. Необхідною складовою політичного устрою демократичної країни стає існування парламентської опозиції як повноцінного політичного інституту. Парламентська опозиція виступає основним організованим критиком владних інститутів, стимулює їх до самооновлення, пропонує альтернативи офіційній політиці, що дозволяє діючій владі уникати помилок при прийнятті державних рішень. Демократичний парламент повинен забезпечувати такі умови роботи, за яких більшість може приймати рішення, що визначаються її пріоритетами, а меншість має право захищати свої права. Регламент демократичного парламенту має забезпечувати досягнення цих двох цілей. 5. Для нових європейських постсоціалістичних держав із змішаною формою правління найбільш збалансованою та демократичною видається парламентсько-президентська модель правління, яка включає переваги парламентської (заохочення партій до контролю за урядом і відповідальності за наслідки урядування) і президентської (роль президента як арбітра). За парламентсько-президентської форми правління парламент може ефективно впливати на виконавчу владу тільки в разі формування більшості, члени якої притримуються однакових принципів, мають спільні інтереси і відтак здатні виступати як ціле у стосунках як із президентом, так і з опозицією. 6. Становлення президентсько-парламентської моделі “змішаної” форми правління в незалежній Україні має свої особливості, пов’язані з подвійною відповідальністю уряду - перед главою держави і перед парламентом. За таких умов інститут парламентської більшості в Україні, хоч формально і проголошений, не діє. Як засвідчують реальні результати вітчизняного державотворення, це – неефективна модель організації державної влади, яка має бути подолана під час руху України до парламентсько-президентської республіки в процесі впровадження конституційної реформи. 7. Основним напрямком конституційної реформи в Україні має стати збалансування повноважень у трикутнику “президент - парламент - уряд”. Це передбачає внесення змін та доповнень до Конституції та деяких чинних законів України, прийняття низки законодавчих актів, які б утворили демократичну політичну систему, згідно якої виборці на підставі пропорційної виборчої системи обирають представників політичних об’єднань в парламент, фракції партій-переможниць на виборах утворюють парламентську більшість, парламентська більшість формує коаліційний уряд та несе політичну відповідальність з його діяльність, парламентська меншість (опозиція) отримує право та можливість контролю, публічної критики дій уряду та внесення альтернативних пропозицій. Відповідно, за результатами дисертаційного дослідження пропонується внесення таких змін до українського законодавства: 1) Запровадити норми, які б вдосконалили партійну систему в Україні, забезпечили адекватний характер представництва парламентом суспільних інтересів та сприяли більш чіткому структуруванню парламенту шляхом обмеження права депутатів “мандрувати” з фракції до фракції. 2) Запровадити процедуру формування у Верховній Раді України парламентської більшості, яка приймає безпосередню участь у формуванні складу Кабінету Міністрів України та несе відповідальність за здійснення державної політики. 3) Затвердити права парламентської меншості щодо здійснення контролю за діяльністю уряду та впливу на прийняття державних рішень. 4) Передбачити призначення Верховною Радою за поданням Президента України (після узгодження з парламентською більшістю) Прем`єр-міністра України, звільнення з посади та прийняття відставки Прем’єр-міністра України; затвердження за поданням Прем`єр-міністра України персонального складу Кабінету Міністрів України; затвердження на посадах або звільнення з посад окремих членів Кабінету Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України. 5) Запровадити призначення Верховною Радою на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України; призначення та звільнення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії України за поданням Президента України; надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державної прикордонної служби України, Голови Служби безпеки України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Кабінетом Міністрів України Голови Державної митної служби України, Голови Державної податкової адміністрації України, Голови Фонду державного майна України; надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України. 6) Встановити обмежений термін для підготовки урядом Програми своєї діяльності. Це змусить політичні сили, що змагатимуться на виборах до Верховної Ради і прагнутимуть отримати контроль над урядом, заздалегідь готувати програмні положення як позицію партії (блоку партій) щодо актуальних проблем суспільного життя та комплексу засобів їх вирішення. 7) Передбачити внесення Президентом України кадрових змін до місцевих держадміністрацій лише за поданням Прем’єр-міністра України. 8) Визначити додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради, якщо вона протягом 30 днів не сформує парламентську більшість, або протягом 30 днів не затвердить Прем’єра. 9) Передбачити, що зміна уряду співпадає з обранням нової Верховної Ради (яка, зрештою, несе відповідальність за створення більшості і формування уряду). Прем’єр-міністр вручає Президенту заяву про відставку Кабінету у перший день першої сесії новообраної Верховної Ради та виконує свої повноваження до інвеститури нового уряду. | 