У результаті проведеного дисертаційного дослідження автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення розуміння парламентської процедури як одного із провідних інституцій ефективної законотворчої діяльності парламенту. Основними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки: 1. Дається авторське визначення парламентської процедури як сукупності самостійно розроблених парламентом правил, встановлених прийомів та засобів, які регулюють організаційно-правові аспекти його діяльності, сприяють перетворенню в життя конституційних принципів державного механізму та забезпечують конструктивну та безперебійну роботу законодавчого органу. 2. Вноситься пропозиція доповнити ст.75 Конституції України наступною тезою: “Верховна Рада України – парламент України – представницький і єдиний законодавчий орган держави, що здійснює верховний контроль за усіма справами у державі”. 3. Розуміння сутності парламентської процедури, її складових частин вирішальною мірою повязане із визначенням певних чинників, що зумовлюють її становлення та функціонування. Враховуючи важливий вплив таких чинників на формування парламентської процедури та позитивний світовий досвід з окремих питань пропонується удосконалення деяких положень Регламенту Верховної Ради, зокрема, розробки процедурних правил, направлених на збереження цілісності парламенту України. 4. Закріплення на конституційному рівні окремих правил парламентської процедури надає їм першочергового значення. Доповнюються деякі процедурні правила положеннями органічних законів, які приймаються на основі бланкетних норм Конституції. В повному обсязі всі правила парламентської процедури визначаються регламентом, велике значення якого зумовлено його історичним розвитком. 5. Поглиблено зміст теоретичного поняття сесії, під якою у дисертаційній роботі розуміється організаційна форма порядку роботи парламенту, яка відбувається протягом встановленого часу і забезпечує вирішення в повному обсязі найважливіших питань компетенції законодавчого органу держави шляхом проведення засідань. 6. Запропоновано закріпити у вітчизняних законодавчих актах принцип обовязкової участі депутата Верховної Ради України у голосуванні. З метою вдосконалення положень Регламенту парламенту України запропоновано внести деякі доповнення щодо вирішення проблеми голосування питань пакетом, а саме: визначити головні критерії об’єднання в пакеті питань та закріпити доцільність в тому чи іншому випадку проведення голосування пакетом. 7. Обґрунтовано, що найбільш ефективним засобом здійснення парламентського контролю є діяльність постійних, спеціальних, слідчих комітетів (комісій), процедура організації діяльності яких, як правило, встановлюється: положеннями Основних Законів держав, регламентами палат парламенту та поточними законами. З позиції окресленого питання пропонується вдосконалення законодавчого закріплення процедурної діяльності слідчих комітетів Верховної Ради України шляхом прийняття відповідного закону, який має визначити їх конституційно – правовий статус та врегулювати порядок організації їхньої діяльності, як з урахуванням світової практики, так і з позиції власного досвіду. 8. Сучасні вищі представницькі органи держав у більшості своїй володіють досить різноманітними та ефективними парламентськими процедурами, завдяки яким вони протягом пленарних засідань здійснюють притаманну їм контрольну функцію. Як свідчить політико-правовий досвід країн з усталеними демократичними традиціями, саме парламентський контроль забезпечує проведення законодавчо оформленого політичного курсу, визначення необхідних змін у програмах та діяльності уряду, запобігання проявам корупції та марнотратства. Найважливішими контрольними парламентськими процедурами за діяльністю виконавчої влади у різних сферах державного життя є ті, що стосуються доходів і видатків держави, застосування яких забезпечує стабільність бюджету країни. | 