Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Політичні науки / Політичні інститути, етнополітична конфліктологія, національні та політичні процеси і технології


Ганжуров Юрій Семенович. Парламент України в політичній комунікації : політологічний аналіз. : Дис... д-ра наук: 23.00.02 - 2008.



Анотація до роботи:

Ганжуров Ю. С. Парламент України в політичній комунікації : політологічний аналіз. — Рукопис (410 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 — політичні інститути та процеси. — Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, Київ, 2007.

На захист винесено результати дослідження ролі і місця парламенту України в політичній комунікації, розкрито інформаційні основи діяльності вищого представницького і єдиного законодавчого органу держави, обґрунтовується теоретико-методологічні засади вивчення природи міжінституціональних зв’язків парламенту в політичній комунікації, розкрита сутність конфлікту інтерпретацій конституційних повноважень парламенту. Визначені комунікативні функції парламентського дискурсу, його роль у підвищенні політичної культури громадян. Проаналізовано зміст процесу законотворення в контексті соціалізації суб’єктів законодавчої ініціативи, комунікативні засади демократизації законодавчої політики. Зроблені висновки щодо перспектив еволюції парламентської тематики в політичній комунікації, рекомендації щодо підвищення ролі ЗМК у діяльності Верховної Ради України.

Роль і місце парламенту в політичній комунікації пов’язані з механізмом його формування засобами електоральної стратифікації в процесі народного волевиявлення. Парламент віддзеркалює соціально-політичний стан держави і його діяльність корегується еволюцією складових громадянського суспільства, енергетикою об’єктивних і суб’єктивних протиріч і конфліктів, які спрямовуються до парламенту і матеріалізуються та розв’язуються передовсім у межах повноважень конституційно визначених суб’єктів права законодавчої ініціативи.

Проблема функціонування Верховної Ради України в контексті міжінституціональних зв’язків залишається гострою на шляху адаптації конституційних змін до основних складових політичної комунікації в трикутнику «Верховна Рада — Президент України — Кабінет Міністрів». Сутність суперечностей, як свідчить аналіз ключових мотивацій та публічних аргументацій, багато в чому є визначальною конфлікту інтерпретацій основних концептів політичної комунікації як у тлумаченні конкретних положень Конституцій, так і в публічних апеляціях до єдиного джерела влади, яким є народ України.

Вивчення практики залучення громадськості до законодавчого процесу окреслює питання соціалізації суспільних проблем за межами функціональних обов’язків суб’єктів законодавчої ініціативи. Аналіз роботи профільних комітетів Верховної Ради України діагностує усталену практику формалізації громадських ініціатив, що мають доволі віддалену перспективу реалізації через багато в чому імпровізований механізм проведення слухань у комітетах, недостатнє комунікативне забезпечення постановки і механізмів розв’язання проблем шляхом соціальної апробації законопроектів.

Гострим залишається питання професіоналізації депутатського корпусу. Відсутність належного комунікативного забезпечення народних депутатів складовими понятійно-категоріального апарату функціонування парламенту, домінування спрощеної моделі тлумачення депутатського професіоналізму за формальними ознаками об’єктивно впливає на ослаблення інтерактивного діалогу з громадянами, знеособлення комунікативної моделі народного обранця в частині його компетенції, гальмує процес відкритості парламентських партій як визначальної категорії в плані впливу на електорат.

Фракційна структуризація парламенту, котра здійснюється в результаті реалізації недосконалого закону про вибори депутатів на пропорційній основі, актуалізує потребу чіткої артикуляції ідеологічної ідентифікації політичних партій. Змістовна розпорошеність, невизначеність, а часом тотожність передвиборчих програм багатьох політичних партій свідчать про нагальну потребу партійного будівництва засобами парламентської демократії, оскільки саме у Верховній Раді України через комунікативні ресурси вищого представницького органу держави політичні партії мають можливість підвищити свій рейтинг. Водночас все ще дається взнаки ідеологічна невизначеність партій, зокрема парламентських, що свідчить про мажоритарну наслідковість передвиборчих проектів. Перспективи розвитку парламентаризму в Україні у нинішній період перебувають у прямій кореляції зв’язків Верховної Ради і Президента України. Формування алгоритму неперервності повноважень єдиного законодавчого органу і глави держави залежать від усвідомлення необхідності дотримання балансу противаг, що стримуватимуть зазначених суб’єктів політичної комунікації як від тенденцій до парламентського абсолютизму, так і до прагнення реставрації одноосібного правління.

Культура парламентаризму ще не перетворилася на реальну складову змісту політичної комунікації. Цей процес гальмує низька гласність діяльності Верховної Ради України. Сам характер роботи цієї політичної інституції залучає до інформаційного простору вербальні носії діалогічних відносин. Кількість таких відносин безпосередньо пов’язана з політичною і правовою культурою громадськості. Саме тому культура парламентаризму розглядається як сегмент політичної культури. Їхнє формування багато в чому залежить від пріоритетів парламентської діяльності.

Соціалізація законопроектних робіт має перспективи за умов їх відповідності електоральним вимогам, які покладаються в основу політичної боротьби у Верховній Раді України, а також у середовищі позапарламентських партій. Аналіз роботи парламенту України в контексті неформальної комунікації актуалізує проблему лобістської діяльності в частині впливу на процеси законотворення. Визначення цього явища як природне для світової практики парламентаризму загострює проблему легітимізації і демаркації цього поняття в системі складових законотворчої діяльності на рівні парламентських фракцій та профільних комітетів Верховної Ради України. За відсутності правового врегулювання парламентського лобізму відкритою залишається проблема його адаптації до традиційно-цивілізаційних норм законодавчої матеріалізації інтересів різних прошарків українського суспільства та іноземних інвесторів.

Констатація наявності інформаційних лакун між парламентом і електоратом України свідчить про низький рівень інтерактивного контакту депутатського корпусу з виборцями, актуалізує пошук оптимальної моделі утримання електоральної довіри до парламентських партій.

Підвищення уваги громадян України до парламенту можливе за умови популяризації Верховної Ради України засобами масової комунікації за сприяння депутатського корпусу та аналітично-пресових служб апарату Верховної Ради України: надання ЗМК відповідних матеріалів, дотримання закону про статус народного депутата України в частині інформаційного забезпечення його діяльності, інших нормативно-правових документів щодо забезпечення висвітлення роботи парламенту. Реалізація комунікативних ресурсів українського парламенту має перспективи в напрямі підвищення правової культури громадян через механізми розтлумачення провідних концептів законотворення за допомогою впровадження програм популяризації нормативно-правових актів, передовсім соціального змісту, засобами комунікації, створення доступної інформаційної бази, навчально-практичних коментарів, кодифікованих збірників законодавства тощо. Поширення ідей парламентаризму в українському соціумі пов’язане зі створенням позитивного іміджу парламенту в громадській думці передовсім через фракційну стратифікацію оціночних категорій, оскільки практика підміни частковості більшими за інформаційною насиченістю категоріями оцінки єдиного законодавчого органу дезавуює електоральні симпатії перманентним зростанням негативних категорій узагальненого характеру.

Перспективи поширення інформації парламентської діяльності засобами системі Інтернет полягають у підвищенні доступу громадян до інформаційно-пошукових мереж парламенту, збільшенні кількості та інформативності персональних сайтів народних депутатів, фракцій та профільних комітетів, організації інтерактивних контактів та іміджевих проектів засобами електронної комунікації, а також залученні до виборчого процесу комп’ютерних технологій в частині складання та уточнення списків виборців, утворення виборчих комісій, проведення передвиборчої агітації, підрахунку голосів та встановлення інформаційних підсумків виборів до Верховної Ради України.

Парламентська преса виступає комунікатором діалогічних відносин у плюралістичному суспільстві, акумулюючи ініціативи нормотворчого характеру, соціальні очікування і пропозиції політичних сил. Верховна Рада України є центром інтеграційних процесів різновекторного характеру. Це, з одного боку, ускладнює, а з іншого — урізноманітнює імплементацію українського законодавства. Участь народних депутатів у роботі міжнародних парламентських об’єднань закладає інформаційні засади для формування
в Україні впливових інституцій громадянського суспільства, що є перспективною основою розвитку теорії та практики парламентаризму в Україні.

Публікації автора:

Індивідуальна монографія

1. Парламент України в політичній комунікації. — К.: Україна, 2007. — 352 с.

Рецензії

Кочубей Л. Комунікативна природа ціннісних ідей парламентаризму // Політичний менеджмент. — 2007. — № 5. — С. 181–183.

Чічановський А. Від парламенту до парламентаризму // Віче. — 2007. —
№ 21–20. — С. 9–10.

Статті у фахових виданнях

2. Наукова публікація як тип видання // Бюлетень Вищої атестаційної комісії. — 1998. — № 3. — С. 25.

3. Права людини в контексті європейської інтеграції України: структурний аналіз періодики (1992–2000 рр.) // Віче. — 2002. — № 6. — С. 73–76.

4. Законотворча діяльність парламенту України: джерелознавча критика документів // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — Вип. 18. — К., 2002. — С. 261–269.

5. Парламентські дебати в системі політичної комунікації // Віче. — 2003. — № 4. — С.20–24.

6. Діалогова комунікація в парламентській демократії // Віче. — 2003. — № 10. — С. 32–39.

7. Конституційний процес в контексті основних документів Верховної Ради України // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — Вип. 24. — К., 2003. — С. 93–100.

8. Політична комунікація: проблеми структуризації // Політичний менеджмент. — 2004. — № 2. — С. 121–130.

9. Контент-аналіз у політичних дослідженнях преси // Політичний менеджмент. — 2004. — № 3. — С. 30–36.

10. Парламентська тематика в політичній комунікації // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. — 2004. — № 3. — С. 58–65.

11. Політична комунікація. Лоза і корінь діалогової моделі // Віче. — 2004. — № 4. — С. 8–11.

12. Роль парламенту у формуванні правової культури громадян України // Людина і політика. — 2004. — № 4. — С. 141–146.

13. Парламентаризм як об’єкт електоральної комунікації // Політичний менеджмент. — 2004. — № 5. — С. 92–101.

14. Політичний менеджмент у сучасному світі // Трибуна. — 2004. — № 7–8. — С. 31.

15. Неупереджено і всебічно. Парламент і преса України в контексті європейських стандартів // Політика і час. — 2004. — № 9. — С. 71–76.

16. Політична реклама чи пропаганда? // Віче. — 2004. — № 9. — С. 16–22.

17. ЗМІ як інститут громадянського суспільства // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — Вип. 25. — К., 2004. — С. 63–74.

18. Законотворча діяльність як комунікативний процес // Політичний менеджмент. — 2005. — № 2. — С. 89–103.

19. Проблеми імунітету засобів масової інформації у виборчому процесі // Діалог: Збірник наукових праць. — Вип. 3. — Одеса, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2005. — С. 12–27.

20. Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації // Політичний менеджмент. — 2005. — № 4. — С. 50–63.

21. Віртуальне суспільство чи демократія участі? // Віче. — 2005. — № 4. — С. 21–26.

22. Парламентський дискурс в публічних комунікаціях // Політичний менеджмент. — 2005. — № 6. — С. 103–114.

23. Парламентські конфлікти в політичній комунікації // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — Вип. 27. — К., 2005. — С. 172–178.

24. Конфлікт інтерпретацій в парламентському дискурсі // Матеріали наукової конференції «Дні науки філософського факультету — 2005»: Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка, 2005. — С. 23–26.

25. Правила гри та гра без правил: Парламент і Президент України в контексті політичної комунікації // Віче. — 2006. — № 3–4. — С. 48–53.

26. Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції // Політичний менеджмент. — 2006. — № 4. — С. 98–108.

27. Парламентський дискурс в публічних комунікаціях // Політичний менеджмент. — 2006. — № 6. — С. 103–114.

28. Парламентська риторика : досвід комунікативної структуризації // Сучасна українська політика : Політики і політологи про неї. — Вип. 8. — Київ–Миколаїв: Українська академія політичних наук, 2006. — С. 68–84.

29. Політична реклама як комунікативна складова формування парламентської еліти // Політичний менеджмент. — 2006. — Спеціальний випуск. — С. 191–206.

30. Суспільно-парламентська комунікація як основа підвищення правової культури громадян // Матеріали круглого столу «Розширення доступу громадян до законотворчого процесу» (Інститут законодавства Верховної Ради України). — К.: Парламентське вид-во. — 2006. — С. 23–30.

31. Імплементація законодавства України до європейських стандартів як комунікативний процес // Політичний менеджмент. — 2007. — № 1. — С. 138–151.