Одержані в дисертаційній роботі результати в сукупності вирішують важливу науково-практичну задачу – розроблення теоретичних підходів та методичних рекомендацій з оцінки і діагностики соціальної напруги в країні та її регіонах при розробці державних цільових програм. На підставі проведеного дослідження можна зробити такі висновки: 1. Стійкий соціально-економічний розвиток будь-якої країни світу, у тому числі України, неможливий при наявності соціальних конфліктів у суспільстві. Для їх запобігання потрібно заздалегідь ідентифікувати зростання соціальної напруги як в країні в цілому, так і в окремих її регіонах. Поняття “соціальна напруга” є міждисциплінарним і по суті означає особливий соціально-психологічний стан населення або окремих його соціальних груп, який залежить від рівня задоволення їх потреб і проявляється в девіантній поведінці або зміні місця проживання та сімейного стану. 2. На соціальну напругу в країні та її регіонах впливає безліч груп факторів, серед яких однією з найбільш важливих є якість життя населення (51,6% від досліджених). До складу останньої в свою чергу входять: низький матеріальний рівень (13,9%); зростання злочинності (11,4%); безробіття (10,1%); несправедливий розподіл доходів (8,94%); низькій рівень соціального забезпечення (8,9%); демографічні фактори, смертність усіх видів, зростання числа психічних захворювань (7,6%); загострення житлової проблеми (7,6%); розлучення (6,3%); зменшення обсягів і якості медичних послуг (6,3%); екологічна ситуація (6,3%). 3. Незважаючи на актуальність державного впливу на стан соціальної напруги в країні та її регіонах, остання не знайшла свого місця в системі державного управління соціально-економічним розвитком України. Дослідження показало, що механізмом впливу держави на соціальну напругу в країні та її регіонах повинні бути відповідні державні цільові програми. Для забезпечення їх розробки та дієвої реалізації необхідно їх наукове обґрунтування, як то: уточнення сутності поняття “соціальна напруга” та методів її оцінки; діагностика можливих сценаріїв розвитку ситуації з соціальної напруги в регіонах і вибір пріоритетних напрямків її зниження. 4. Аналіз теорії та практики оцінки соціальної напруги в країні та її регіонах засвідчив наявність певних недоліків у вирішенні цього питання, як то: безсистемний відбір часткових показників, які характеризують це явище; неврахування при оцінці стадій життєвого циклу соціальної напруги та інші. Все це обумовило необхідність подальшого розвитку теоретичних і методичних підходів до оцінки соціальної напруги в країні та її регіонах. 5. Оцінка соціальної напруги повинна базуватися на теорії життєвого циклу конфлікту, яка при застосуванні до цього явища передбачає такі стадії його розвитку: відкриту та латентну прояви з активною та пасивною поведінкою громадян. Кожна зі стадій соціальної напруги оцінюється за допомогою часткових показників, які потім синтезуються в інтегральні. Ідентифікація стадій соціальної напруги в регіонах країни здійснюється за допомогою кластерного аналізу, що у подальшому забезпечує вибір тих регіонів, які потребують першочергової підтримки з боку держави. 6. Проведені у роботі розрахунки за допомогою запропонованої методики дозволили ідентифікувати, на яких стадіях життєвого циклу соціальної напруги знаходиться той чи іншій регіон України і визначити першочерговість їх включення до державних цільових програм. Серед таких регіонів можна назвати: Дніпропетровський, Запорізький, Луганський, Миколаївський, Херсонський, Донецький, Полтавській та АР Крим. 7. Ефективна реалізація державної цільової програми зі зниження соціальної напруги в країні та її регіонах значною мірою залежить від обґрунтовано проведеної діагностики цього явища, що у подальшому дасть змогу здійснити відбір пріоритетних напрямків з його зниження. У роботі запропоновано під поняттям “діагностика соціальної напруги” в країні та її регіонах розуміти процес розпізнавання сили та напрямку дії факторів на соціальну напругу та визначення можливих наслідків такого впливу. 8. Діагностика та вибір пріоритетних напрямків зниження соціальної напруги в країні та її регіонах повинні ґрунтуватися на когнітивному підході до вивчення явищ і процесів. При цьому головними проблемами застосування цього підходу є такі: відбір основних і управляючих факторів; побудова причинних зв’язків та визначення напрямків впливу факторів; побудова сили впливу факторів у когнітивній моделі; проведення процесу моделювання можливих сценаріїв розвитку ситуації. У роботі запропонована технологія діагностики і вибору пріоритетних напрямків зниження соціальної напруги в регіонах країни, яка певною мірою дозволяє вирішити наведені вище проблеми і забезпечити дієвий механізм наукового обґрунтування при розробці державної цільової програми. 9. Побудована у роботі когнітивна модель впливу факторів якості життя населення на соціальну напругу в регіонах країни дозволили здійснити діагностику цього явища для вибраних регіонів, визначити можливі сценарії розвитку ситуації і пріоритетні напрямки зниження соціальної напруги по регіонах, які досліджувалися. Перевірка моделі на адекватність засвідчила наближення її до реальних процесів, які протікають в регіонах країни, що дає можливість застосовувати її як науково обґрунтований інструмент при розробці державних цільових програм. |