У дисертаційній роботі на основі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення і практичне вирішення актуального питання перехідної економіки з підвищення ефективності функціонування та забезпечення стабільного розвитку корпоративного сектора економіки. Основ-ні висновки та результати, які виникли з наукового дослідження, зводяться до наступного: 1. Історія розвитку не дає підстав для сумнівів щодо ствердження про великі інтегровані виробничі та промислово-фінансові структури як єдино спроможні рішучим чином впливати на соціальну й економічну динаміку національних економік. У конгломераті інтегрованих виробничо-економічних формувань, адаптованих до тенденцій усуспільнення і соціалізації, домінуючого характеру набула колективно-приватна або корпоративна форма власності. 2. Економічна природа корпорації полягає у відокремленні власності через делегування прав розпорядження нею. Результатом корпоратизації є створення повноцінних суб’єктів ринку. Саме корпоратизація в умовах значного зносу виробничого капіталу і застосування відсталих технологій здатна задіяти господарську мотивацію та стати дієвою формою залучення інвестицій. 3. На етапах первинної корпоратизації, тобто при перетворенні діючих державних підприємств у відкриті акціонерні компанії без зміни власника і в подальшому на більш вищому етапі корпоратизації шляхом продажу акцій створених державних корпорацій національне законодавство передбачило застосування способу акціонування. В ході акціонування державних підприємств та продажу акцій ВАТ утворився конгломерат підприємств, який і пов’язується з корпоративним сектором держави. 4. У процесі корпоратизації набула принципово нового характеру налаштованість корпоратизованого сектора на активізацію діяльності. Інсайдерська спрямованість корпоративної власності зумовлює зберігання керівниками підприємств ідеології внутрішньогосподарського управління, що не виправдала себе в минулі роки. Власність аутсайдерів розпорошена та деперсоніфікована і не є потенційно здатною до тиску на керівництво корпоратизованих підприємств. В силу того, що структура власності і власни-ків формується і змінюється без внутрішнього і зовнішнього узгодження, корпоративний сектор набув нестійкого характеру. 5. Місцем концентрації корпоративних форм господарювання у промисловості стали машинобудування та металообробка, промисловість будівельних матеріалів, харчова та легка промисловість. У відповідності до приуроченості промислових об’єктів до певних джерел сировини, палива, енергії, місць концентрації трудових ресурсів і споживання готової продукції такі області, як Донецька, Луганська, Харківська і Дніпропетровська, мали найбільш потужний сектор корпоративних підприємств. 6. Зміни, які супроводжують корпоратизовані підприємства, безпосередньо у галузях традиційного домінування у промисловості та по регіонах, не постають завершеними і чітко спрямованими. Локалізовані галузями і регіонами корпорації не є стійкими, як внутрішньо, так і на ринку взаємовідносин з іншими суб’єктами. Судячи з мінливості корпоративного сектора в промисловості України, ще не здійснена первісна фаза – фаза приходу до більш-менш прийнятного його обсягу. 7. Векторові руху корпоративного сектора до системи координат соціально спрямованої ринкової економіки протидіють чинники, пов’язані з його орієнтацією на короткотермінові цілі. Суб’єктами корпоративного господарювання в якості мети вбачається дорозподіл і перерозподіл власності, можливість отримання пільг в оподаткуванні, забезпеченість сировиною та інші досить наближені цілі. 8. За результатами дослідження автор дійшов висновку, що тенденцію розвитку корпоратизованого об’єкта господарювання дозволяє ґрунтовно оцінювати методика аналізу на основі 7 груп показників, що відтворюють основні напрямки діяльності і ресурсовикористання підприємства. У зв’язку з різновекторністю критерію позитивності зміни показників обґрунтовано вихід по групах і системі в цілому на один синтезований, інтегральний критерій. Інструментарій порівняння забезпечується частково нормативними індикаторами масового використання, а в іншій частині - можливостями визначення оптимально можливого для конкретного періоду часу рівнів показників. Оціночним показником тенденції руху корпорації до створення стабільних і надійних джерел фінансування розвитку є рейтинг стану на конкретну дату. 9. Ефективність реформування за результатами роботи повинна оцінюватися динамікою реальних змін у культурі й ефективності управління підприємствами. З метою упорядочення процесу професійного становлення менеджерів у дослідженні запропонована специфічна структура підготовки кадрового резерву менеджерів, що володіють основами теорії та передовим досвідом управління промисловими організаціями. | 