У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у висвітленні змісту освітньої та науково-педагогічної діяльності М.М.Грищенка, обґрунтуванні та систематизації його науково-педагогічних поглядів, визначенні місця доробку вченого в українській педагогічній науці та практиці. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити наступні висновки й запропонувати рекомендації, які мають теоретичне й практичне значення. 1. На основі системного аналізу наукової літератури та архівних документів узагальнено науково-теоретичні дослідження педагогічної спадщини М.М.Грищенка, виявлено недостатню розробленість теми. Проведений системний аналіз наукових праць за темою дослідження вказує на те, що науково-педагогічна спадщина М.М.Грищенка ще не була до цього часу предметом спеціального дослідження. Окремі праці, що стосуються лише певних конкретних її складових, мають фрагментарний характер. Усе це дало підстави для висновку, що стан наукового опрацювання вказаного питання не можна вважати задовільним. 2. У дисертації вперше визначено етапи життєвого й творчого шляху вченого, з’ясовано й охарактеризовано головні чинники формування його науково-педагогічного світогляду: родинне виховання та соціальне оточення; позитивний вплив викладацького колективу; система освіти, в умовах якої відбувалося становлення особистості М.М.Грищенка; наукове та навчально-педагогічне середовище; постійне творче самовдосконалення й самостійні науково-педагогічні пошуки. 3. Виявлено й систематизовано основні науково-педагогічні ідеї М.М.Грищенка: підготовка викладача вищої школи; організація самостійної роботи студентів; історико-педагогічні ідеї; питання дефектологічної освіти. Розкрито зміст і визначено основні напрями науково-педагогічної діяльності вченого, зокрема: в галузі дефектологічної освіти; методичної та науково-дослідної, пов’язаної із дослідженням проблем історії педагогіки, підготовкою викладачів вищої школи; викладацької та управлінської; стосовно організації самостійної роботи студентів. 4. На основі дослідження творчо-біографічних, соціально-педагогічних, історично-хронологічних факторів розроблено наукову періодизацію педагогічної діяльності вченого. Виявлено й охарактеризовано три періоди цієї діяльності: 1-й – пошуково-пропедевтичний (1923-1940 рр.), 2-й – науково-педагогічний (1940-1955 рр.), 3-й – освітньо-педагогічний та узагальнюючий (1955-1987 рр.). 5. Проаналізовано та науково узагальнено досвід освітньої та науково-педагогічної діяльності М.М.Грищенка у вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах: Київському інституті соціального виховання (1930-1932 рр.), Українському науково-дослідному інституті педагогіки (1932-1955 рр.), Науково-дослідному інституті дефектології (1948-1955 рр.), Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка (1944-1981 рр.); у державних структурах управління системою освіти (Колегії Міністерства освіти УРСР, експертній комісії ВАК при Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти СРСР, науково-методичній раді з проблем педагогіки вищої школи при Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти УРСР); у громадських освітніх інституціях (університеті наукових знань для вчителів м. Києва, науково-методичній раді Київського державного університету, Республіканському педагогічному товаристві, редакційній колегії з видання творів О.В.Духновича (Пряшев, ЧРСР), редколегії науково-методичного збірника “Вища і середня педагогічна освіта”, редколегії педагогічного журналу “Радянська школа”). Виявлено інноваційні ідеї й новаторський досвід діяльності М.М.Грищенка, що заслуговують на подальше вивчення і впровадження в практику, передусім дидактичні узагальнення й висновки щодо підготовки викладачів вищої школи й питання вдосконалення навчального процесу. 6. На основі результатів дослідження розроблено і впроваджено у зміст професійної підготовки вчителів та післядипломної освіти педагогічних працівників авторський спеціалізований навчальний курс “Видатні постаті в історії української педагогіки XX століття”. Урахування основних результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного і світового досвіду, потреб у використанні педагогічної спадщини визначного вченого дає підстави запропонувати такі рекомендації для органів державного управління України щодо оптимізації системи вищої освіти з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність: посилити увагу до діяльності дефектологічних факультетів з метою збільшення прийому та забезпечення кваліфікованими спеціалістами закладів інтернатного типу дефектологічного профілю; керівникам вищих навчальних закладів вжити заходів щодо розробки та запровадження науково-методичних семінарів для молодих викладачів на основі осмислення науково-педагогічної спадщини М.М.Грищенка. Дисертаційна робота не вичерпує всіх напрямів дослідження наукової проблеми. Подальшого аналізу потребують загальнодидактичний і методичний аспекти педагогічної творчості М.М.Грищенка. | 