Виконана дисертація є першою узагальнюючою роботою, присвяченою вирішенню біостратиграфічних завдань на основі пошарового вивчення остракод у розрізах верхньої крейди Волино-Поділля. У дисертації наведені результати систематичної ревізії фауни пізньокрейдових остракод Волино-Поділля: зроблений монографічний опис викопних решток, виділені основні етапи їхнього розвитку, показані реальні можливості застосування остракод в стратиграфії, міжрегіональних кореляціях, відтворенні палеогеографічних та палеоекологічних умов пізньокрейдового басейну. Отримані результати дозволяють зробити наступні висновки. Верхньокрейдові відклади Волино-Поділля містять значну кількість викопних остракод. Аналіз вивчених залишків цієї групи фауни у розрізі дав можливість виділити в ньому 7 комплексів цих викопних: туронський, нижньо- і верхньоконьякський, сантонський, кампанський, нижньо- і верхньомаастрихтський. Вперше із застосуванням сучасних методик монографічно вивчені та описані 86 видів пізньокрейдових остракод Волино-Поділля, з яких три форми (Mosaeleberis ucrainica sp. nov., Neocythere reticulata sp. nov., Neocythere globosa sp. nov.) є новими. Палеонтологічний атлас, що містить фотозображення черепашок остракод, зроблених на скануючому електронному мікроскопі, є першим визначником верхньокрейдових остракод Волино-Поділля. Результати аналізу фауни остракод свідчать, що волино-подільські комплекси надаються до порівняння з відповідними європейськими комплексами в туронському та кампан-маастрихтському інтервалі. Однак, виникають певні труднощі із зіставленням комплексів остракод коньяк-сантонського інтервалу, що обумовлене палеоекологічними умовами, які існували на території досліджень. Аналіз комплексів пізньокрейдових остракод підтверджує зв’язок Волино-Подільського палеобасейну з бореальними провінціями і показує широкий розвиток та незначний рівень ендемізму вивченої фауни, що дозволяє проводити кореляцію верхньокрейдових відкладів значно віддалених територій. Аналіз екологічних груп остракод з різних стратиграфічних рівнів дозволив зробити висновки щодо солоності і температурного режиму, коливань глибин морського басейну, його зв’язків із палеобасейнами Західної Європи. В результаті вивчення еволюції комплексів остракод деталізовано історію Волино-Подільського басейну під час заглиблення дна в туроні, обміління наприкінці турону – на початку коньяку та регресії моря в сантоні, яка продовжувалася в кампані та маастрихті. Виявлені особливості у розвитку остракод, що проявилися у зміні видового та кількісного складу, є відображенням трансгресивно-регресивних циклів у палеобасейні району досліджень. Підтверджено існування двох етапів розвитку пізньокрейдового Волино-Подільського басейну: турон-коньякський, що відповідає фазі стабілізації глибоководних умов після сеноманської трансгресії, і сантон-маастрихтський, що відповідає регресивній фазі розвитку даної ділянки палеобасейну. Послідовність змін комплексів остракод, а отже і седиментаційного середовища у пізній крейді на Волино-Поділлі вказує, що його розвиток був тісно пов’язаний з палеогеографічними обстановками, які спостерігаються у суміжних палеобасейнах. Аналіз розвитку остракод в межах родин показав, що на певних відрізках часу найбільшої чисельності досягали форми однієї, рідше кількох родин. Максимум Bythocytheridae відмічається в туроні (8 видів), а в маастрихті з них відомий всього один вид. Максимум Cytherellidae припадає на пізній маастрихт (8 видів), найменша кількість спостерігається в кампані (4 види). Максимум видів родини Trachyleberididae притаманний коньяку (13 видів), тоді як у маастрихті ця родина представлена лише шістьма видами. Найменш численним по загальній кількості (15 видів) є нижньомаастрихтський комплекс, що пояснюється несприятливими умовами для розвитку цієї групи фауни, на досліджуваній ділянці басейну. При вивченні верхньокрейдових фацій та їх палеоценозів встановлені найбільш сприятливі умови для розвитку остракод, а саме: відкрите море глибиною 50-200 м, температура води не вище 20 С, несильні придонні течії та спокійні умови осадонакопичення. Це глибоководні фації писальної крейди (турон) та глинистих мергелів (кампан, верхній маастрихт). У фаціях кварцево-глауконітових пісків (сеноман), глинистих вапняків (коньяк-сантон, нижній маастрихт), площа поширення яких відповідає літоралі або верхній частині субліторалі, остракоди відсутні або представлені збіднілим комплексом поганої збереженості. Подібність змін у розвитку фауни остракод з різних регіонів, широкі міграції окремих видів дозволяють вважати цю групу перспективною для вирішення питань стратиграфії, кореляції та палеогеографії. |