У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення низки наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розробці теорії особливого суб’єкта інформаційних правовідносин, що сприятиме розвитку загальнотеоретичного поняття «суб’єкт права», а також є необхідною умовою становлення інформаційного права як самостійної галузі. Дисертантом сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі. Проведений аналіз загальнотеоретичних підходів до визначення суб’єкта права та підстав його класифікації дозволив зробити висновок про відсутність чіткої теорії, яка б містила універсальне поняття суб’єкта. Дослідження проблеми особливих суб’єктів у сфері інформаційних правовідносин дозволяє краще зрозуміти поняття «суб’єкт правовідносин», яке для теорії права є базовим. У результаті здійсненого аналізу сформульовано авторське визначення поняття «особливий суб’єкт інформаційних правовідносин»: це – суб’єкт права, фізична особа, якій відповідно до закону надається більша, ніж іншим суб’єктам інформаційних відносин, можливість у реалізації права на інформацію у зв’язку зі специфікою її професійної діяльності, яка спрямована на забезпечення і гарантування повноти права на інформацію іншим суб’єктам. До специфіки правосуб’єктності особливих суб’єктів інформаційних правовідносин віднесено те, що їх право-, діє-, та деліктоздатність відрізняється від право-, діє- та деліктоздатності інших учасників. Відмінними рисами правоздатності особливого суб’єкта інформаційних правовідносин визнається те, що відповідно до закону він має додаткові права у сфері збору, використання і розповсюдження інформації; переваги на пошук, збір і отримання аналітичної інформації; право на використання різних джерел інформації; право на використання інформації різного статусу – як відкритої, так і закритої; право встановлювати режим доступу до інформації, наприклад, відносити інформацію до державної таємниці. Особливими суб’єктами інформаційно-правових відносин є журналісти, оперативні працівники правоохоронних органів, державні експерти з питань таємниць. Дієздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин у дисертації визнається спеціальною, вона додатково характеризується тим, що цей суб’єкт має перевагу у реалізації права на інформацію за рахунок специфіки професійної діяльності. Це реальна здатність здійснювати конкретну правову функцію, вид правової діяльності. Зокрема, це здатність перебувати в місцях надзвичайних подій, стихійних лих, військових конфліктів за пред’явленням посвідчення (для журналістів); отримувати інформацію шляхом проведення оперативних спостережень, оперативних опитувань, що за законом неприпустимо для інших видів суб’єктів (для оперативних працівників правоохоронних органів); визначати підстави віднесення інформації до державної таємниці (для державного експерта з питань таємниць). Деліктоздатність особливого суб’єкта інформаційних правовідносин визначено як здатність нести за вчинене у межах професійної діяльності інформаційне правопорушення юридичну відповідальність, обумовлену положеннями інформаційного законодавства, що встановлює перелік випадків її підвищеного обсягу, або звільнення від такої відповідальності. Зроблено висновок, що поняття «суб’єкт інформаційного права» і «суб’єкт інформаційних правовідносин» не є тотожними. Суб’єкт інформаційного права має лише інформаційну правоздатність і потенційно може бути учасником інформаційних правовідносин, у той час як суб’єкт інформаційних правовідносин є їх реальним учасником. Визначено формальні процедурно-процесуальні підстави професійної діяльності для особливих суб’єктів інформаційних правовідносин. Такими підставами може бути наявність посвідчення журналіста як представника певного ЗМІ; отримання першої, другої або третьої форм допуску для роботи з документами, що містять державну таємницю, – для державного експерта з питань таємниць; рішення (дозвіл) суду на проведення оперативно-розшукових заходів і наявність службового посвідчення – для оперативних працівників правоохоронних органів. Водночас правова мета надання журналісту, оперативному працівнику правоохоронних органів, державному експерту з питань таємниць особливого статусу полягає у забезпеченні іншим суб’єктам інформаційних правовідносин повноти реалізації права на інформацію. Умовами виділення у загальній класифікації суб’єктів правовідносин категорії «особливий суб’єкт інформаційних відносин» названо професійну спрямованість діяльності в інформаційному обігу; виконання забезпечувальної функції в реалізації права щодо інших суб’єктів; більша за обсягом, порівняно з іншими суб’єктами, інформаційна правосуб’єктність. Такий підхід є можливим і для розвитку загальної класифікації суб’єктів права та суб’єктів інформаційних правовідносин. Сформульовано пропозицію про необхідність усунення з чинного інформаційного законодавства положень, що наділяють органи виконавчої влади повноваженнями на встановлення фактів порушення представниками ЗМІ порядку і режиму акредитації при владних структурах та скасування самої акредитації до винесення відповідного рішення судовими інстанціями. Такий стан нормативного регулювання зазначених відносин є недемократичним і таким, що обмежує в конституційному праві на інформацію не лише самих представників ЗМІ, але і невизначене коло громадян держави, які недоотримують відповідну інформацію від професіоналів інформаційної сфери. Адже тут порушується і принцип першочерговості отримання інформації, і принцип її відкритості на шляху формування інформаційного суспільства в Україні. У сфері діяльності державного експерта з питань таємниць пропонується законодавчо закріпити необхідність створення єдиного електронного реєстру-переліку (зводу) відомостей, що становлять державну таємницю, з відповідним систематичним повідомленням користувачів про виведення з його складу тих чи інших елементів і оприлюдненням в доступних формах інформації, з якої знято обмежуючі грифи. На основі аналізу характерних рис понять «особливий суб’єкт» та «спеціальний суб’єкт» зроблено висновок про те, що вони не є тотожними. Ознаки, що характеризують як спеціального суб’єкта, так і особливого, з одного боку, є додатковими, оскільки доповнюють загальне поняття суб’єкта, з іншого боку, – вони є обмежувальними, оскільки звужують коло осіб, які належать до зазначених видів суб’єктів. Поняття «особливий суб’єкт» вживається щодо фізичних осіб, які виконують свої повноваження в інформаційно-правових відносинах і володіють особливими правовими якостями; серед них – комунікативність, професійність та забезпечувальність. Поняття ж «спеціальний суб’єкт» застосовується як до фізичних, так і юридичних осіб, як до індивідуальних, так і колективних суб’єктів. У законодавстві найчастіше під цим поняттям розуміються посадові особи, службові особи, наділені владними повноваженнями. Теорія права пропонує застосовувати термін «спеціальний суб’єкт» для такого різновиду сторони правових відносин як колективний суб’єкт у вигляді державного органу або комерційної організації. |
