За результатами дослідження зроблено такі основні висновки, що є відповідним внеском у розвиток загальної теорії права: 1. Прогалинами, заповнення яких можливе в ході правозастосовчої діяльності, є лише випадки відсутності або неповноти нормативно-правових приписів, тобто прогалини у праві. Останні можуть бути умовно поділені на нормативно-правові прогалини (часткова відсутність нормативно-правових приписів) та правовий вакуум (повна відсутність таких приписів). Ознаками прогалини у праві є: відсутність або неповнота нормативно-правового припису, необхідного для регулювання суспільних відносин; входження останніх до сфери правового регулювання; наявність потреби в їх правовому регулюванні. 2. Неможливість швидкого врегулювання суспільних відносин, не регламентованих правом, шляхом внесення необхідних змін і доповнень до діючого права або видання нового нормативно-правового акту (усунення прогалини на правотворчому рівні) – з одного боку, та встановлена законом заборона відмови у правосудді і потреба вирішення справи про не передбачені правом суспільні відносини з метою юридичного захисту прав, свобод та інтересів осіб – з іншого, обумовлює необхідність кваліфікованого заповнення прогалини правозастосувачем. 3. Аналогія права є одним із способів заповнення прогалин та займає серед цих способів особливе місце, оскільки використовує для вирішення справи принципи права (загальні, міжгалузеві, галузеві, інститутів права), які виконують безпосередньо регулятивну функцію і виступають єдиною нормативно-правовою підставою правозастосовчого рішення, у зв’язку з чим застосування аналогії права є складним творчим процесом. 4. Для правильного застосування аналогії права необхідні специфічні умови, які забезпечують суворе дотримання законності при заповненні прогалин: 1) наявність справжньої прогалини у праві та неможливість її заповнення засобами аналогії закону; 2) обов’язковість входження спірних суспільних відносин до сфери правового регулювання; 3) об’єктивна потреба їх правового регулювання; 4) подібність неврегульованих нормативно суспільних відносин та правових відносин, охоплених вимогами, які виводяться із визначених принципів права; 5) вирішення справи у межах принципів права; 6) врахування інших принципів відповідного інституту або галузі права, загальних принципів права; 7) несуперечливість виробленого шляхом аналогії права правила для конкретного випадку діючим приписам права, правовому статусу осіб або їх законним інтересам; 8) відсутність законодавчої заборони на застосування аналогії права та інших перешкод до цього. 5. Застосування аналогії права повинно здійснюватись з дотриманням принципів: законності, справедливості, обґрунтованості та доцільності. 6. Процес вирішення юридичних справ на підставі принципів права, на відміну від загального процесу застосування правових норм і навіть порядку дій при аналогії закону, є набагато складнішим рівнем застосування права, що обумовлене відсутністю конкретного нормативно-правового припису. Зазначений процес полягає у: 1) аналізі фактичних суспільних відносин, не врегульованих правом, з метою встановлення їх належності до сфери правового регулювання, потреби в їх правовій регламентації та вирішенні по суті; 2) дослідженні нормативно-правових приписів певного інституту або галузі права, до сфери регулювання яких належать суспільні відносини, не врегульовані правом, і розкритті їх принципів, які можуть бути поширені на ці відносини (процес "юридичної кваліфікації"); 3) конструюванні на основі принципів права конкретного правила, на підставі якого можливо вирішити відповідну юридичну справу; 4) прийнятті рішення про конкретизоване регулювання спірних відносин, прямо не регламентованих правом, на підставі принципів права або нових нормативно-правових приписів та принципів права, створених у процесі правозастосування. 7. Застосування аналогії права не є способом усунення виявленої прогалини, що належить до компетенції виключно правотворчих органів, а способом її заповнення (подолання) з метою вирішення конкретної юридичної справи. Відповідно нове правоположення, створене на основі принципів права, має індивідуальний характер та не стає джерелом права. 8. Застосування аналогії права при вирішенні юридичних справ є прерогативою судів як спеціально уповноважених компетентних державних органів. 9. Принципи права в силу їх універсальності та узагальненості можуть охоплювати велику кількість нових і непередбачених ситуацій. Вони певним чином компенсують пропуски у правовому регулюванні. Загальні принципи права є багатогранним явищем. Будучи одним із елементів системи права, вони відображують загальну спрямованість та забезпечують єдність правового регулювання, у випадках прогалин, колізій, суперечностей або інших неузгодженостей у приписах юридичних норм прямо виступають джерелами права. Принципами права є лише такі, які зафіксовані у джерелах права: безпосередньо закріплені у правових нормах або випливають з їх змісту. 10. Розкриваючи характер та сутність принципів, можливо виділити напрямки їх функціонального значення та впливу на юридичні явища в ході вирішення питань, залишених без правового регулювання: 1) принципи є фундаментом права, базою, на якій побудована і діє вся система права, орієнтиром у формуванні права; 2) є критерієм оцінки нормативно-правових актів та практики правозастосування на предмет їх відповідності праву; 3) пронизують внутрішню структуру системи права, забезпечують системність та єдність правових норм; 4) сприяють формуванню та удосконаленню правозастосовчої практики; 5) мають пізнавальне значення – розкривають соціальну сутність правової системи конкретної держави та відображують головним чином момент стійкості, стабільності права; 6) будучи складовою частиною ідеології, здійснюють вплив на формування суспільної та професійної правосвідомості. 11. Забороняється застосування аналогії при заповненні прогалин у праві, пов’язаному із кваліфікацією діяння правопорушенням або злочином та визначенням міри відповідальності за його вчинення. Можливість заповнення прогалин у цій сфері виключається однією з основних ознак правопорушення та злочину – протиправністю, тобто передбаченістю їх як таких законом. Аналогія не застосовується до відносин, які законом не передбачені. Наявні тут прогалини можуть бути усунуті виключно законодавцем. Надання можливості правозастосувачу заповнювати такі прогалини та визнавати особу винною у вчиненні злочинів і правопорушень поставить застосування юридичної відповідальності у залежність від суб’єктивного розсуду службових осіб, наділених компетенцією застосовувати право, призведе до порушення прав і свобод людини та громадянина, їх недоторканності, зведе нанівець завдання їх всебічної охорони та захисту. 12. Видається можливим та доцільним заповнення прогалин на підставі аналогії права у галузях матеріального права, де вона прямо не передбачена (за винятком права, пов’язаного із кваліфікацією діяння правопорушенням або злочином та визначенням міри відповідальності за його вчинення). Не суперечить вимогам права і використання його принципів для заповнення прогалин у процесуальних галузях права (цивільному, господарському, адміністративному). Наявність аналогії доводить, що є правомірним і підлягає захисту не тільки те, що передбачене у нормах права, але й те, що в них не передбачене, але перебуває у сфері правового регулювання. 13. Прогалина у будь-якій галузі права не може бути заповнена правозастосувачем, коли вона стосується суспільних відносин, про які правотворцем визначено, що вони врегульовані вичерпно, коли відносини можуть бути врегульовані лише правотворчим шляхом, при обмеженні прав, свобод та інтересів людини і громадянина тощо. 14. Допустимим є застосування аналогії при вирішенні питань про звільнення особи від юридичної відповідальності чи її пом’якшення, трактуванні будь-яких сумнівів на користь притягуваної до неї особи, визнанні протиправного діяння таким, що не завдало суспільної шкоди та не підлягає застосуванню заходів впливу, тощо. У зв’язку з цим аналогія також може використовуватись при заповненні відповідних прогалин у кримінально-процесуальному та адміністративно-процесуальному праві. 15. З метою усунення суперечок з приводу можливості застосування аналогії в тій чи іншій галузі права, укріплення законності та забезпечення стабільності правового регулювання питання про допустимість та необхідність цього способу заповнення прогалин повинно окремо регламентуватись у законі. 16. Незважаючи на ряд спільних рис, які об’єднують аналогію права з аналогією закону, ці способи заповнення прогалин у праві суттєво різняться між собою: за характером підстави та черговістю застосування; за характером нормативного матеріалу; за процедурою вирішення юридичних справ; рівнем творчості тощо. 17. Заповнення прогалин у праві за аналогією права дає можливість забезпечити належний юридичний захист прав громадян, рівність учасників правових відносин, сприяє укріпленню правового статусу особи, підвищенню рівня її соціальної захищеності у відносинах з державою; дозволяє активно впливати на прогресивні тенденції в країні, розвиток нормальних суспільних відносин, забезпечує стабільність і ефективність правового регулювання, гармонійне функціонування системи права та удосконалення нормативно-правових актів. |
