У дисертації наведене теоретичне узагальнення й вирішення наукової задачі, яка полягає у з’ясуванні соціально-психологічних особливостей ставлення до участі у політичному житті молодіжної Інтернет-аудиторії та молоді, яка не користується Інтернетом. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків: 1. Політична участь є видом суспільної, просоціальної діяльності, яка полягає у включенні — на рівні свідомості і на рівні поведінки — індивідів у політичне життя суспільства. Готовність до цієї діяльності формується в процесі політичної соціалізації і визначається комплексом набутих знань і уявлень про політику як суспільну діяльності, суб’єктів політики, себе, як потенційного учасника політичного життя, а також емоційним відгуком на все це, тобто тим, що об’єднує в собі психологічна категорія „ставлення”. 2. Ставлення до політики, як суб’єктивне відображення політичної дійсності, має два рівні вияву, що репрезентують міру включення його носіїв у політичний процес. Перший рівень — споглядальний, суто „ставленнєвий” — виявляється як: 1) зацікавлене спостереження за політикою; 2) переживання емоційного зв’язку з нею; 3) обговорення політичних питань з іншими (у малих чи великих групах). Найвагоміший практичний результат цього рівня— психологічне включення в політику. Другий рівень — дієвий, або рівень політичної поведінки — виявляється як: 1) ситуаційні, не завжди усвідомлені, не обтяжені відповідальністю поведінкові реакції на окремі політичні події; 2) відносно регулярна участь у виборах, референдумах, інших політичних заходах, пов’язана з громадянською відповідальністю; 3) організовані, спільні з іншими дії, спрямовані на вирішення певних політичних проблем (або доцільна й відповідальна політична поведінка). Максимальним результатом цього рівня участі є свідоме, спричинене просоціальною мотивацією членство в громадських та політичних організаціях. 3. Перехід від споглядання політики до активної участі в ній визначається внутрішніми і зовнішніми чинниками. Універсальним внутрішнім чинником (медіатором), здатним „розгорнути” політичну участь до рівня політичної поведінки, є ставлення до політики. Одним із зовнішніх чинників (медіаторів) політичної участі молоді в умовах медіасуспільства є Інтернет: 1) як сучасне і перспективне медіа, яке оптимально узгоджується з інтересами і потребами молоді; 2) як альтернативне соціальне середовище з майже ідеальними інформаційно-комунікативними мережами, які уможливлюють здійснення нових (онлайнових, віртуальних) форм політичної участі; 3) як новітня інформаційна технологія впливу на політичну свідомість і поведінку не лише користувачів, а й тих, хто перебуває у спільних комунікаційних мережах з ними. 4. Ставлення користувачів Інтернету до політики істотно відрізняється від ставлення не-користувачів за емоційно-оцінними (цікавість до політики, довіра до органів та суб’єктів політичної влади, емоційні оцінки на їх адресу) і „когнітивними” (свідомий інтерес до політики, частота споживання політичної інформації, політична інформованість, особливості політичних цінностей і громадсько-політичних орієнтацій, оцінка свого місця в політиці) показниками. Воно є: 1) позитивнішим, конструктивнішим, менш забарвленим негативними емоціями; 2) зацікавленішим і „включеним”; 3) компетентнішим і свідомішим; 4) таким, що має вищий потенціал довіри до політики і її суб’єктів; 5) активнішим і дієвішим; 6) відповідальнішим і просоціально орієнтованим; 7) більш внормованим просоціальною мотивацією. 5. Користувачі Інтернету, порівняно з не-користувачами, мають вищий рівень соціальної мобільності, про що свідчать: 1) більш виражена орієнтація на пошук однодумців і „своєї” групи та на взаємодію (спільні дії) з ними; 2) більш представницький практичний досвід участі в політичному житті країни (в окремих політичних акціях, у виборах до органів державної влади, у молодіжних та інших громадських і/чи політичних організаціях); 3) більша відповідність між намірами і реальною участю в політичному житті; 4) активна участь в онлайнових (віртуальних) формах політичної активності; 5) досить свідома й просоціальна мотивація стосовно політичної участі в майбутньому. 6. Молодіжна Інтернет-аудиторія чітко типологізується за такими критеріями: 1) провідна соціальна потреба (типи користувачів: „орієнтовані на пошук інформації”, „орієнтовані на комунікування”, „орієнтовані на розваги”); 2) тип комунікативної поведінки (типи користувачів: „активний, лідерський”, „нормативний, орієнтований на традиції”, „емоційний, запальний”, „пасивний, байдужий”); 3) свідомий інтерес до політики і регулярне споживання політичної інформації (типи: „аполітичний” і „прополітичний”). За будь-якої класифікації серед користувачів виявляється частка осіб (близько 40%), які належать до аполітичного, орієнтованого на розваги типу. Подорожуючи Інтернетом у пошуках розваг, аполітичні користувачі стикаються й із політичною інформацією, час від часу відвідують політичні сайти, заходять у чати тощо. Почасти тому рівень політичної їх інформованості вищий, ніж у не-користувачів, але це не поліпшує ставлення їх до політики і не активує політичну їх поведінку. 7. Отримані емпіричні дані спростовують уявлення про молодіжну Інтернет-аудиторію як однозначно пасивну, надмірно „віртуалізовану”, орієнтовану на уникнення і автономію, відчужену від громадсько-політичного життя. Навпаки, вона є досить „якісною” аудиторією, об’єднаною не лише спільними інформаційно-комунікативними мережами, а й спільними інтересами і мотивами. З огляду на свої соціально-психологічні й мобілізаційні характеристики, а також на позитивніше (порівняно з не-користувачами) ставлення до політики і участі в політичному житті, вітчизняна молодіжна Інтернет-аудиторія є досить перспективним суб’єктом політичного життя. Кількість Інтернет-аудиторії стрімко зростає, вона вочевидь перетворюється на нову соціальну спільноту, що посідає в суспільстві дедалі виразнішу роль. Вона користується довірою в суспільстві і здатна бути „лідером думок”, а отже, становити істотний внесок у формування громадської думки. Усе це визначає перспективи та напрями подальших досліджень Інтернет-аудиторії як соціальної спільноти, що першою ступила на поріг нової культурно-історичної епохи — епохи постмодерну. |