1. Дослідження розвитку професійно-технічної освіти в КНР в останній чверті ХХ – на початку ХХІ століття показало, що модернізацію системи підготовки виробничого персоналу було здійснено шляхом трансформації професійно-технічної освіти у систему професійної освіти відповідно до національної стратегії та світових тенденцій неперервної професійної освіти. Національна стратегія розвитку освіти формувалася під впливом як світових теорій розвитку освіти (модернізація, теорія людського капіталу), сучасних теорії із китайськими особливостями (економіка знань), так і концепцій, притаманних тільки китайському суспільству („сяо кан”). В стратегії враховано національні цінності азіатських країн, що забезпечують пріоритетний розвиток науки і освіти та зберігають політичну, культурну автономію й національну ідентичність в умовах відкритої економіки. Необхідність розробки національної стратегії зумовлювалася зовнішніми (прискорений розвиток ринкової економіки, інформаційних та комунікаційних технологій, становлення ринку праці) та внутрішніми чинниками (невідповідністю структури, змісту, форм та методів професійної підготовки потребам ринку праці, низьким рівнем конкурентоспроможності фахівців на ринку праці через вузькопрофільність професій). Вплив соціально-економічних чинників (переорієнтація китайського виробництва на ринок експорту, розвиток сектора послуг, нові вимоги до знань і професійних компетенцій виробничого персоналу, реструктуризація державних підприємств, зростання безробіття в країні) визначив необхідність на модернізації професійно-технічної освіти, позначився на формуванні та розвитку системи підготовки виробничого персоналу, яка була зорієнтована на задоволення поточних та перспективних потреб у підготовці робітничих кадрів сучасного виробництва та сфери послуг. 2. Модернізація професійно-технічної освіти КНР здійснювалася упродовж чотирьох етапів, кожен з яких визначався певними соціально-економічними подіями, змінами суспільних відносин, трансформаційними перетвореннями у сфері зайнятості та ринку праці. Заходи, вжити у ході реформ освітньої галузі на різних етапах, віддзеркалювали зміни пріоритетів у суспільному розвитку країни: після здійснення заходів щодо відродження всіх галузей народного господарства, які постраждали в часи „культурної революції” (1949–1979 рр.) та енергійних пошуків шляхів виведення країни із кризи (1979–1984 рр.), відбулося перенесення акценту із суто економічного зростання (1979–1996 рр.) на його поєднання з соціальною політикою (1996–2004 рр.), від розширення ринку збуту шляхом виробництва нових товарів до його завоювання за допомогою науково-технічних винаходів та сучасних технологій. Спостерігалася поступова відмова від технократичної моделі розвитку освіти, що ґрунтувалася на підвищенні кількісних показників розвитку професійно-технічної освіти (це було необхідно в період прискореної індустріалізації), до культурологічної парадигми із відповідним розвитком якісних характеристик людського капіталу, для виховання працівника нової формації, здатного не тільки приймати рішення в певних виробничо-технологічних процесах, а й бачити перспективу та діяти на випередження. 3. У нових соціально-економічних умовах розширилися функції професійно-технічної освіти та відбувся процес її трансформації в систему професійної освіти. Концептуальними засадами трансформації були принципи випереджувального розвитку професійної підготовки майбутніх фахівців на основі ефективної координації діяльності всіх ланок системи неперервної освіти; інтеграції професійної освіти з наукою і виробництвом; наступності в ступеневій професійній підготовці фахівців для забезпечення цілісності професійної освіти й оптимізації взаємозв’язку окремих підсистем (загальноосвітньої, загальнотехнічної, спеціальної підготовки); децентралізації, яка уможливила функціонування професійних закладів як самостійних організацій, що виконують функцію суб’єктів ринкових відносин; гнучкості (короткострокові програми; програми у вільний від роботи час, заочні курси навчання, індивідуальні заняття; проведення навчання з одного предмета спеціального циклу тощо) і диверсифікації форм та методів навчання (використання дистанційних форм навчання із інформаційно-комп’ютерними технологіями, інтерактивними методами та мультимедійними засобами); регіоналізації; поєднання фундаментальних знань і ґрунтовної практичної підготовки, орієнтованої на конкретну галузь; застосування індивідуального підходу, розвиток творчих здібностей студентів; єдність професійного навчання і виховання. 4. Економічні умови розвитку КНР наприкінці минулого століття підштовхнули всю систему підготовки виробничого персоналу до пошуків принципово нових шляхів діяльності. Для забезпечення випереджувальної професійної підготовки було оновлено зміст і форми професійного навчання з урахуванням економічних змін, галузевої і регіональної специфіки. Це сприяло забезпеченню наступності, дотриманню принципів варіативності й гнучкості. Оновлення змісту професійного навчання відбувалося відповідно до вимог ринку праці з урахуванням новітніх технологій (дистанційні форм навчання, інформаційно-комп’ютерні технології, інтерактивні методи) за такими напрямами: інтеграція переліку професій на основі аналізу видів робіт та функцій виконавців у виробництві та сфері послуг (що забезпечило перехід від вузькопрофільних до професій широкого профілю), інтеграція професійної освіти у систему неперервної освіти шляхом розробки наскрізних програм навчання. Такий підхід уможливлював наступність і послідовність між ланками професійної освіти, забезпечував розвиток неперервної професійної освіти, сприяв підвищенню престижу професійної освіти у КНР), залученню роботодавців регіону до відбору та структурування змісту професійного навчання, орієнтованого на економіку певного регіону. 5. Реформи у галузі професійної освіти КНР супроводжувалися запровадженням сучасних управлінських та організаційно-економічних механізмів функціонування освіти на загальнодержавному і регіональному рівнях. Децентралізація управління професійною освітою була здійснена шляхом розмежування компетентностей центральних, регіональних органів керування професійними навчальними закладами КНР, соціальних партнерів і навчальних закладів у питаннях функціонування професійної освіти за умов збереження широких повноважень на центральному рівні для мінімізації прорахунків перехідного періоду. Розмежування відповідальності між центральним та регіональними рівнями управління було спрямовано на створення регіональних програм розвитку професійної освіти. Після одержання додаткових прав у визначенні освітньо-виховної, навчально-виробничої, фінансово-економічної та господарчої діяльності професійні навчальні заклади КНР набули статусу самостійних організацій, виконуючи функцію суб’єктів ринкових відносин. Децентралізоване управління під макроконтролем центрального уряду уможливило проведення фінансової реформи з метою скорочення державних інвестицій та залучення громадськості до розвитку освітньої галузі, запровадження механізмів багатоканального фінансування. Нові управлінські та організаційно-економічні механізми функціонування професійної освіти сприяли удосконаленню і демократизації форм управління й фінансування професійною освітою КНР та стало важливою передумовою створення сучасної системи підготовки виробничого персоналу. 6. Здійснений аналіз подібного і відмінного у реалізації державної політики щодо підготовки кваліфікованих робітничих кадрів дав змогу обґрунтувати висновок щодо випереджувального характеру реформ в КНР за такими напрямами: послідовне здійснення Урядом КНР політики пріоритетного фінансування цієї галузі; запровадження додаткових пільг роботодавцям, які беруть активну участь у створенні сучасної матеріально-технічної бази для організації виробничого навчання; звільнення професійних закладів від усіх видів податків; використання механізмів самофінансування навчальних закладів за рахунок надання платних освітніх та комерційних послуг; запровадження механізмів багатоканального та різнорівневого фінансування, залучення з цією метою коштів замовників кадрів, інвесторів, спонсорів та коштів від виробництва й комерційної діяльності навчальних закладів; надання самостійності професійним закладам у вирішенні питань не тільки фінансово-економічної та господарської діяльності, й освітньо-виховних і навчально-виробничих. Децентралізоване визначення змісту професійної освіти спрямовується на адаптацію професійної підготовки до потреб економіки певних регіонів і підприємств–замовників кадрів та передбачає залучення роботодавців до активної участі в розробці навчальних планів і програм за умов збереження координуючої ролі Міністерства освіти КНР, 7. Рекомендації щодо можливості використання прогресивних ідей китайського досвіду обгрунтовано за такими основними напрямами: децентралізація системи управління та фінансування професійної освіти; надання навчальним закладам статусу незалежних суб’єктів ринкових відносин; налагодження або відновлення соціального партнерства; оновлення змісту професійного навчання відповідно до потреб конкретного замовника кадрів; розвиток неперервної професійної освіти. Досвід КНР свідчить, що результатом реформ у зазначених напрямах є створення такої система підготовки виробничого персоналу, яка зорієнтована на задоволення потреб ринків праці певних регіонів де розташовані навчальні заклади та активно впливає на подальший економічний розвиток країни. Творче використання прогресивних ідей КНР та інших зарубіжних держав позитивне вплине на реформування системи професійно-технічної освіти в Україні відповідно до потреб громадян у професійній освіті та перспектив економічного розвитку нашої країни. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджування. Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на здійснення порівняльно-педагогічних досліджень з проблем підготовки сучасного виробничого персоналу у Східно–Азіатських країнах, професійних навчальних закладах недержавної форми власності, напрямів взаємодії професійних навчальних закладів, роботодавців та інших соціальних партнерів. |