1. Питання теорії і методики професійної освіти, її модернізації в ринкових умовах та соціального партнерства, нові моделі управління освітою, оцінювання результативності й ефективності діяльності регіональних органів професійної освіти та методичних служб широко досліджуються російськими вченими. Дослідниками обґрунтовано концептуальні положення щодо прогнозування розвитку профтехосвіти на загальнодержавному, регіональному та галузевих рівнях, інноваційні підходи до проектування змісту професійного навчання кваліфікованих робітників, впровадження інноваційних моделей професійної освіти в Україні. Вивчення стану досліджуваної проблеми на практиці у Російській Федерації і Україні показало, що основними чинниками впливу ринкової економіки на трансформацію систем підготовки кваліфікованих робітників стали економічні, організаційні, фінансові механізми. Економічні перетворення суттєво впливають на парадигму розвитку систем професійної освіти і навчання. Трансформація економічного устрою, поява ринків праці, інтелектуальних ресурсів, освітніх послуг, зрослі вимоги до кваліфікації фахівців змінили систему пріоритетів і стратегію підготовки кваліфікованих робітничих кадрів. Провідною в професійній освіті стала орієнтація на задоволення потреб ринку праці, запитів роботодавців, відкриття підготовки робітничих кадрів з нових професій і спеціальностей. За таких умов рівень професійної освіти громадян стає головним засобом їх соціального захисту. У зв’язку з цим провідним орієнтиром у розвитку системи професійної освіти стають вимоги регіонального ринку праці, системної підтримки й тісного взаємозв’язку професійної освіти, виробництва і соціальних партнерів. 2. Педагогічний аналіз процесів децентралізації та регіоналізації початкової професійної освіти в Російській Федерації показав, що державна політика законодавчо обґрунтована на федеральному і регіональних рівнях, створила умови для надання автономії регіонам і навчальним закладам у формуванні навчальних планів і програм підготовки кваліфікованих робітників для потреб регіону, залучення роботодавців до формування переліку професій, створення професійних стандартів, контролю й оцінювання освітніх програм. За цих умов основними напрямами модернізації початкової професійної освіти в Російській Федерації стали: розширення взаємодії закладів початкової і середньої професійної освіти з роботодавцями; створення і розвиток інноваційних освітніх ресурсів, навчальних планів і програм; широке впровадження інноваційних методик і технологій навчання; удосконалення управління якістю професійної освіти, зокрема організація зовнішнього оцінювання та сертифікація випускників; розвиток нових організаційних форм у закладах професійної освіти (створення центрів науково-методичної роботи, лабораторій інноваційних технологій); підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників. Позитивним явищем є наступність у прийнятих нормативних актах, концепціях і програмах розвитку. Це дає підстави для обґрунтування висновку щодо створення в РФ власної моделі регіоналізації системи ППО в умовах децентралізації. 3. До позитивних тенденцій розвитку початкової професійної освіти в суб’єктах РФ віднесено: інтеграцію початкової професійної освіти і середньої професійної освіти; створення інтегрованих навчальних планів і програм для реалізації ступеневої підготовки кваліфікованих робітників і спеціалістів середньої ланки; активне залучення роботодавців до підготовки робітничих кадрів для потреб регіону; створення дорадчих рад в регіонах для трансформації системи управління закладами початкової професійної освіти від державного до державно-громадського управління; вдосконалення мережі та реструктуризація закладів професійної освіти з метою оптимального використання фінансових і матеріальних ресурсів; проведення моніторингу потреб регіонів у робочій силі; запровадження багатоканального фінансування закладів початкової професійної освіти. Поряд з цим виявлено, що в окремих випадках регіоналізація призвела до розбіжностей у реалізації державних стандартів професійної освіти в різних регіонах, перепрофілювання та ліквідації окремих закладів початкової професійної освіти; суттєвого розриву в соціальному захисті інженерно-педагогічних працівників в різних регіонах, що призводить до певної соціальної напруги і погіршення якості підготовки кваліфікованих робітників. 4. У контексті сучасних і перспективних потреб ринку праці соціальне партнерство в системі професійної освіти розглядається як системна, творча взаємодія навчальних закладів із роботодавцями, службою зайнятості, органами державної і місцевої влади, громадськими організаціями. Підхід до соціального партнерства в системі професійної освіти як до одного з пріоритетних напрямів її розвитку обґрунтовано в документах федерального рівня і в програмах розвитку професійної освіти суб’єктів РФ. Виявлено основні напрями розвитку соціального партнерства в РФ: - на рівні закладів та установ професійної освіти – створення інститутів суспільного і державного контролю фінансово-господарської діяльності адміністрації (опікунських, наглядових рад та інших форм державно-громадського управління освітою) як обов’язкової умови переходу на модель економічної самостійності освітніх установ; організація виробничого навчання учнів на реальних робочих місцях, стажування на підприємствах викладачів і майстрів виробничого навчання, співпраця в здійсненні експертизи навчально-програмної документації, оцінці якості навчання, працевлаштуванні випускників; - на регіональному рівні – участь роботодавців у визначенні рейтингів навчальних закладів, створення координаційних рад для налагодження інтеграційної взаємодії підприємств із профільними навчальними закладами, обґрунтування комплексного прогнозу середньо- і довготермінових територіальних і галузевих потреб ринку праці з урахуванням пріоритетів соціально-економічного розвитку, демографічної ситуації та міграційних процесів; спільне прогнозування на цій основі обсягів і профілів підготовки робітників і фахівців, затвердження планів набору в заклади професійної освіти, формування переліку професій; контроль й оцінювання навчальних програм; контроль за їх якісною реалізацією; забезпечення зворотнього зв’язку з підприємствами та проведення постійного моніторингу якості навчання тощо; - на загальнодержавному рівні – реалізація базових інституційних умов для максимального використання потенціалу співпраці системи освіти, роботодавців і влади, зокрема, залучення роботодавців до формування вимог до якості підготовки випускників, створення, затвердження і введення в дію державних освітніх стандартів професійної освіти, створення і вдосконалення механізмів формування соціального замовлення системі професійної освіти, а також розроблення механізмів інвестування у професійну освіту. 5. Модернізація системи підготовки кваліфікованих робітників в умовах ринкової економіки зумовила необхідність вдосконалення нормативно-правової бази, зокрема внесення відповідних поправок і доповнень до законів, загальнодержавних документів і законодавчих рішень суб’єктів Російської Федерації, що регулюють ринок праці та освітніх послуг. На рівні суб’єктів Російської Федерації відбувається законодавче оформлення розмежування повноважень між органами управління освітою різних рівнів, визначення принципів реструктуризації мережі навчальних закладів професійної освіти. Заходи з підвищення якості управління в регіонах спрямовані на підвищення дієздатності органів управління. Сучасний стан ринку праці свідчить про вичерпаність адміністративних заходів і необхідність переходу до економічних методів його регулювання, зокрема на основі оновлення підходів до формування державного замовлення на підготовку кадрів. Позитивну роль у цьому процесі відіграє Закон Російської Федерації “Про автономні заклади”, реалізація якого відкриває простір для розвитку підприємництва в галузі освіти, забезпечення реального запровадження багатоканального фінансування у професійній освіті, підвищення самостійності навчальних закладів. 6. У розвитку національних систем підготовки кваліфікованих робітників у Російській Федерації та Україні подібними є: цілі та завдання систем підготовки кваліфікованих робітників; соціально-економічні виклики в кожній із цих країн; дефіцит робітничих кадрів для розвитку економіки регіонів; розвиток систем ППО і ПТО в умовах формування ринкової економіки та демографічної кризи; зменшення кількості закладів ПТО та контингенту учнів впродовж останніх 10 років; структура мережі професійно-технічних навчальних закладів на базі основної загальної освіти (70–75 %) та на базі середньої загальної освіти (25–30 %); розміщення мережі державних ПТНЗ на територіях компактного проживання населення; розробка переліків професій та державних стандартів на них; формування соціального партнерства; недостатній соціальний захист інженерно-педагогічних кадрів навчальних закладів і, як наслідок, дефіцит майстрів виробничого навчання. Систему ППО Російської Федерації від системи ПТО України відрізняє наступне: передача на регіональний рівень функцій управління, фінансування та форми власності майна навчальних закладів системи ППО; розроблення коротко- і довготермінових регіональних програм розвитку ППО; створення нових типів навчальних закладів та їх структурних підрозділів (професійних коледжів, ресурсних центрів); прийняття та введення в дію федеральних і регіональних нормативно-правових документів, спрямованих на розвиток ППО в умовах децентралізації; запровадження в окремих регіонах РФ фінансування навчальних закладів ППО із розрахунку витрат на підготовку одного учня за окремими професіями; відсутність вищих професійних училищ, які успішно функціонують в Україні; прийняття законодавчих актів, що стосуються розвитку соціального партнерства в РФ. З метою упередження негативних наслідків регіоналізації системи ПТО, з урахуванням позитивних ідей досвіду Російської Федерації, на нашу думку, в Україні доцільно: - визначити єдині вимоги до професійної підготовки кваліфікованих робітників для забезпечення єдиного освітнього простору у сфері ПТО та створити спеціально уповноважені органи, покликані здійснювати контроль за впровадженням єдиних державних стандартів професій в усіх регіонах; обґрунтувати і впровадити розрахунок витрат на підготовку одного кваліфікованого робітника залежно від складності кожної професії; функції вдосконалення мережі навчальних закладів доцільно передавати обласним державним адміністраціям за погодженням з МОН України; - передбачити на законодавчому рівні однакове соціальне забезпечення всіх учасників навчально-виховного процесу, що дозволить уникнути соціальної напруги й відтоку досвідчених викладачів і майстрів виробничого навчання з ПТНЗ; з урахуванням світових тенденцій і досвіду країн ЄС розробити проект нового Закону України “Про професійну освіту і навчання”; - розробити комплексну програму регіоналізації професійно-технічної освіти України, визначити механізми державно-громадського управління, що сприятиме формуванню соціального діалогу та партнерських зв’язків закладів професійної освіти, управлінських органів, різних підприємств, професійних об’єднань та асоціацій. 7. До можливих напрямів використання прогресивних ідей російського досвіду в модернізації управління розвитком професійно-технічної освіти України відносимо: передачу функцій управління системою підготовки кваліфікованих робітників на регіональний рівень; нові організаційні форми професійного навчання відповідно до умов конкретної виробничої галузі; відбір і структурування змісту професійної освіти на основі випереджувального підходу; інформатизацію навчально-виховного процесу; системну співпрацю із службою зайнятості та соціальними партнерами; створення і впровадження державних стандартів професійної підготовки на основі компетентнісного підходу; запровадження моніторингу професійної освіти; нові механізми оцінювання якості підготовки випускників, зокрема на основі національної системи сертифікації кваліфікацій; розроблення регіональних програм розвитку професійної підготовки кадрів; формування різнопрофільної мережі професійних навчальних закладів нового типу; забезпечення галузі необхідними фінансовими, матеріальними, кадровими, організаційно-технічними ресурсами, в тому числі за рахунок альтернативних джерел; правове забезпечення розвитку систем підготовки кваліфікованих робітничих кадрів, прийняття нових законів, що регламентують діяльність навчальних закладів і замовників кадрів. Потребує активізації діяльність Міжгалузевої ради з питань професійно-технічної освіти, а також аналогічних рад в областях. У містах і районах пропонуємо створювати ради навчальних закладів за участю роботодавців і представників органів державної влади. Актуальною є потреба в розробці проекту Державної програми підготовки кваліфікованих робітничих кадрів та її затвердження Кабінетом Міністрів України. В подальшому вважаємо за доцільне спрямувати наукові пошуки за такими напрямами: філософія професійної освіти і навчання; теорія і методика професійного навчання населення в умовах ринкової економіки; соціально-економічні та психолого-педагогічні умови розвитку професійної освіти і навчання з урахуванням особливостей різних регіонів; організаційно-правові засади підготовки виробничого персоналу в умовах регіоналізації; порівняльно-педагогічний аналіз управління системами професійної освіти і навчання в країнах Європейського Союзу. | 