Результати аналізу наукової літератури з проблеми важковиховуваності дітей дозволили виявити значні відмінності у тлумаченні змісту понять “важковиховуваність”, “важковиховувані діти” різними вченими. Ми розглядаємо важковиховуваність як одну з форм девіантної поведінки, систему вчинків, або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються через незбалансованість психічних процесів, неадаптивність, порушення процесу самоактуалізації, зниження морального та етичного контролю за власною поведінкою. На нашу думку, важковиховуваними дітьми є не тільки ті, які систематично порушують загально прийняті норми і правила поведінки, але також діти з затримками в психічному розвитку, високим рівнем тривожності, різними фобіями, замкнуті, невпевнені в собі, занадто сором’язливі, або, навпаки, нахабні, жорстокі, агресивні, конфліктні. Особливою категорією важковиховуваних дітей є вихованці шкіл-інтернатів. Відхилення у формуванні особистості, характерні для переважної більшості вихованців інтернатних закладів, виникають здебільшого ще до їх перебування в школі-інтернаті. Внаслідок недоліків у виховній роботі, відсутності цілісної системи превентивного виховання, ці відхилення поглиблюються, відбувається процес подальшої соціальної деформації особистості. Виявлено основні недоліки навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл-інтернатів: відсутність органічного поєднання опіки і виховання; прагнення насамперед успішно реалізувати освітню функцію, а не виховну; слабка реалізація вимог принципу адекватності змісту і засобів виховання соціальній ситуації, в якій здійснюється виховний процес; недостатнє врахування індивідуальних особливостей учнів; низький рівень спеціальної професійної підготовки педагогічних кадрів інтернатних закладів, відсутність у них психологічної готовності до роботи з важковиховуваними дітьми в умовах школи-інтернату; відсутність чіткої цілісної системи превентивного виховання; недостатня взаємодія інтернатних закладів з іншими соціальними інститутами у забезпеченні превентивно-виховної роботи. Названі вище недоліки мають комплексний характер. В результаті проведеної діагностичної роботи виявлено і проаналізовано специфіку психічного розвитку і поведінки дітей молодшого шкільного віку в інтернатних закладах, визначено найбільш характерні для них відхилення, які зумовлюють їх важковиховуваність: відхилення у перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, уяви, уваги), емоційні розлади (тривожність, гнів, фобії, агресивність, депресія); інфантильність, відсутність досвіду любові до ближніх, невміння встановлювати контакти з дорослими і ровесниками, неадекватна самооцінка, дезадаптованість, сенсорна, емоційна, соціальна депривація, низький рівень моральної вихованості. Розроблено зміст превентивного виховання, яке представляє собою комплексну, багаторівневу, поетапну систему взаємозв’язаних дій, спрямованих на своєчасну діагностику і корекцію відхилень у поведінці дітей, поступове відновлення особистості важковиховуваної дитини у її нормальному розвитку, психічному і фізичному здоров’ї, статусі, правах, прогнозування і профілактику можливої деформації особистісного розвитку в майбутньому і передбачає використання різноманітних методів педагогічного впливу (інформаційних, сугестивних, організації практичної діяльності, стимулювання позитивної і гальмування негативної поведінки, а також індивідуальних і групових форм роботи). Основою превентивного виховання є : діагностико-корекційна робота; соціально-педагогічна профілактика; ресоціалізація (адаптація, реабілітація).
5. Обгрунтовано умови ефективності корекційної роботи з важковиховуваними молодшими школярами: дотримання вимог основних стратегічних принципів корекції (принцип “нормативності” розвитку, принцип корекції “зверху-вниз”, принцип “системності”); опора на діяльнісний підхід; психологічне забезпечення корекційно-виховного процесу, визнання самоцінності і унікальності особистості кожного важковиховуваного учня; позитивне сприймання особистості дитини з опорою на позитивні очікування; врахування індивідуально-психологічних особливостей дітей; одночасний вплив на інтелектуальну, мотиваційну, предметно-практичну, емоційно-вольову, екзистенційну сферу, а також сферу моральної регуляції. 6. Розкрито особливості профілактичної роботи, яка здійснюється на 3 рівнях (первинна, вторинна і третинна профілактика) і передбачає проведення відповідних санітарно-просвітницьких, психогігієнічних, організаційно-управлінських заходів. В організації профілактичної роботи обов’язковим є комплексний підхід, який полягає у взаємодії адміністрації, вчителів, вихователів, психолога, соціального педагога, шкільного лікаря. Ці спеціалісти забезпечують: комплексні консультації для дітей, вихователів, учителів з використанням даних соціально-психологічної, психолого-педагогічної і медичної діагностики; оздоровлення психосоціального середовища розвитку дитини; просвітницьку діяльність щодо проблем навчання і виховання учнів; попередження психологічного перевантаження дітей в процесі навчання, що може негативно вплинути на психіку; процес соціального загартування дітей з метою підготовки їх до можливих стресових ситуацій; навчання їх раціональним способам зняття психо-емоційної напруги в проблемних ситуаціях; психолого-педагогічне вивчення і спостерження за дитиною впродовж всього періоду її навчання в школі; своєчасне виявлення нервових, психічних, психосоматичних порушень; організацію психолого-педагогічних консиліумів з метою аналізу відхилень у поведінці і розвитку школярів, умов для більш повного розкриття їх можливостей; роботу з батьками учнів. У забезпеченні ефективної профілактичної діяльності школи-інтернату важливим є прогнозування девіацій. 7. Встановлено, що результативність превентивної роботи з важковиховуваними учнями в інтернатних закладах в значній мірі залежить від ефективності функціонування шкільної психологічної служби. Саме шкільні психологи покликані: з’ясувати причини, які зумовили небажану поведінку, і здійснити якісну діагностику відхилень у формуванні особистості; розробити рекомендації для забезпечення індивідуальної і групової корекційної, реабілітаційної і профілактичної роботи з важковиховуваними учнями; налагодити продуктивну взаємодію з педагогічним колективом в реалізації завдань корекційно-реабілітаційної і профілактичної роботи; здійснювати дану роботу постійно, до того часу, поки не будуть досягнуті позитивні зміни у поведінці, діяльності і взаємовідносинах важковиховуваних учнів. 8. Експеримент підтвердив ефективність запропонованої методики превентивно-виховної роботи з важковиховуваними дітьми молодшого шкільного віку в інтернатних закладах. Так, в 75 % учнів експериментальної групи відбулися позитивні зміни в перебігу психічних процесів, емоційно-вольовій сфері, формуванні моральної свідомості, оволодінні навичками продуктивного спілкування. В контрольній групі, де з важковиховуваними учнями теж проводилася певна виховна робота педагогічним колективом, позитивні зміни відбулися в 38 % учнів. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми профілактики девіантної поведінки серед важковиховуваних дітей інтернатних закладів. Подальшого вивчення і наукового обґрунтування вимагають питання: функціонування нових типів закладів соціально-педагогічної і психологічної допомоги; підготовка відповідних фахівців для роботи в інтернатних закладах; вивчення і узагальнення передового зарубіжного досвіду з питань превентивної роботи з дітьми групи ризику. |
