В дисертації сформульовані основні положення та пропозиції, які є результатом проведеного дослідження, спрямованого на поглиблене пізнання особливостей предмету доказування у справах про підпали з метою приховування злочинів. Основними з них є: 1. Визначений процесуальним законом предмет доказування є загальним для всіх категорій кримінальних справ, а тому, на наш погляд, було б доцільно вести мову про реалізацію родового предмету при доказуванні у конкретній кримінальній справі. Саме тут загальний предмет доказування наповнюється конкретним змістом, що є обов'язковим для даної справи. Як категорія кримінально-процесуальна, він має ґрунтуватися на основних положеннях матеріального права щодо поняття та структури злочину. Доказуванню в процесі розслідування підлягають усі ознаки злочину та елементи його структури, що має знайти відображення у нормі КПК України при визначенні предмету доказування в узагальненому вигляді. 2. Перелік обставин, які включено до предмету доказування (стаття 64 КПК), має орієнтовний, а не вичерпний характер. Так, у п.п.1 і 3 йдеться про доказування обставин, що пов'язані з суб'єктом, об'єктивною та суб'єктивною стороною злочину, які перелічити в законі неможливо, оскільки вони обумовлюються конкретними обставинами злочину та особистісними якостями порушника. Саме тому в даній нормі міститься вказівка на встановлення й інших обставин, які не знайшли відображення у даному переліку, але мають суттєве значення для правильного вирішення справи. У тих випадках, коли йдеться про предмет доказування по окремих категоріях кримінальних справ (про злочини неповнолітніх, суспільно небезпечні діяння неосудних), законодавець не задовольняється вказівкою на встановлення "інших обставин". В спеціальних нормах вказується, які ознаки елементів складу злочину мають бути встановлені обов'язково (статті 433, 417 КПК). 3. Для визначення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальних справах на досудовому слідстві і вирішенні судом питань при постановлянні вироку, мають застосовуватися однакові терміни. Тому до статті 64 КПК України доцільно внести зміни і замість широкого та розпливчатого поняття "подія злочину" запровадити "чи мало місце діяння", а далі за текстом. 4. Спосіб вчинення підпалу має значення для з'ясування інших елементів предмету доказування. Спосіб діяння є не тільки його об'єктивною ознакою, але і такою злочинною формою поведінки, яку особа, як правило, свідомо обирає для досягнення визначеного результату, з огляду при цьому на умови місця, часу, обстановки, наявність певних засобів, інших обставин, що його полегшують або перешкоджають. Тому інформація про спосіб може свідчити одночасно про психічне ставлення особи до своїх дій та їх результату, про умови, що сприяли злочину тощо. З огляду на це пропонується розподіл підпалів на групи. 5. Мотив злочину, відповідно до прямої вказівки закону (п.2 статті 64 КПК України), завжди входить до предмету доказування і підлягає встановленню під час розслідування і судового розгляду кожної кримінальної справи справи. За законом він є не факультативним, а обов'язковим елементом предмету доказування. Тому не можна виключати його з числа обставин, що підлягають доказуванню у справах про підпали. Виявлення мотиву приводить до розкриття змісту дій. Він є ключем до розшифрування змісту підпалу, дії та спрямованості особи обвинуваченого. В силу цього його значення як обставини справи далеко виходить за рамки ролі мотиву як юридичної ознаки складу злочину. 6. Мета у справах про підпали свідчить про усвідомлення особою сутності дій спрямованих на її досягнення. При доказуванні суб'єктивної сторони підпалів, як і більшості інших злочинів, встановлення мети має не менше значення, ніж встановлення форми вини і мотиву злочину. Вина, мотив і мета злочину дозволяють повніше встановити суб'єктивну сторону злочину.Тому, на нашу думку, треба внести доповнення до п.2 статті 64 КПК, вказавши у ньому, що доказуванню підлягає "вина особи у вчиненні злочину, мотив та мета її діяльності". Відповідні зміни доцільно внести до статей 132, 223, 228, 324 та 334 КПК України, що дозволить акцентувати увагу на доказування мети злочину на різних етапах провадження кримінальної справи. 7. У системі обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, доцільно віднести до групи обставин, що характеризують об'єктивну сторону злочину (п.1 статті 64 КПК України). Шкода може бути фізичною, майновою, моральною і заподіюється всіма злочинами - як з матеріальним складом, де вона прямо передбачена у статті кримінального закону, так і з формальним складом, де шкідливі наслідки настають одночасно з діянням, описаним у відповідній диспозиції. Стосовно шкоди, заподіяної злочином, у статті 64 КПК України було б точніше говорити про її вид, як більш визначений термін, а не "характер". 8. Розмір шкоди в кількісному відношенні може бути точно обчислений лише в тих випадках, коли вона носить майновий характер. Розмір інших видів шкоди визначається тільки в якісному відношенні, за допомогою оцінюючих понять (значна шкода, тяжкі наслідки, легкі, середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження). З метою однакового розуміння і застосування термінів, що вживаються в розділі VI "Злочини проти власності" та в розділі ІХ "Злочини проти громадської безпеки" Кримінального кодексу України для визначення розміру майнової шкоди, їх уніфікації пропонується зміст приміток привести у відповідність до ст.ст. 185 та 270 КК України. 9. Органи досудового слідства при провадженні кримінальної справи зобов'язані встановлювати "безпосередні обставини, які сприяли вчиненню злочину", що має знайти чітке закріплення в статті 23 КПК України, а застосування заходів з їх усунення не слід пов'язувати з закінченням розслідування. Такі заходи доцільно застосовувати безпосередньо після встановлення цих обставин, оскільки їх несвоєчасне усунення може у подальшому сприяти подібним злочинам. |
