У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовано основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення і полягають у такому: Під комп’ютерним злочином слід вважати визнане кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, спрямоване на порушення формування і використання комп’ютерних ресурсів на основі створення, збирання, обробки, накопичення, зберігання, розповсюдження, захисту комп’ютерної інформації, вчинене з використанням ЕОМ. До цієї категорії злочинів слід віднести діяння, які передбачені розділом XVI КК України і мають за предмет комп’ютерну інформацію. За сучасного розвитку впровадження інформаційних технологій в усі сфери громадського життя існує необхідність віднести до переліку комп’ютерних злочинів тільки ті діяння, які вчинюються за допомогою комп’ютера і під час скоєння яких застосовуються елементи професійних навичок висококваліфікованих комп’ютерних фахівців. Загальний перелік обставин, що підлягають встановленню і доказуванню у кримінальній справі про комп’ютерні злочини, повинен ґрунтуватись на чинний системі елементів предмета доказування. Але, враховуючи особливості осіб, які вчиняють діяння, передбачені розділом XVI КК України, необхідно замінити термін «злочин» на «суспільно небезпечне діяння». Крім того, існує необхідність віднести елемент, який передбачає відсутність обставин, що виключають провадження за кримінальною справою. Предмет доказування передбачає встановлення обставин, які визначають характер і розмір завданої злочином шкоди, проте не передбачає місця настання цієї шкоди, тобто місця настання суспільно небезпечних наслідків. У зв’язку з цим запропоновано нову редакцію п. 1 ст. 64 КПК України. Під час доказування винності обвинуваченого у вчиненні комп’ютерного злочину та формування у зв’язку з цим внутрішнього переконання суб’єкта доказування обов’язковою є наявність у слідчого, прокурора та судді спеціальних знань у сфері комп’ютерних технологій. З урахуванням цього пропонується спеціалізація посадових осіб – суб’єктів доказування за цією категорією справ. Під час доказування у справах про комп’ютерні злочини обов’язковому встановленню підлягає можливість їх вчинення певними особами: наявність у обвинувачених спеціальних знань певних технологій; їх професійна діяльність; вимоги, що висуваються до такої діяльності; етапи підвищення кваліфікаційного рівня обвинуваченого в технічній сфері тощо. Слід створити криміналістичну базу даних, зміст якої складає детальна інформація про раніше засуджених за комп’ютерні злочини осіб, які володіють технічними знаннями у сфері комп’ютерних технологій. У такій базі даних слід враховувати велике розмаїття технологій і механізмів учинення обвинуваченими комп’ютерних злочинів. Шкода, завдана комп’ютерним злочином, полягає в зміні інформації у вигляді знищення, блокування, модифікації або в її копіюванні. А отже, під час розслідування кримінальних справ цієї категорії (наприклад, у справах про розповсюдження шкідливих програм) немає можливості повно встановити наслідки комп’ютерного злочину. У зв’язку із цим пропонується нова редакція п.4 ст. 64 КПК України. У межах профілактичної діяльності суб’єкта доказування причини вчинення злочину повинні усуватися шляхом впливу на обставини, які їх сформували. Ці обставини також повинні виявлятися під час розслідування кримінальної справи. Тому замість терміна «причини та умови, що сприяли вчиненню злочину» (ст. 231 КПК) слід застосовувати термін «обставини, що сприяли вчиненню злочину». Ці обставини можна розподілити на три види: обставини, в яких функціонує комп’ютерна техніка потерпілого; обставини, пов’язані із сучасним розвитком інноваційних технологій та технічним рівнем знань особи, яка вчинила комп’ютерний злочин; інші обставини про особу комп’ютерного правопорушника. Провідне місце у профілактиці комп’ютерних злочинів повинен посідати соціальний аспект. Для підвищення рівня профілактичних дій в межах усунення обставин, які належать до перших двох видів, органам розслідування та суду пропонується накладати заборону використання певного обладнання до виконання вимог, вказаних у поданні. Запропоновано авторську редакцію статті 64 КПК України:
«Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Під час провадження дізнання, досудового слідства і розгляду кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія суспільно небезпечного діяння (час, місце вчинення діяння і настання суспільно небезпечних наслідків, спосіб та інші обставини); 2) наявність елементів складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона); 3) винність обвинуваченого у вчиненні суспільно небезпечного діяння, мотиви і цілі суспільно небезпечного діяння; 4) обставини, що впливають на ступінь тяжкості суспільно небезпечного діяння, а також обставини, що характеризують особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, пом’якшують або обтяжують покарання; 5) характер і розмір шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, яку можливо встановити на момент розслідування і судового розгляду, а також розмір витрат установи охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння; 6) відсутність обставин, що виключають провадження у кримінальній справі; 7) обставини, що сприяли вчиненню суспільно небезпечного діяння». |