Веренич Наталія Вікторівна. Особливості правового регулювання праці за сумісництвом та суміщенням професій (посад): дисертація канд. юрид. наук: 12.00.05 / Національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2003.
Анотація до роботи:
Веренич Н.В. Особливості правового регулювання праці за сумісництвом і суміщенням професій (посад). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Національний університет внутрішніх прав, Харків, 2003.
Дисертацію присвячено аналізу теоретико-методологічних засад, нормативних основ та проблем практичного застосування правовідносин сумісництва та суміщення професій (посад) як правових форм організації праці. Досліджуються поняття, правова природа та мета сумісництва в умовах ринкової економіки, юридичне значення ринкової економіки, юридичне значення та роль додаткової умови трудового договору, сучасний стан нормативно-правового забезпечення сумісництва і суміщення професій (посад) в умовах розвитку українського суспільства. Дається характеристика змісту трудової функції в умовах сумісництва, підстави виникнення трудових правовідносин за даною правовою формою організації праці, тенденцій і напрямків відповідного нормативно-правового забезпечення. Аналізується зміст трудової функції при суміщенні професій (посад) та організаційно-правовий порядок його встановлення і припинення. Визначаються напрямки подальшого розвитку правового регулювання відносин у сфері суміщення професій (посад).
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання у сфері праці за сумісництвом та суміщення професій (посад) за сучасних умов розвитку ринкових відносин:
Сумісництво та суміщення професій (посад) виступають як форми організації праці зайнятого населення країн. Соціальна мета таких форм організації праці – надати працівникам суспільного виробництва кращі можливості у виборі сфери застосування своїх здібностей до продуктивної праці, забезпечити найбільш повне задоволення інших потреб під час реалізації трудових правовідносин, а також охорону здоров’я і праці таких працівників. Вона поєднує потреби суспільства із соціальними потребами кожної людини, має обов’язковий характер і ретельно забезпечується відповідними приписами нормативних актів.
У зв’язку з різнобічним економічним і соціальним ефектом такі організаційно-правові феномени, як сумісництво та суміщення професій чи посад, мають велике значення в механізмі та процесі організації праці. З одного боку, вони пов’язані з фактором економії праці на тому чи іншому виробництві, бо трудова діяльність внаслідок вивільнення певної чисельності працівників здійснюється меншою чисельністю персоналу. З другого боку, покладення трудових обов’язків на більш кваліфікованих працівників закономірно підвищує якість трудової діяльності. Таким чином, загальний та економічний ефект для роботодавців і працівників від упровадження на виробництві досліджуваної форми організації праці досягається в результаті скорочення потреби в робочій силі, змінних витрат, підвищення продуктивності праці, збільшення трудових доходів працівників, що уклади угоду про сумісництво та суміщення професій чи посад з тим чи іншим власником або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, яка має право наймати робочу силу.
Досліджуючи правову природу праці за сумісництвом та суміщення професій (посад), дисертант дійшов до потреби визначення їх понять і подав власні варіанти дефініцій.
Сумісництво, як особлива правова форма організації праці громадян України характеризується наданням працівникам можливості застосовувати свої здібності до продуктивної праці в декількох сферах суспільного виробництва одночасно. Юридична реалізація такої можливості здійснюється шляхом укладення працівником декількох трудових договорів (контрактів) з одним чи декількома власниками, уповноваженими органами чи фізичними особами. При цьому з усього розмаїття один буде основним, а всі інші – трудові договори про роботу за сумісництвом.
Прагнення людей працювати за декількома трудовими договорами перш за все пов’язане з їх бажанням поліпшити свій життєвий рівень шляхом розширення джерел матеріального доходу, в основному у вигляді одержуваної заробітної плати. Але людина не може, не відпочиваючи, постійно виконувати визначені посадовими обов‘язками розумові чи фізичні дії. Її тіло й мозок вимагають періодичних відновлювально-компенсаторних заходів. Тому мета правової форми організації праці робітників, що уклали кілька трудових угод з одним чи декількома власниками, уповноваженими ними органами чи фізичними особами, полягає в тому, щоб найбільш оптимальним чином забезпечити задоволення різнорідних потреб людини, таких як турбота про своє здоров'я і можливість одночасної діяльності за декількома трудовими договорами (контрактами).
Найсуттєвішими характерними ознаками, рисами, властивостями сумісництва і суміщення професій (посад) є: кількість трудових договорів чи контрактів – при суміщенні працівник укладає один трудовий договір, а при сумісництві – декілька; при суміщенні робота виконується завжди у межах нормальної тривалості робочого часу, тоді як при сумісництві – понад нормальну тривалість робочого часу; в) суміщення професій і посад означає інтенсифікацію праці при незмінній тривалості робочого часу, а сумісництво здебільшого має екстенсивний характер, бо робота за даної правової форми організації праці на виробництві виконується за додатковими трудовими договорами лише у вільний від основної роботи час.
Нормативно-правове забезпечення суміщення професій (посад) та сумісництва має утворювати чітко злагоджений, синхронно функціонуючий механізм правового регулювання. Останній, виражаючи діяльнісну сторону перекладу нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, що безпосередньо стосуються сумісництва і суміщення професій (посад), являє собою довгостроковий процес, що у свою чергу розпадається на чотири його основних елемента: видання норми права; виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків; реалізація цих прав і обов'язків; акти застосування права.
В умовах побудови правової демократичної соціальної держави суспільні відносини у сфері сумісництва і суміщення професій (посад) повинні одержати своє наповнення іншим змістом, який повинен мати соціальний, гуманний стосовно працівників характер, сприяти цілковитому забезпеченню різних потреб та інтересів. Для цього необхідно зробити переоцінку існуючого механізму правового регулювання, особливо його складових – правових норм і нормативно-правових актів.
Удосконалення нормативно-правового забезпечення сфери праці за сумісництвом неможливе без послідовного розвитку демократичних начал у трудовому праві, соціальної та правової захищеності працівників. Дане нормативно-правове забезпечення повинно мати багаторівневий характер, кожен рівень якого повинен складатися з фізичних за юридичною чинністю і схожих за характером нормативно-правових актів. У зв’язку з визначеною ознакою варто виділити наступні рівні нормативно-правового забезпечення роботи за сумісництвом: законодавчий, підзаконний, локальний, індивідуально-договірний. На законодавчому рівні повинні визначатися основні, базові мотиви, пов’язані з регулюванням трудових правовідносин за сумісництвом. Більш розгорнута характеристика законодавчих положень у сфері сумісництва повинна міститися у підзаконних актах. Якщо законодавчий і підзаконний рівні регулювання роботи за сумісництвом упорядковують відповідні суспільно-трудові відносини, виражають загальнодержавну волю, то локальний, а ще більш індивідуально-договірний рівні призначені виражати інтереси, волю, потреби безпосередньо сторін трудових правовідносин.
Важливим та юридично значущим моментом при роботі за сумісництвом чи під час суміщення професій (посад) є погодження сторонами кола трудових обов’язків, які характеризують трудову функцію працівника. Трудова функція – це визначена конкретною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою і доповнене у процесі укладення угоди про працю між працівником і власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, що має права наймання робочої сили, сукупність трудових чи службово-трудових прав, обов’язків і обмежень.
Установлення суміщення професій (посад) можливе лише після виникнення основних трудових правовідносин. Воно має винятково договірний характер і відбувається тільки і лише в межах вже існуючих трудових правовідносин. При встановленні суміщення професій (посад) існуючі трудові правовідносини лише ускладнюються доповненням до них ряду умов щодо виконання трудових обов’язків з іншої професії чи посади в межах нормальної тривалості робочого часу.
Характерними особливостями змісту трудової функції в умовах сумісництва є: виконання працівником не однієї, а декількох трудових функцій; трудова функція за основним трудовим договором є основною, а за додатковими – додатковими трудовими функціями; кількість додаткових функцій при сумісництві нормативно не обмежена і визначається лише інтересами працівника, його фізичними, розумовими здібностями та можливостями; основна й додаткова трудові функції за сумісництвом здійснюються лише на підставі угоди про працю працівника і власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу або фізичної особи, яка має право наймати робочу силу, тобто трудового договору; укладення таких трудових договорів чи контрактів про виконання тих чи інших трудових функцій (основних і додаткових) можуть здійснюватися із суб’єктами усіх форм власності й у різних сферах суспільного виробництва, за винятком випадків, окремо обумовлених у чинному законодавстві про працю, колективному договору чи угоді сторін; виконання всіх додаткових функцій на тому чи іншому підприємстві, в установі, організації, а також по найму у фізичної особи здійснюється лише у вільній від виконання основної функції час; громадянин України, який уклав кілька трудових договорів (контрактів) про виконання основної і додаткових трудових функцій, може здійснювати їх у ролі як працівника, так і службовця.
Удосконалення правового регулювання праці за сумісництвом має бути здійснене шляхом прийняття декількох статей, спеціально присвячених досліджуваній правовій формі організації праці громадян чи працівників. Ці статті треба розмістити в главі третій Кодексу законів про працю України під назвою “Трудовий договір”. У цих статтях повинно бути позначене поняття сумісництва, його завдання, принципи, умови, сторони, гарантії, відповідальність сторін за невиконання чи виконання неналежним чином кореспондуючих один одному обов'язків у цій сфері.
Відносини у сфері праці за сумісництвом регулюються низкою нормативних актів: Постановою Ради Міністрів СРСР від 22 вересня 1988 р. №1111 “Про роботу за сумісництвом”, Постановою Кабінету Міністрів України №245 від 3 квітня 1993 р. “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій”, “Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій”. Нині назріла гостра потреба перегляду нормативних положень цих підзаконних нормативно-правових актів, приведення їх у відповідність із сучасними тенденціями розвитку правової, демократичної, соціальної держави Україна. Також позбавлене сенсу таке розв‘язання питання правового регулювання, коли одне й те ж явище регулюється декількома майже однаковими за своїм змістом правовими актами. Таким чином, усі численні підзаконні нормативні акти, які стосуються регулювання відносин сумісництва, мають бути скасовані, а на основі скасованих актів варто розробити й прийняти єдине “Положення про роботу за сумісництвом”.
При розробці нового Трудового кодексу України треба звернути увагу на необхідність законодавчого закріплення правового регулювання таких форм організації праці, як сумісництво та суміщення професій (посад), а також визначити поняття „розширення зон обслуговування”, „збільшення обсягу виконуваної роботи”, „виконання обов’язків відсутнього працівника”.
Публікації автора:
1. Веренич Н.В. Подростки как субъекты трудового права // Закон і підліток: Матеріали обласної наук.-практич. конф., Донецьк, 27 жовтня 2000. – Донецьк, 2000. – С.264–268.
2. Веренич Н.В. Защита и охрана прав граждан Украины при заключении трудового договора (контракта) в деятельности правоохранительных органов // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвуз. наук.-практич. конф., Донецьк, 27 квітня 2001. – Донецьк, 2001. – С.266–271.
3. Веренич Н.В. Контракт як різновид трудового договору // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Вип.12-1. – С.241–245.
4. Веренич Н.В. Поняття сумісництва і суміщення за трудовим законодавством України // Вісник Національного Університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип.14. – С.251–254.
5. Веренич Н.В. Сфера укладання контракту як особливого різновиду трудового договору // Вісник Національного Університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип.16. – С.367–371.
6. Веренич Н.В. Удосконалення нормативно-правового забезпечення сумісництва і суміщення трудових функцій // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей / Донецький інститут внутрішніх справ МВС України при Донецькому національному університеті. – Донецьк, 2002, – № 1. – С.275–284.
