У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні особливостей правового регулювання праці молоді й формулюванні пропозицій щодо його вдосконалення та захисту права молоді на працю. Зокрема, проведене дослідження привело автора до наступних висновків: 1. Молодь як соціально-демографічна група характеризується не лише віковими ознаками, але й специфікою соціального становлення й розвитку, особливим місцем у структурі суспільства. Ця специфіка і це особливе місце дозволяють стверджувати, що молодь як суб’єкт правових відносин взагалі, і трудових правовідносин зокрема, наділена державою особливим правовим статусом. Молодь, молоді громадяни - це громадяни України віком від 14 до 35 років, яким, внаслідок притаманних особливостей біологічного, психологічного, соціального характеру, держава надає підтримку в соціальному становленні та розвитку у вигляді спеціальних юридичних гарантій забезпечення прав і свобод. Це визначення пропонується закріпити в Законі України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. Запропоноване визначення поняття молоді відображає об’єктивно існуючі закономірності розвитку суспільства, що обумовлюють місце молоді в соціальній і правовій державі і в повній мірі характеризують молодь як об’єкт державної молодіжної політики і як суб’єкт правових відносин. 2. Суттєвими ознаками поняття “молодь” є: 1. вік від 14 до 35 років; 2. громадянство України. Для характеристики молоді як суб’єкта трудового права значення мають обидві ознаки, адже тільки громадяни України віком від 14 до 35 років мають право на спеціальні юридичні гарантії реалізації права на працю у вигляді бронювання робочих міць, забезпечення першим робочим місцем і надання правового статусу молодого спеціаліста (робітника). Втім, для характеристики молоді як суб’єкта трудових правовідносин, суттєвою ознакою є тільки вік; ознака належності до громадянства України не має значення, адже чинне законодавство дозволяє реалізовувати право на працю у формі трудового договору на загальних підставах усім особам незалежно від їх належності або неналежності до громадянства тієї чи іншої країни. 3. Для того щоб стати суб’єктом трудових правовідносин молодий громадянин повинен володіти трудовою правосуб’єктністю, яка включає трудові правоздатність і дієздатність. Особливістю цих категорій трудового права є те, що вони настають одночасно, що дає підстави стверджувати про існування єдиної категорії трудової праводієздатності, яка має два критерії – віковий і вольовий. 4. Чинним законодавством - ст. 188 КЗпП встановлено не тільки загальне правило щодо вікового критерію правосуб’єктності (праводієздатності), але й винятки з цього правила. За загальним правилом молодь може бути суб’єктом трудового права з 16 років. Однак, як виняток – з 15, і, навіть, з 14 років. Ці винятки є виключеннями із загального правила, що мають обмежену сферу дії, і тому не дають обґрунтованої підстави для твердження, що трудова правосуб’єктність (праводієздатність) настає з цього віку. Трудова праводієздатність є об’єктивною категорією, а отже, її виникнення й володіння нею не залежать ні від волевиявлення батьків або особи, що їх замінює, ні від вступу неповнолітнього в трудові правовідносини. При чому, на відмінність від цивільного права, де є категорії часткової дієздатності, у трудовому праві, і 14-, і 15-, і 16- річна особа, що вступила в правовідносини є повністю праводієздатною. 5. Оскільки усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, а громадяни мають рівні конституційні права й свободи, остільки, право молоді на працю за своєю сутністю є елементом загальної правоздатності громадян. Воно представляє собою встановлену Конституцією України й іншими нормативно-правовими актами держави рівну можливість кожної людини, яка має фізичну й розумову здатність, працювати, заробляти собі на життя, при цьому, при наявності конкретної ситуації, вільно, на свій вибір виконувати правомірні дії, спрямовані на реалізацію своєї здатності до праці. Однак реалізація молодими громадянами права на працю за допомогою спеціальних юридичних гарантій обумовлює трансформацію права на працю з елементу загальної правоздатності в суб’єктивне право. Такими спеціальними гарантіями є працевлаштування молодих громадян на заброньовані робочі місця, забезпечення молодих громадян (зокрема молодих спеціалістів) першим робочим місцем. 6. Перехід України від адміністративно-командної системи управління до ринкових відносин зумовив виникнення у науці й практиці питання щодо ефективності та дієвості спеціальних юридичних гарантій реалізації права молоді на працю. Слід визнати, що на практиці існують певні тимчасові недоліки, але вони не дають підстави вважати ці гарантії неефективними. Адже перш за все важливим є їх результат – забезпечення молодих громадян роботою. Для ліквідації тимчасових недоліків потрібно, в першу чергу, удосконалити чинне законодавство. 7. У новому Трудовому кодексі України пропонується закріпити таку норму: “Для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та організаційних форм встановлюється броня прийняття на роботу й професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійно-технічні й вищі навчальні заклади, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби або після відбуття покарання чи примусового лікування, і яка, відповідно до законодавства, потребує соціального захисту”. 8. Пропонується встановити на законодавчому рівні конкретний відсоток (квоту) робочих місць на підприємствах для молодих громадян, відповідно до цього абз.1 п. 2 ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення” викласти у наступній редакції: “Для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах (об’єднаннях), в установах і організаціях незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю понад 20 осіб до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі, із гнучкими формами зайнятості. Квота робочих місць для забезпечення працевлаштування молоді, зазначеної в підпункті “в” п. 1 цієї статті на кожному підприємстві повинна складати 3% від загальної кількості заброньованих робочих місць”. 9. Ч. 2 п. 2 ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення” пропонується викласти в такій редакції: “У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює передбачена абзацом першим цього пункту кількість осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, працевлаштованих на підставі направлення державної служби зайнятості в рахунок квоти, підприємство вважається таким, що виконало свої обов’язки щодо заповнення квоти. Чисельність працюючих, які належать до категорії громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, працевлаштованих на підставі направлення державної служби зайнятості в рахунок квоти, враховується при заповненні квоти цими підприємствами (об’єднаннями), установами, організаціями ”. 10. Пропонується внести зміни до п. 16 чинного Положення “Про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту” і викласти його в наступній редакції: “У разі прийняття на заброньовані робочі місця молодих громадян, які вперше шукають роботу, трудовий договір укладається на невизначений строк. Протягом 2-х років із моменту укладення трудового договору, звільнення молодого працівника з ініціативи роботодавця допускається лише за порушення дисципліни праці або у випадку повної ліквідації підприємства”. 11. В умовах ринкової економіки механізм працевлаштування молоді на заброньовані робочі місця отримав альтернативу: працевлаштування на дотаційні місця. Дотація вирішила 3 проблеми: стала матеріальним стимулом для роботодавців; підставою для створення нових робочих місць і додатковою юридичною гарантією реалізації права молоді на працю. Але вона тільки розширила спектр додаткових юридичних гарантій реалізації права молоді на працю і не вимагає заміни вже перевіреного інституту бронювання робочих місць. 12. Запропоновано включити до нового Трудового кодексу України норму такого змісту: “Працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 35 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки й перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце. Трудовий договір з приводу надання першого робочого місця укладається на невизначений строк і не може бути розірваний з ініціативи роботодавця раніше чим через два роки з моменту укладення, крім випадків повної ліквідації підприємства або порушення молодою особою трудової дисципліни”. 13. Пропонуються зміни до абз.5 ч.3 ст.4 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” в наступній редакції: “Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо: ... мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років із моменту початку такої роботи”. Слова, що слідують після цього: "а в разі неможливості надання такого робочого місця – установлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів” виключити. 14. Визначено поняття молодіжної кар’єри, під якою пропонується розуміти сферу професійної діяльності молоді, головним чинником якої є реалізація творчих задумів особистості, і, як наслідок, успішне просування в роботі. 15. Обґрунтовано пропозицію щодо створення державних програм, направлених на професійне зростання молоді незалежно від розподілу на робочі й службові спеціальності. Україна повинна забезпечувати молодь не тільки першим робочим місцем, але й правом дістати можливість побудувати кар’єру. 16. Обґрунтовано твердження щодо розмежування в законодавстві, зокрема, у новому Трудовому кодексі України, Законі “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” понять “молодий спеціаліст” і “молодий робітник” і запропоноване визначати їх у такій редакції: “Молоді спеціалісти - це випускники вищих навчальних закладів (незалежно від форми власності), яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, потреба в яких була заявлена підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності або фізичною особою, і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу”; “Молоді робітники – це випускники професійно-технічних навчальних закладів (незалежно від форми власності), яким присвоєно кваліфікацію кваліфікованого робітника, потреба в яких була заявлена підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності або фізичною особою, і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу”. 17. В Україні має бути сформовано систему ювенальної юстиції, дія якої поширювалася б на всі правовідносини, де суб’єктом є неповнолітня особа, у тому числі і на трудові правовідносини. 18. Запропоновано в новому Трудовому кодексі України встановити обов’язковість письмової форми надання згоди одного з батьків або особи, що його замінює на прийняття неповнолітнього у віці до 16 років на роботу. 19. До ч.3 ст.188 КЗпП пропонуються зміни щодо визначення статусу 14-річних осіб, яким дозволяється працювати а саме: замість слів “учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів” вказати “неповнолітніх осіб, яким виповнилось 14 років, і які проходять навчання у навчальних закладах освіти”. Відповідну редакцію цієї статті пропонується включити до нового Трудового кодексу України. 20. Пропонується внести доповнення до ч.1 ст.235 КЗпП щодо випадків поновлення на роботі, а саме: після слів “без законної підстави” доповнити словами “або порушення встановленого порядку розірвання трудового договору”. Статтю такого змісту пропонується включити до нового Трудового кодексу України. 21. Перелік осіб, яким надається перевага в залишенні на роботі відповідно до чинної ч.2 ст.42 КЗпП, пропонується доповнити неповнолітніми працівниками, працівниками, що працюють на першому робочому місці, молодими спеціалістами і молодими робітниками. Відповідну норму пропонується включити до нового Трудового кодексу України. 22. Ст.197 КЗпП запропоновано доповнити частиною такого змісту: “Розірвання трудового договору, укладеного з молодим громадянином з приводу праці на першому робочому місці за п.2 ст.40 КЗпП допускається тільки у випадку загрози здоров’ю працівника і коли можливість переведення на легшу роботу буде відсутня”. Відповідну норму пропонується включити до нового Трудового кодексу України. 23. До нового Трудового Кодексу запропоновано окрему статтю, яка б містила підстави розірвання трудового договору з неповнолітнім працівником на вимогу батьків та інших осіб у наступній редакції: “Батьки, усиновителі й піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, у разі порушення роботодавцем законодавства про працю колективного чи трудового договору”. |
