Дослідження особливостей правового регулювання праці державних службовців дозволяє зробити низку наступних теоретично-практичних висновків: 1. Подано авторський варіант визначення поняття державної служби як виду трудової діяльності спеціально підготовлених посадових осіб державних інституцій, спрямованої на практичне здійснення цілей, функцій і завдань демократичної, правової та соціальної держави. 2. Запропоновано власне визначення поняття державного службовця, як громадянина України, що має належну підготовку і відповідно до укладеного трудового договору займає посаду в державному органі, закладі, підприємстві чи установі з метою платного виконання державних функцій, завдань та повноважень. 3. Обґрунтовано, що в межах державної служби існує дві групи відносин: службово-трудові і державно-службові. Службово-трудові відносини виникають у зв’язку з укладенням трудового договору чи контракту між громадянином України та державним органом і стосуються в основному встановлення, зміни і припинення умов праці службовців. Сферою дії державно-службових відносин є зовнішні управлінські зв’язки певних державних інституцій з тими чи іншими учасниками суспільних відносин. 4. З’ясовано, що державно-службові відносини мають вторинний, похідний від службово-трудових відносин характер, бо юридичною підставою їх виникнення є трудовий зв’язок державного службовця з державним органом, підприємством, установою чи закладом. 5. Доведено, що відносини, в які вступають державні службовці, мають складну структуру і специфічний суб’єктний склад. Як носії владних повноважень, вони можуть бути суб’єктами трудових і державно-управлінських відносин. Це обумовлює комплексний характер правового статусу даної категорії працівників, який поєднує адміністративно-правовий і трудо-правовий статуси. Правове регулювання такого складного статусу являє собою типовий випадок взаємодії норм різних галузей права у певній сфері діяльності. Важливими складовими правового статусу даної категорії працівників є трудова правосуб’єктність та їх права і обов’язки, набуті після укладення трудового договору (контракту) про службу в тому або іншому державному органі, на підприємстві, в установі чи закладі. 6. Подано авторський варіант визначення поняття державної посади, під якою у дисертаційному дослідженні розуміється обумовлена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу, підприємства, установи чи організації, на яку покладено сукупність службових повноважень і яка визначає службове місце та соціально-трудову роль громадянина України в конкретній державній інституції. Здійснено класифікацію правових норм, призначених регулювати службово-трудові відносини державних службовців: загальні норми та група спеціальних норм, яка охоплює щільно поєднані між собою норми-доповнення, норми-винятки і норми-пристосування. 7. Удосконалено теоретичне поняття службової дисципліни, під якою у дисертаційному дослідженні розуміється сукупність нормативно встановлених обов’язків, обмежень, прав, що підлягають чіткому й усвідомленому виконанню, дотриманню та реалізації державними службовцями у зв’язку із зайняттям ними тієї чи іншої посади державної служби України. 8. Необхідно в чинному Кодексі законів про працю України передбачити таку норму: “Державні службовці вважаються окремою категорією працівників, регулювання праці якої здійснюється спеціальним законодавством з дотриманням основних трудових прав і гарантій”. Загальні вимоги для всього складу державних службовців об’єднати у базовому законі, який регулював би службово-трудові відносини усіх їх категорій. Це дозволить уникнути розпорошення основних умов проходження державної служби по окремих нормативних актах та сприятиме визначенню об’єктивних засад їх встановлення. Спеціальні умови, притаманні деяким категоріям державних службовців, доцільно розробити та закріпити в спеціальних нормативних положеннях з тим, щоб урахувати всі особливості відповідного виду (і типу) державно-службових та службово-трудових відносин. Причому запровадження додаткових умов доцільно попередньо узгоджувати із загальними вимогами з метою недопущення появи колізійних норм. 9. Слід доповнити розділ четвертий “Проходження державної служби в державних органах та їх апараті” Закону України “Про державну службу” статтею “Підстави виникнення службово-трудових відносин”. 10. Виходячи з положення, що умови доступу до державної служби мають водночас гарантувати професійну придатність майбутніх державних службовців та обмежити упередженість при їх відборі, важливо законодавчо забезпечити такий порядок прийому на державну службу, характер якого щонайменше не залишав би місця для суб’єктивної оцінки кандидата органом, на який покладено обов’язок здійснення перевірки відповідальності претендента на державну службу посаді, на яку він претендує. 11. Доцільно доповнити Закон України “Про державну службу” вказівкою про те, які саме додаткові документи та інші відомості, окрім вказаних у Кодексі законів про працю України, надаються кандидатом на посаду державної служби в процесі встановлення службово-трудових відносин. 12. Необхідно у Законі України “Про державну службу” розтлумачити такі оціночні категорії як “порочить” та “дискредитує”, які застосовуються законодавцем у ч.1 ст.14 названого закону. Сформульовано це так: “дисциплінарні стягнення застосовуються до державних службовців … за проступок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює”. Застосування зазначених термінів в правовій нормі, а особливо в такій, яка прямо стосується прав, свобод та законних інтересів учасників суспільних відносин, м’яко кажучи, є небажаним. Оскільки їх застосування неминуче призводить до можливості суб’єктивістського трактування тієї чи іншої дії або бездіяльності державних службовців посадовими особами правозастосувальних органів. 13. Необхідно доповнити ст.22 Закону України “Про державну службу” нормою, яка визначала б процесуальний порядок відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою державної служби. | 