Теоретико-експериментальне дослідження змісту та умов педагогічного керівництва процесом самовиховання учнів старших класів допоміжної школи у процесі позакласної виховної роботи, дозволило зробити наступні висновки. 1. Аналіз психолого-педагогічної та спеціальної літератури засвідчив, що методика виховної роботи у допоміжній школі розроблена на досить високому рівні, однак актуальною і не дослідженою є проблема самовиховання розумово відсталих учнів. Зокрема, проблеми самовиховання розглядалися з точки зору їхньої соціальної адаптації тощо, але саме поняття самовиховання у спеціальній психолого-педагогічній літературі не вивчалося. Не визначені особливості самовиховання розумово відсталих школярів, а відтак і потенційні можливості учнів до цієї діяльності. 2. Самовиховання є необхідним кінцевим результатом виховання та важливою умовою становлення особистості і полягає у вивченні та аналізі власної особистості; виділенні рис, які потребують корекції та удосконалення; безпосередній діяльності, спрямованій на самовдосконалення, яка здійснюється за допомогою вольового зусилля над собою. Вивчення методів, прийомів та груп дій по самовихованню, а також методів психолого-педагогічного впливу на учнів дозволило удосконалити класифікацію методів та прийомів самовиховання, розділивши їх на групи: І група методів та прийомів самовиховання, спрямованих на усвідомлення „я-реального”, ІІ група – методи та прийоми, спрямовані на саморегуляцію поведінки, ІІІ група – методи та прийоми, спрямовані на саморегуляцію почуттів. 3. Більшість учнів 6-8 класів допоміжної школи мають середній рівень здатності до самовиховання. Ці підлітки ситуативно, поверхово пояснюють наявність у себе певних особистісних рис; описують себе за 1-2-ма модальностями „я-образу”; не знають, яким чином набути позитивних особистісних рис, хоч і прагнуть до цього, моральних норм дотримуються лише за умови контролю. Підлітки з порівняно високим рівнем здатні обґрунтувати наявність певних рис у власній особистості; описують себе за 3-4-ма модальностями „я-образу”; мають приблизні уявлення про те, як виправити негативні особистісні риси, приймають моральні вимоги. Найменше виявлено підлітків з низьким рівнем. Вони не здатні пояснити наявність у себе певних особистісних рис; не помічають у собі негативних рис, які необхідно змінювати, не мають уявлення про засоби самовдосконалення. Щоб підготувати цих підлітків до самовиховання, з ними необхідно провести спеціальну роботу, спрямовану на формування їхнього уявлення про „власне-я”. Така робота має передувати педагогічному впливу, спрямованому на керівництво. 4. Наявність різних рівнів здатності учнів допоміжної школи до самовдосконалення доводить можливість позитивного ефекту від організації педагогічних заходів, спрямованих на стимуляцію їх до самовиховання. 5. Пріоритетними напрямками педагогічної роботи має бути саме формування в учнів адекватного, стійкого „я-образу”; переконання підлітків у необхідності змінити свої негативні особистісні риси на позитивні; формування у школярів знань, вмінь і навичок застосування засобів самовиховання; розвиток їхньої саморегуляції поведінки. 6. Експериментальна перевірка методики керівництва самовихованням розумово відсталих підлітків довела її корекційно-виховну ефективність. Рівень особистісного розвитку і загальної вихованості підлітків із зниженим інтелектуальним розвитком значно підвищився завдяки її втіленню. Зокрема, по завершенню формуючого експерименту в експериментальній групі (у порівнянні з контрольною групою) відбулись більш суттєві позитивні зміни, які полягають у: поглибленні знань підлітків про себе як особистість, появу у школярів адекватного ставлення до критики, вмінні аналізувати власну поведінку, доброзичливо критикувати себе та інших тощо; адекватному розумінні учнями моральних понять, їх присвоєнню, прагненню докладати зусиль з метою відповідати власному ідеалу; вмінні ставити досяжні цілі самовдосконалення і добирати адекватні засоби для їх втілення; підвищенні здатності підлітками контролювати власні імпульсивні прояви поведінки. Отже, результати дослідження показали зростання особистісної зрілості учнів експериментально групи та підвищення рівня їхньої здатності до самовиховання, що доводить ефективність застосування методики педагогічного керівництва самовихованням учнів 6-8 класів допоміжної школи. 7. Сутність педагогічного керівництва самовихованням учнів старших класів допоміжної школи полягає у створенні необхідних умов для формування адекватної поведінки, побудованої на основі присвоєння моральних норм. Такими умовами є орієнтування підлітків на розвиток рефлексивного ставлення до себе, спрямування їх на засвоєння соціальних ролей, підтримання мотивації самовиховання, демократизація і гуманізація стосунків учителя й учнів. 8. Сензитивним періодом появи потреби та можливостей до самовиховання виступає як для нормальних, так і для розумово відсталих школярів підлітковий вік, оскільки саме на цьому етапі психічного розвитку інтенсивно формується самосвідомість і стає можливим розуміння того, що успішність у будь-якому виді діяльності залежить від якостей особистості її суб’єкта. 9. Педагогічне керівництво самовихованням учнів допоміжної школи – це безперервний процес, який триває впродовж усього перебування дитини у школі, оскільки інтелектуальна недостатність та особистісна незрілість при розумовій відсталості перешкоджають спонтанній появі потреби у самовдосконаленні та формуванню внутрішніх передумов до такої роботи над собою. 10. Методика педагогічного керівництва самовихованням розумово відсталих підлітків являє собою серію занять, що складається з трьох етапів: підготовчого, формуючого та підтримуючого. Завданням підготовчого етапу виступає: підготовка школярів до самовиховання, тобто, формування у них такого рівня самосвідомості, на якому уявлення про власну особистість є глибоким, послідовним, адекватним та випуклим, що забезпечує можливість саморегуляції поведінки. Формуючий етап зводиться до стимуляції потреби у самовихованні, ознайомлення учнів з методами та прийомами самовиховання і вироблення умінь та навичок використання цих методів. Змістом підтримуючого етапу є складання індивідуальної програми самовиховання, надання індивідуальної допомоги у вигляді консультацій, контролю, додаткової стимуляції процесу самовиховання кожного учня. 11. Проведене дослідження не охоплює всього комплексу проблем самовиховання розумово відсталих старшокласників і накреслює перспективні проблеми, які являють собою науковий інтерес. Подальшими науковими перспективами є розробка цілісної системи виховання і самовиховання розумово відсталих дітей на весь період їх навчання у школі, а також дослідження індивідуальних можливостей здатності до самовиховання дітей з різною структурою дефекту. | 