1. На основі аналізу українських і зарубіжних лінгвістичних досліджень антропонімної категорії псевдоніма виявлено, що німецькі та українські самоназви є окремим видом антропонімів, які посідають особливе місце в системі власних назв людей. Крім функції умовної номінації особи, німецьким й українським літературним самоназвам властиві також характеристична, оцінна, експресивна, символічна, функції стилізації та вираження самоіронії. Специфіка псевдонімної номінації як штучного антропонімного називання полягає у свідомому виборі мотиву номінації та конкретних способів та засобів мови для його реалізації. 2. Спільні та відмінні риси назвотворення в системі порівнюваних мов виявлені внаслідок дослідження німецьких й українських самоназв на основі методики їх аналізу за принципом, мотивом і способом номінації як параметрами зіставлення. 3. Вибір номінаційних мотивів у псевдонімії порівнюваних мов визначається функціями, які покликаний виконувати цей вид антропонімів. На основі узагальнення мотивів псевдонімної номінації в українській і німецькій мовах виділено 3 принципи характеристичного називання („людина в суспільстві”, „людина й навколишній світ”, „людина як така”) і специфічні для псевдонімії принципи відіменного та латентного називання. 4. Принцип номінації „людина в суспільстві”, який є найпродуктивнішим (62,4% німецьких і 36,4% українських самоназв), охоплює такі спільні для обох мов мотиви: характеристика трудової діяльності, соціального статусу, зображення способу життя, вказівка на приналежність до певного колективу чи групи, стан найменувача на момент самоназивання, вказівка на знайомство та близькість із комунікантом, родинні стосунки, характеристика світобачення та уподобань, національно-етнічної приналежності, зв’язок з іншими людьми. Притаманними лише українській псевдонімії є самоназви, мотивовані зображенням долі, талану іменованої особи, та самоназви, мотивовані ставленням найменувача до свободи, які складають 3% від їх загальної кількості. 5. Принцип номінації „людина й навколишній світ”, представлений 30,8% українських і 6,5% німецьких іменувань, поєднує ідентичні для порівнюваних мов мотиви номінації: характеристика іменованої особи відносно географічних об’єктів і реалій ландшафту, мотивація за образним ототожненням „людина – природа” й „людина – предметно-понятійна сфера”. Найменування за мотиваційною моделлю „людина – природа” включає такі часткові мотиви: номінація за назвами рослин і тварин, природних явищ, використання позначень кольорів і світлових відтінків, каменів і мінералів, іменування назвами небесних тіл, природно-часових циклів. 6. За номінаційним принципом „людина як така” утворено 9,9% українських і 2,7% німецьких іменувань. Цей тип називання реалізують ідентичні для німецької та української псевдонімії мотиви: характеристика статі, віку, зовнішніх прикмет, позначення частин тіла, фізичних функцій і станів, вад і достоїнств, характеристика інтелекту, здібностей, настрою і психічного стану, особливостей характеру, поведінки, вказівка на особливі якості найменувача. Специфічною для української псевдонімії є мотивація відчуттєвими характеристиками, реалізована у 0,4% іменувань. 7. Принципи відіменної й латентної номінації, які діють лише в системі псевдонімного іменування, виявляють спільні риси в обох мовах. Мотиваційний зв’язок зі справжнім іменуванням власника псевдоніма виявляють 16,7% німецьких і 13,3% українських самоназв. Принцип латенції покладений в основу 1,6% українських і 1,3% німецьких псевдонімів, незначна кількість яких свідчить про його низьку продуктивність. Мотивацію 10,4% німецьких і 8% українських самоназв з’ясувати не вдалося, що зумовлено індивідуальністю, інтимністю номінаційного процесу, недоступністю до першоджерел та ймовірністю неоднозначного тлумачення псевдонімів з боку інших осіб. 8. Окреслені на основі зіставного аналізу спільні для системи самоназв німецької та української мов принципи номінації, які об’єднують однакові мотиви іменування, дозволяють стверджувати про їх схожий характер для обох мов. Національні відмінності увиразнюються на рівні мотиваційних лексем, які віддзеркалюють факти й реалії національної культури в широкому її розумінні, а також специфіку німецького та українського світосприйняття, втіленого у позначуваних ними метафорах, образах, символах. 9. Зіставний аналіз способів псевдонімної номінації виявляє спільні в обох мовах способи їх творення. Найпродуктивнішим як в українській, так і німецькій псевдонімії є використання вже існуючих номінаційних одиниць мови (у 52,2% українських і 48,8% німецьких іменувань). Менш продуктивними в обох мовах є численні прийоми деривації (20,3% українських і 12,3% німецьких псевдонімів), яка включає видозміни форми справжнього іменування на основі штучної його деформації (6,7% німецьких і 4,2% українських номінацій) та субституції окремих його елементів (4,7% німецьких і 3,1% українських утворень), а також афіксацію довільно обраних загальних чи власних назв або справжнього іменування автора. Значно більша активність афіксації в українській мові порівняно з німецькою (13% і 0,9% утворень відповідно) пояснюється типологічними особливостями будови кожної мови, що впливає на систему словотворення. Номінація на основі запозичення представлена 17,3% німецьких і 2,4% українських псевдонімів. Способом творення складених номінацій утворено 8,1% українських і 3,4% німецьких самоназв. 3,8% українських і 1,8% німецьких псевдонімів є композитними утвореннями. Специфічні для псевдонімії способи номінації, які ґрунтуються на трансформації структури справжнього іменування, охоплюють 6,1% німецьких і 4,9% українських самоназв. Псевдоніми формуються за зразком існуючих у мовах антропонімних моделей. 10. Засобами псевдонімної номінації виступають здебільшого апелятивні (слова, словосполучення, речення) та пропріальні (переважно антропоніми, рідше топоніми, міфоніми, астроніми) одиниці. Це обґрунтовує положення про те, що для творення псевдонімних форм залучаються, переважно, наявні мовні одиниці в новій функції. Для оформлення вигаданих іменувань за зразком реально існуючих залучаються відповідні афіксальні форманти. Засобами української псевдонімної номінації виступають, за незначними винятками, одиниці власної мови. Номінація на основі чужомовного (переважно англомовного) матеріалу досить продуктивна в німецькій псевдонімії, що є однією з її специфічних ознак і зумовлена досить тісним контактом згаданих культур. 11. Процес становлення самоназв у порівнюваних мовах детермінують такі екстралінгвальні чинники: 1) індивідуальність автора; 2) культурно-історичний чинник, пов’язаний із діяльністю окремих людей, визначними історичними подіями, реаліями і відносинами суспільного життя на певному історичному зрізі; 3) національно-культурний контекст, який включає реалії традиційного побуту, художню культуру, фольклор, обрядову символіку; 4) своєрідність національного світобачення і ментальності; 5) природно-географічні особливості території проживання носіїв мови. 12. Українські й німецькі псевдоніми виявляють значний ступінь номінаційної подібності, яка виявляється у функціонуванні однакових принципів, мотивів і способів номінації. Характерні лише для однієї мови мотиви представлені всього в 3,4% українських псевдонімів. Основні відмінності простежуються на рівні вибору конкретних твірних лексем, який зумовлений дією специфічних екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників, до яких належить особливість вторинних значень похідних лексем. |
