Анотація до роботи:

Жабенко О.В. Особливості й тенденції розвитку державного управління освітою в Україні (1946 – 2001 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2003.

У дослідженні здійснено аналіз процесу розвитку системи державного управління освітою в Україні в 1946-2001 рр. Дисертаційне дослідження проводилось на основі широкого використання архівних документів. У роботі висвітлено мету, структуру й функції центральних органів державного управління освітою, охарактеризовано стиль керівництва в системі управління освітою. Визначено характерні особливості державного управління освітою відповідно до виявлених періодів розвитку системи управління освітою. Комплексно проаналізовано зміст і форми управління, виявлено основні тенденції, принципи та закономірності розвитку державного управління освітою досліджуваного періоду.

Запропоновано пропозиції і практичні рекомендації щодо можливості використання історичного досвіду в умовах реформування системи державного управління освітою. Результати дослідження можуть використовуватися у викладацькій діяльності.

Проведене нами дисертаційне дослідження й узагальнення його результатів підтверджують, що поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, отримані наукові результати, які характеризуються науковою новизною, практичним значенням, підтверджують гіпотезу дослідження.

Результати дисертаційного дослідження дають змогу зробити такі висновки й рекомендації.

1. Ретроспективний аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців з питань державного управління освітою підтверджує, що, незважаючи на велику кількість історико-педагогічних праць, ця тема розглядалась фрагментарно, не скоординовано, що зумовлювалося соціально-політичними, соціально-економічними обставинами. Теоретичні та концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам цієї проблематики. Це визначає необхідність проведення системного аналізу історичного досвіду розвитку державного управління освітою в Україні.

2. Дослідження історичного досвіду управління освітою й аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, категоріальний аналіз проблеми в науковій літературі дали змогу уточнити поняття державне управління освітою як організовану самостійну частину загального процесу державного управління, яка включає цілеспрямоване вироблення, прийняття та реалізацію організуючих, регулюючих, координуючих, контролюючих і мотивованих впливів на освітню сферу.

Управлінська діяльність є наслідком політичних процесів, адже державне управління здійснюється в контексті державної політики. Державна політика в галузі освіти – це складова частина (підсистема) загальнодержавної політики, яка включає сукупність визначеної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності вищих органів управління освітою з їх виконання.

Державне управління і державна політика взаємопов’язані. Державне управління є засобом (механізмом, інструментом) здійснення державної політики.

1. На основі аналізу архівних документів пропонується така періодизація розвитку державного управління освітою:

-1946-1959 рр. – період повоєнного відновлення системи освіти та управління нею, уніфікація;

-1959-1991 рр. – період розвитку державного управління освітою при “побудові розвиненого соціалізму”. В цьому періоді виділено етапи:

а)1959-1965 рр. – етап пошуків нових форм та методів державного управління;

б)1965-1991 рр. – етап жорсткої (абсолютної) централізації, посилення авторитарних, бюрократичних методів управління;

-1991-2001 рр. – період формування нової моделі державного управління.

В основу періодизації були покладені аналіз завдань, принципів, структури, змісту, функцій, внутрішніх зв’язків у системі управління, соціально-політичних та соціально-економічних процесів, що відбувалися в республіці, історичні документи.

4. Виявлено або підтверджено тенденції та особливості системи державного управління освітою. Для повоєнного періоду 1946-1959 рр. характерні особливості: уніфікація системи освіти; тотальний ідеологічний вплив; “двовладдя” в управлінні. Основними тенденціями були: посилення централізації; гіперболізація ролі партії у визначенні освітньої політики; надання союзним республікам прав у вирішенні деяких внутрішніх питань.

Період побудови “розвиненого соціалізму” 1959-1991 рр. характеризувався такими особливостями: домінантна роль партії в управлінні; адміністративний, формально-бюрократичний стиль управління. В 1959-1965 рр. виділяються тенденції: залучення широких мас трудящих до управління; розширення повноважень вищих навчальних закладів у призначенні керівників; розпорошення повноважень щодо управління освітою між кількома управлінськими установами. У 1965-1991 рр. провідними є тенденції: посилення дрібної опіки над підпорядкованими установами; бюрократизація органів державного управління освітою; єдність організаторської та ідеологічної роботи.

Характерними особливостями періоду 1991-2001 рр. є: формування нової моделі державного управління; пошуки нових форм та методів управління. Основними тенденціями державного управління є: департизація управління освітою; об’єднання функцій управління системою освіти в компетенції одного органу управління; перетворення Міністерства освіти і науки України на головного суб’єкта розробки та здійснення державної політики в галузі освіти; встановлення державно-громадської системи управління освітою.

5. Установлено, що в процесі розвитку системи державного управління освітою змінювалися її основні цілі від керівництва системою освіти, забезпечення виконання директив і розпоряджень уряду в радянський період до участі у визначенні, розробці державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності в період незалежності та її реалізації, що й зумовило виділення центрального органу управління освітою в провідний орган управління галуззю.

Основними функціями державного управління є: планування, організація, робота з кадрами, керівництво, координація, мотивація, звітність, контроль, розподіл ресурсів, вихід на багаторівневі зв’язки, вигідне партнерство. В радянський період ці функції не були рівноцінними. Переважаюче значення мали функції контролю і звітності. Досить часто визначення функцій органів управління підмінялося встановленням завдань.

Для реалізації функцій управління створювалися органи, системи органів, структурні підрозділи в органах управління. Протягом досліджуваного періоду організаційною структурою управління міністерством була пірамідальна, яка передбачає: розміщення структурних елементів управління в супідлеглості; наявність горизонтальних і вертикальних зв’язків між ними.

Найсуттєвіші принципи: єдиноначальності й персональної відповідальності кожного працівника за методи і результати діяльності; децентралізації функцій і повноважень керівництва й гуманізації управління; плановості, конкретності й оперативності управління; раціонального розподілу й кооперації праці апарату управління; компетентності й ефективності роботи апарату управління, окремих його ланок і працівників; системності, законності й гласності; поєднання державного управління й громадського.

6. Аналіз архівних матеріалів свідчить, що в історичному розвитку державне управління освітньою галуззю за винятком 1917-1920 рр., 1993 р. та 2001 р. розпочиналося не з реформування системи державного управління, а реформування змісту, форм, методів організації навчально-виховного процесу. В сучасній теорії управління велике значення надається ролі структур, які здатні навчатися і видозмінюватися, стикаючись з новими, більш складними вимогами. Тому, здійснення освітніх реформ необхідно починати насамперед з реформи в системі управління.

Об’єктивною вимогою нашого часу є використання інновацій у системі управління як державної політики, як процесу вдосконалення старих традиційних явищ. На шляху до нового слід оволодіти апробованим у світі науково-практичним інструментом вирішення кризових явищ, опрацювати й визначити шляхи та підходи реформування системи управління.

При запровадженні державно-громадської моделі управління освітою, яка базується на принципах децентралізації і демократизації, поєднує елементи державного й громадського управління, забезпечує залучення громадських структур до розробки, прийняття та впровадження узгоджених управлінських рішень, необхідно:

прийняти закон про управління освітою, у якому б чітко регламентувалися й розподілялися функції і повноваження між центральними та місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та навчальними закладами;

у структурі Міністерства освіти і науки України створити освітньо-координаційну раду, яка повинна виконувати функції вивчення й координації взаємодії органів державного управління та громадських організацій. Цей орган повинні становити представники МОН, інших міністерств, які за своїми повноваженнями здійснюють державну політику в галузі освіти, провідні вчені, представники громадських організацій та об’єднань, представники обласних управлінь освіти і науки, народні депутати, представники місцевого самоврядування;

місцевим державним адміністраціям сформувати державно-громадські органи в структурі управлінь освіти і науки або відділів освіти, максимально залучати громадськість до вироблення управлінських рішень;

місцевим радам розширити повноваження депутатських комісій рад з питань освіти.

Роль державного управління в сучасних умовах суттєво змінюється. Вона полягає не в прямому управлінні, а в пріоритетному розвитку функцій регулювання й стратегічного планування.

Перехід до державно-громадської системи управління викличе злам у психології управлінської освітянської еліти, що потребує проведення підготовки та перепідготовки управлінських кадрів. А тому Міністерству освіти і науки України разом з Національною академією державного управління при Президентові України необхідно:

здійснити належне науково-методичне забезпечення процесу впровадження державно-громадського управління освітою;

розробити навчальні плани і програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації практичних працівників (усіх ланок) із спеціальностей „менеджер освіти” та “державне управління” з урахуванням потреб у кваліфікованих кадрах при проведенні реформи;

у вищих навчальних закладах при підготовці педагогічних кадрів необхідно ввести навчальний курс „управління освітою”, основною метою якого повинно стати: ознайомлення студентів з нормативно-правовою базою освітньої галузі; стилем, формами й методами управління; досвідом управління освітою в зарубіжних країнах;

постійному висвітленні перспективного досвіду державно-громадського управління в засобах масової інформації.

Однією з основних якостей, що має бути притаманна сучасному управлінцю, повинно стати уміння ефективно реагувати на будь-які несподівані зміни і – що найголовніше – вміти передбачати зміни, опанувати й управляти ними.

У дисертації запропоновано перспективні напрями подальшої розробки проблеми: порівняльне вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду державного управління освітою; забезпечення системи управління освітою кваліфікованими кадрами; розробка концепції розвитку системи державного управління освітою.

Публікації автора:

1. Жабенко О. Розвиток державних органів управління освітою в Україні (1945-1947 рр.) // Вісн. УАДУ. – 1999. – № 4. – С.307-313.

2. Жабенко О. Сучасна державна політика в галузі освіти України // Зб. наук. пр. УАДУ. – 2000. – Вип.2. – Ч.4. – С.327-332.

3. Жабенко О. Державне управління освітою у працях сучасних авторів // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 4. – С.155-160.

4. Жабенко О. Висвітлення проблем державного управління освітою у вітчизняній літературі // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр. УАДУ при Президентові України, 2002. – Вип.4(10). – С.110-116.

5. Майборода С. Жабенко О. Державна освітня політика України у повоєнні роки (1945-1950 рр.) // Вісн. УАДУ. – 2001. – №4. – С.187-195. – Авторських – 5 с.

6. Майборода С., Жабенко О. Тенденції державної політики у розвитку освітньої галузі України (1950-1960 рр.) // Зб. наук. пр. УАДУ. – 2001. – Вип.2. – С.334-342. – Авторських - 1 с.

7. Томашенко В. Жабенко О. Державна освітня політика в Україні (1961-1985 роки) // Вісн. УАДУ. – 2002. – №2. – С.147-155. – Авторських – 6 с.

8. Жабенко О. Основні тенденції державної освітньої політики в Україні (1945-1950 рр.) // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С.332-335.

9. Жабенко О.В. Державна освітня політика в умовах європейської інтеграції // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – Т.2. – С.126-128.