Анотація до роботи:

Тесленко І.О. Орієнталізм в українському образотворчому мистецтві першої третини ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05. – Образотворче мистецтво. – Харківська державна академія дизайну і мистецтв. – Харків, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню орієнталізму в українському образотворчому мистецтві першої третини ХХ століття. Показано, що орієнталізм проявився в контексті стилів імпресіонізм, модерн, а також авангардних течій, тому його прояви розглянуто поетапно, у відповідності до основних періодів розвитку вітчизняного мистецтва. Доведено, що орієнталізм був однією із складових процесу розвитку національного мистецтва, своєрідним засобом виведення його на європейський рівень. Водночас він тісно перетинався із зверненням художників до традицій національного народного сакрального мистецтв. Особлива увага надається процесу рецепції мистецтва Сходу у вітчизняному мистецтві як важливій складовій орієнталізму 1900 – 1910-х років. Виявлено специфіку розкриття образів Сходу у творах українських художників.

Результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати, що орієнталізм був однією з важливих складових культурного життя в Україні першої третини ХХ століття. В мистецтві він проявився у зверненні художників до східної тематики та засвоєнні певних елементів художньої системи східного мистецтва.

В даній роботі вперше зібрано, систематизовано і осмислено фактологічний та ілюстративний матеріал, на якому простежено особливості орієнталізму першої третини ХХ століття. В ході вирішення поставлених завдань були отримані наступні результати:

1. Аналіз стану розробки проблеми дає підстави стверджувати, що питання про східні впливи на творчість українських художників поставало вже у 20-ті роки ХХ століття. Встановлено необхідність комплексного дослідження українського орієнталізму першої третини ХХ століття. Тож у роботі доведено доцільність осмислення орієнталізму як багатоаспектного явища, що включає звернення художників до сюжетно-тематичного репертуару східного мистецтва, створення образів Сходу, а також як складного та багатогранного процесу трансформації художньої мови мистецтва Сходу, переосмислення східних мотивів, введення їх у новий культурний контекст. Виявлено, що вплив мистецтва Сходу на твори українського мистецтва доцільно вважати складовою орієнталізму, важливим фактором осмислення феномену Сходу.

2. Показано два основні напрямки проникнення культурного впливу Сходу в українську культуру – непрямий (через країни Західної Європи та Росію) та безпосередній, що здійснювався в результаті подорожей окремих особистостей. У 1920-ті роки посилення безпосередніх зв'язків зі Сходом лежало в контексті економічної та політичної стратегії радянської держави, що, в свою чергу, стимулювало розвиток сходознавчих досліджень та сприяло поїздкам митців на Схід. Деякі художники опинилися на Сході внаслідок трагічних подій 1917 року.

3. Встановлено основні чинники формування концепту Сходу в мистецькому середовищі першої третини ХХ століття, а саме: література (художня, публіцистична та наукова), виставки мистецтва Сходу, гастролі східних театральних і танцювальних колективів.

4. Виділено три основні фази у процесі переосмислення «східного» матеріалу (образотворчого, згодом театрального мистецтва), результати якого відображено на сторінках періодичних видань. Встановлено, що хронологічно вони не виокремлюються, оскільки співіснують паралельно. Початкова фаза полягає у знайомстві з новою візуальною та понятійно-категоріальною інформацією, внаслідок чого з’являються описові статті, присвячені мистецтву Сходу (Є. Деген, А. Вознесенський, С. Глаголь, Є. Ланг та ін.). Наступним кроком є осмислення стилістики східного мистецтва, що відображено у низці статей представників українського та російського культурного середовища. Їх автори також намагалися наблизитися до розуміння світоглядних настанов культур Сходу через його мистецтво (Ю.Панкевич, І. Труш, Г. Тастевен, С. Маковський, Я. Тугенхольд). Піднімається також питання про співвідношення мистецтва Сходу з європейською мистецькою парадигмою. Останній етап характеризується переосмисленням абсолютизації значення східного мистецтва для розвитку європейського та вітчизняного художнього процесу та водночас констатації складності та багатовекторності цього впливу (зарубіжними авторами – Р. Мутером, С. Гартманом, російськими – Н. Пуніним, українськими – І. Трушем).

5. В процесі сприйняття мистецтва Сходу також простежується поступовість. Перший етап – цитація (охоплює 1900-ті роки) – є часом упізнавання нового та проявляється у прямих запозиченнях, введенні окремих сприйнятих від творів східного мистецтва елементів зображення у новий контекст без істотних формальних змін (Ю. Панкевич, Ф. Паутч, О. Кульчицька, К. Сіхульський, Г. Нарбут та ін.). Наступний етап, що починається з середини 1900-х років, є фазою трансформації, тобто сприйняті від східного (переважно японського) мистецтва художні прийоми, композиційні схеми, формально-пластичні рішення пристосовуються до нового контексту (І. Труш, М. Жук, О. Кульчицька). Третій етап (починається у 1910 рр.) – це фаза асиміляції – рівень сприйняття чужої художньої традиції, на якому першоджерело втрачає свою значущість і органічно розчиняється в авторській стилістиці (О. Новаківський, М. Бурачек, О. Кульчицька, В. Седляр, О. Павленко та ін.). Встановлено, що в межах авангарду цитація відсутня і домінуючою є фаза асиміляції.

6. Виявлено, що введення стилістичних прийомів східного мистецтва відбувалося у межах таких стилів, як імпресіонізм, модерн та авангардних течій. Проте іноді стилістика живописних творів не піддається чіткому визначенню і може поєднувати риси різних напрямків. Стилістична приналежність чіткіше характеризує графічні твори. Запозичення певних елементів з творів східного мистецтва в стилістиці модерну більшою мірою проявилося в творах митців західноукраїнського регіону, які розвивалися у тісній взаємодії з представниками західноєвропейських культурних осередків. В межах авангардних напрямків частіше простежуються експерименти із застосуванням прийомів східної образотворчості в творах митців Харкова та Києва. Художники авангардних напрямків більш самостійно і вільно використовували принципи художньої системи Сходу, інтерпретували традиційні сюжети і мотиви, в той час як в модерні східні мотиви зазвичай опосередковані мистецтвом Європи.

7. Образи Сходу репрезентують певний рівень осмислення того, чим є Схід, розкривають світоглядні настанови художників, з якими вони підходили до розкриття теми Сходу. Виділено чотири основні типи образів Сходу: 1) екзотично-казковий, таємничий (К. Стефанович, М. Ольшевський, Г. Нарбут, Ф. Надєждін); 2) старовинний, колиска цивілізацій, царина традицій та ритуалу (І. Труш, В. Меллер, А. Петрицький); 3) Схід як «острови блаженних» (Д.Бурлюк, В. Пальмов); 4) Схід, який він є. Цей образ може поповнюватися ознаками трьох попередніх (І. Труш, Д. Бурлюк, В. Пальмов).

8. Перспективи дослідження полягають у розширенні кола імен художників, які зверталися до теми Сходу у своїй творчості або зазнали впливу мистецтва Сходу, поглибленні вивчення культурних зв’язків України зі Сходом. Важливість цього напрямку наукових пошуків для сучасної української мистецтвознавчої науки обумовлені тим, що в наш час вітчизняні художники також звертаються до східної теми. Відчутним є вплив філософських вчень Сходу на світоглядні настанови сучасного українського малярства. Тому цікаво прослідкувати, якими шляхами відбувається звернення до мистецької скарбниці Сходу та як вона взаємодіє з національною складовою культури.

Публікації автора:

1. Орієнталізм в українському мистецтві першої третини ХХ століття: історія питання та методика дослідження // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – 2003. – №. 1. – С.19 – 26.

2. Японія очима Давида Бурлюка // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2004. – № 2. – С.62 – 66.

3. Мистецтво Сходу у дзеркалі вітчизняної художньої критики першої третини ХХ століття // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць за ред. В.Я. Даниленка – Харків: ХДАДМ, 2004. –№ 5. – С. 88 – 101.

4. Театральна культура Сходу і український авангард // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць за ред. В.Я. Даниленка. – Харків: ХДАДМ, 2005. – № 6. – С.85 – 90.

5. Асимілююча модель сприйняття Сходу у творах українських митців першої третини ХХ століття (на прикладі графічних робіт О.Павленко та В.Седляра) // Наукова конференція професорсько-викладацького складу та студентів СНТО ХДАДМ за підсумками роботи у 2004/2005 н.р. – Харків, 2005. – С. 42 – 46.

6. Ремінісценції японської графіки в творчості В.Седляра та О.Павленко // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць за ред. В.Я. Даниленка. – Харків: ХДАДМ, 2005. – №. 9. – С.111 – 118.

7. Микола Бурачек і японське мистецтво: пункти перетину // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. праць за ред. В.Я. Даниленка. – Харків: ХДАДМ, 2006. – № 1. – С.115 – 123.