У дисертації проведено дослідження поняття, ознак, функцій, особливостей діяльності правоохоронних органів; правових основ діяльності, організаційної побудови та функцій судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн; основних напрямів реформування і розвитку судової системи, прокуратури та органів внутрішніх справ України і механізмів запозичення позитивного досвіду організації та функціонування судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ Російської Федерації та інших зарубіжних країн для удосконалення цих складових системи правоохоронних органів України; місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн. Виконане дисертаційне дослідження дає змогу зробити наступні основні висновки. Проведений у дослідженні аналіз юридичної літератури та нормативно-правової бази України дає підстави зробити висновок, що правоохоронний орган – це державний орган, виконання яким однієї чи кількох головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, який у зв’язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законодавством пред’являються спеціальні вимоги і працівники якого з метою ефективного виконання своїх обов’язків згідно з законодавством наділяються різноманітними специфічними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки приналежності до правоохоронних органів, підлягають підвищеному правовому захисту. Функціональний критерій треба визнати головним при визначенні того чи іншого державного органу як правоохоронного. На відміну від інших систем державних органів система правоохоронних органів не має традиційної побудови, а являє собою цілісну сукупність, системоутворюючим чинником якої є не структурний (організаційний), а функціональний критерій – безпосередньо правоохоронна діяльність, що визначено їх спільним функціональним призначенням, яке полягає, головним чином, у всебічній та повноцінній охороні і захисті основних прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, а особливо, у профілактиці та боротьбі зі злочинністю. Проведений у дослідженні аналіз організаційно-функціональної побудови систем правоохоронних органів Російської Федерації та інших зарубіжних країн дозволяє зробити висновок, що найбільш прийнятним досвідом організаційно-функціональної побудови окремих складових систем правоохоронних органів цих країн для організаційно-функціональної побудови системи правоохоронних органів України є спеціалізація судової системи, особливо функціонування адміністративної, трудової юстиції, судів у справах неповнолітніх, а також створення та розвиток системи судів присяжних і мирових суддів. Стосовно органів прокуратури, як позитивний досвід для України можна виділити зосередження функціональних обов’язків прокуратури в основному на забезпеченні законності, особливо у сфері розслідування злочинів, та функціонування позовної системи. Концептуально обгрунтовано положення у відповідності до якого новий Закон України “Про прокуратуру” повинен відповідати Основному Закону держави, тобто функції прокуратури повинні відповідати Конституції України. Чіткого визначення у Законі потребує положення про належність прокуратури до однієї з гілок влади. Закон має містити також норми щодо системи, структури та повноважень прокуратури, які не визначені галузевим законодавством і випливають із функцій прокуратури, передбачених Конституцією України. Для реформування української міліції зокрема та органів внутрішніх справ загалом доцільним є запозичення досвіду зарубіжних країн з питань організації чіткого організаційно-функціонального поділу поліції на адміністративну і кримінальну, а також досвіду у сфері організації та функціонування муніципальної (місцевої) поліції, патрульної служби і профілактичної роботи. Реформування органів внутрішніх справ України має здійснюватися згідно із основними напрямами, визначеними концептуальними документами, та покликано забезпечити комплексний і поетапний підхід до розвитку органів внутрішніх справ України на найближчу та віддалену перспективи у відповідності до наступних етапів. Перший етап реформування – досягнення позитивних зрушень у функціонуванні органів внутрішніх справ України на найбільш важливих ділянках оперативно-службової і службово-бойової діяльності, перш за все, у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, по недопущенню розповсюдження наркоманії, посиленню роботи по профілактиці злочинності, а також відчутного поліпшення стану охорони громадського правопорядку на всій території держави. Другий етап – доведення результатів функціонування органів внутрішніх справ до рівня, що соціально схвалюється, і на цій основі відновлення та підтримка належного суспільного престижу органів внутрішніх справ, звільнення системи МВС України від невластивих функцій. На третьому етапі необхідно досягти головної мети реформування і розвитку органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті – забезпечення формування досконалої системи органів внутрішніх справ України, приведення її до стану, що дозволяє забезпечити надійний захист особи, суспільства та держави від злочинних посягань, відчути реальне поліпшення громадської безпеки з одночасним обмеженням темпів зростання злочинності. Разом з тим запозичення та використання позитивного досвіду організації і функціонування систем правоохоронних органів зарубіжних країн повинно здійснюватися тільки з урахуванням національних особливостей України, причому особливу значущість це набуває у світлі зовнішньополітичних орієнтирів України і, передусім, прагнення приєднатися до Європейського Союзу. При цьому заходи щодо реформування системи правоохоронних органів України повинні відповідати заходам по удосконаленню всієї правової системи України, тобто здійснення основних напрямів реформування системи правоохоронних органів не повинно розходитися з іншими складовими державно-правової реформи в Україні, а саме парламентською, адміністративною, муніципальною реформами, а також певними реформами економічної та політичної систем України. Проведений аналіз нормативно-правових актів дав змогу зробити висновок, що на сьогоднішній день в Україні відсутнє конституційне закріплення поняття “правоохоронні органи”. Взагалі в усіх попередніх конституціях термін “правоохоронні органи” навіть не вживався. Ускладнює проблему і відсутність законодавчого визначення ознак, за яких той чи інший орган міг би відноситися до правоохоронних. У зв’язку з цим необхідно законодавчо визначити поняття “правоохоронний орган”, “система правоохоронних органів”, виходячи зі змісту правоохоронних функцій і особливостей діяльності правоохоронних органів. Також не визначений у Конституції України правовий статус (місце і роль) органів внутрішніх справ України. У Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженому Указом Президента України визначено, що Міністерство внутрішніх справ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів. У більшості зарубіжних країн керівник Міністерства внутрішніх справ є одним з найбільш впливових членів Уряду. Міліція, складова частина органів внутрішніх справ, відповідно до Закону України “Про міліцію” є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань. У зв’язку з цим, законодавцю доцільно було б чітко визначити правовий статус (місце і роль) органів внутрішніх справ, як в системі правоохоронних органів зокрема, так і у системі державних органів виконавчої влади України загалом, як це зроблено в багатьох зарубіжних країнах. Безумовно, це б дало позитивні наслідки у вирішенні органами внутрішніх справ тих завдань, які визначені для них законодавством України. На думку дисертанта, у проект Закону України “Про органи внутрішніх справ” необхідно ввести таке визначення поняття органів внутрішніх справ: “Органи внутрішніх справ – це органи виконавчої влади, які входять до єдиної системи озброєних правоохоронних органів у структурі Міністерства внутрішніх справ України, основними завданнями яких є охорона життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, інтересів суспільства і держави, всіх форм власності від злочинних та інших протиправних посягань”. На органи внутрішніх справ України покладається у межах визначеної законодавством компетенції забезпечення захисту законних інтересів, особистої безпеки, прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань та інших правопорушень. До завдань органів внутрішніх справ України належать також: попередження, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів проти всіх форм власності; виявлення та протидія корупції й організованій злочинній діяльності та іншим протиправним діянням, які створюють загрозу внутрішній безпеці України, а також запобігання, виявлення і припинення злочинів, вчинених з терористичною метою. |
