У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць з різних галузей знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-правового та методологічного забезпечення управління видавничою справою в Україні. До основних з них можна віднести такі: 1. Розглянуто визначення терміну ”видавнича справа” .Запропоновано власне визначення видавничої справи в Україні як сфери суспільних відносин, що поєднує в собі сукупну діяльність юридичних та фізичних осіб, спрямовану на створення, виготовлення та розповсюдження видавничої продукції і доведення її до читача. 2. Визначено, що управління видавничою справою в Україні, забезпечуючи потреби суспільства у розвитку правової культури, має бути націленим на: - оптимізацію державного фінансування та замовлення у цієї галузі; - покращення рівня друкованих носіїв правової інформації; - посилення інформаційно-просвітницької роботи з використанням друкованої продукції та бібліотечної мережі; - формування цілеспрямованої політики держави у цій сфері. 3. Визнано, що система органів управління видавничою справою в Україні має особливості, які передбачають збереження майнового контролю держави над значною частиною суб'єктів господарювання, що займаються видавничою справою. 4. Доводиться необхідність реформування системи органів виконавчої влади що здійснюють управління видавничою справою, зокрема Державного комітету інформаційної політики, телебачення й радіомовлення, регіональних управлінь у справах преси та інформації, що є структурними підрозділами відповідних державних адміністрацій. Запропоновано передати більшість відповідних повноважень на місцевому рівні до компетенції органів місцевого самоврядування та перетворити вказаний центральний орган виконавчої влади в окремий Державний департамент, з більш вузькім обсягом повноважень. 5. Визначається недоцільність функціонування Державної акціонерної компанії ”Українське видавничо-поліграфічне об'єднання” в сучасному контексті її завдань та функцій. Діяльність цієї компанії визначено як таку, що виконує функції інших державних органів України та перешкоджає природним процесам роздержавлення підприємств видавничої галузі. Обґрунтована ідея створення Координаційної ради, яка б об'єднувала діяльність недержавних асоціацій суб'єктів видавничої справи. 6. Висловлено думку, що удосконалення правового забезпечення управління видавничою діяльністю в Україні має відбуватися через: - нововведення на рівні законів, насамперед у податковому та митному законодавстві, урахування специфіки видавничої справи у цивільному та господарському законодавстві; - усунення незахищеності спеціальних норм законодавства, що регламентують суспільні відносини в галузі видавничої діяльності від змін, які вносять до нього тимчасові, зокрема бюджетні та фіскальні, нормативні акти та скасування домінування податкових актів перед законодавством, що регулює питання видавничої справи; - ліквідацію певної неузгодженості дій законотворчого органу, Президента України та виконавчої влади у розробці та ухваленні правових актів, що стосуються видавничої справи в Україні. 7. Доведено, що управління недержавними суб'єктами видавничої справи має відбуватися насамперед у рамках комерційно-господарських механізмів громадянського суспільства, не є компетенцією держави та її органів. При цьому особливе значення набувають недержавні структури, що здійснюють координаційні, дорадчі, методичні функції стосовно суб'єктів видавничої діяльності. 8. Виходячи з аналізу поточної нормативної бази та аналітичних матеріалів МВС, зроблено висновок про необхідність затвердження наказу про редакційно-видавничу діяльність у МВС та Типового положення про редакційно-видавничий підрозділ МВС, які мають уніфікувати відповідні адміністративно-правові відносини в рамках системи МВС та усунути наявні недоліки у відомчій видавничій справі. 9. Зроблено висновок про необхідність використання органами державної влади та місцевого самоврядування сучасних методик непрямого регулювання діяльності незалежних суб'єктів видавничої справи, таких як організація прес-служби та налагодження взаємодії з громадянськими асоціаціями видавців. 10. На прикладі різних суб'єктів видавничої діяльності доведено, що наявність у них різних видів власності на засоби виробництва обумовлює необхідність застосування різних управлінських методів та засобів регулювання видавничих процесів у майбутньому. 11. Зауважено, що роздержавлення видавництв в умовах ринкової економіки має привести до зміни системи управління видавничою справою на місцевому рівні. Акцентована увага на необхідності використання органами державної влади або місцевого самоврядування певних методик непрямого регулювання діяльності незалежних суб'єктів видавничої справи. У цьому контексті особливу увагу приділено проблемам організації прес-служби та налагодженню взаємодії з громадянськими асоціаціями видавців. 12. Визначено шляхи подолання ситуації, що склалася у вітчизняному книгорозповсюдженні. Вказано на відсутність організації налагодженої гуртової торгівлі та каталогізації видань як на найголовнішу проблему книгорозповсюдження в Україні. Визнано використання електронних засобів зв'язку та Інтернету як найперспективніших організаційно-управлінських засобів покращення ситуації, що склалася в цій сфері видавничої справи. 13. Підтримано думку фахівців щодо створення недержавного інформаційно-консультативного центру для вирішення інформаційних та бізнесових потреб видавничих і книготоргових організацій України. Доведено, що така структура має існувати на базі громадських організацій, які вже існують та здійснюють координаційні та консультативно-дорадчі функції у сфері недержавної видавничої справи. Вказано на відсутність виваженої економічно обґрунтованої концепції розвитку книговидання в державі, яка б ураховувала реалії ринкових відносин та рівність усіх форм власності, як на істотну проблему управління видавничою справою в Україні. 14. Досліджено управління видавничою справою в Україні з позиції мовного аспекту. Обґрунтована необхідність розробки довгострокової наукової програми впровадження української мови у міжнародний інформаційний простір. Акцентовано увагу на необхідності підготовки викладачів нової формації, які б добре володіли українською мовою. Зроблено прогноз щодо подальшого розвитку тиражування україномовних книжок, їх географічного доступу та співіснування з російською книгою. |